Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 3, 2020

До 60-річчя від смерті Олександра Довженка

Автор:

|

Жовтень 15, 2015

|

Рубрика:

До 60-річчя від смерті Олександра Довженка

Олександр Довженко

У другу суботу вересня в Україні традиційно відзначають День українського кіно. Цьогорічне відзначення навіяло мені згадку про Олександра Довженка, котрий без сумніву є своєрідним феноменом не тільки в кіномистецтві, але й у літературному процесі.
Цей неперевершений і дивовижний талант народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище на Чернігівщині, в багатодітній родині, у неписьменних батьків. Батько Петро походив із козацької сім’ї. Олександр із дитячих років безмежно любив свою матір, котра своїм дивовижним ніжним і красивим голосом славила мистецьку душу українського народу. «Моя мама була народжена для пісень», — згадував кіномистець.
Із дитячих років хлопець був мрійником, його цікавила не тільки земля, але й усе довкілля — рослинність, національний побут, старовинні легенди, історія князів і козаків, рідна мова, фольклор, музичні інструменти, архітектура, будівлі, святині, образотворче мистецтво, вишивка. Але понад усе він безмежно любив і захоплювався українською природою.
Юнак обожнював красу деснянської землі. Вже в шкільні роки хлопець дивував своїх учителів глибоким зацікавленням природознавством і народознавством. Освіту Сашко здобував у Глухівському вчительському інституті (зараз — Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Тут він був наймолодшим серед студентів і саме тут вперше познайомився з українськими книжками, які учні читали потай від педагогів. Пізніше режисер розповідав, що їм забороняли не тільки читати, але й спілкуватися українською. 1914 року він закінчив інститут і став вчителювати на Житомирщині. Під час Першої світової війни приєднався до українського визвольного руху і боровся за суверенну та незалежну Українську державу. 1917-го переїхав до Києва і в 1918-1919 рр. воював проти більшовиків у лавах армії УНР.
Перебуваючи в Києві, Довженко підпільно боровся проти німецької, російсько-радянської, російсько-монархічної та польської окупацій. 1919-го його заарештували волинські чекісти, але чоловікові пощастило вирватися з неволі, та він потрапив у польський полон, де дивом уникнув смерті. Ситуація в Україні вкрай ускладнювалася. Большевики заливали кров’ю величезні простори українських земель, руйнували віковічні культурно-релігійні цінності, запроваджували дику систему тортур і втягали народ у безодню нечуваних поневірянь. Із іншого боку проголосили брехливу «українізацію», за допомогою якої провели злочинні чистки серед української еліти.
Якийсь час Довженко працював карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК». Його дуже любив Чарлі Чаплін, котрий так писав про українця: «Слов’янство дало світові лише одного найвизначнішого режисера — Олександра Довженка».
Перші фільми кіно мистця були створені за наказом Кремля — «Аероград» і «Мічурін». Вони не віддзеркалювали мистецького духу Довженка, тому повстали три його великі українські кінофільми — «Звенигора», «Арсенал» і «Земля». Цими стрічками Довженко завоював світ.
Зокрема «Земля» була зрозумілою без перекладу в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, чи в Римі. Фільм був створений 1930 року. Світова критика визнала стрічку геніальною. Люїс Джекобс у своїй книжці «Історія американського фільму» (Нью-Йорк, 1939) писав, що «Земля» Довженка має колосальний вплив на світове кіномистецтво. Жаль Садуль у своїй книзі «Історія мистецтва кіно» (Париж, 1949) піднімає цей фільм Довженка на неосяжну височину. Артур Найт у своїй книзі «Панорама історії кіно» (Нью-Йорк, 1957) писав, що цей твір українського генія займає передове місце серед знакових фільмів. Айвор Монтеґю в міжнародному кіноквартальнику «Сайт енд саунд», що виходить у Лондоні, писав: «Незрівнянність Довженка лежить у факті, що він був не тільки творцем. Суть його творчості та мистецька візія краси — вічні. У нього життя, тотожність смерті — завше тріумф новонародження. Глядачі його фільмів охоплені емоціями, глибинно зворушені та схвильовані. Такі образи творять тільки велети. Довженко вміє поєднати смерть і воскресити життя».
А в підневільній Україні фільм отримав ярлик «буржуазного націоналізму». За цю стрічку Довженко опинився перед загрозою розстрілу. Він хотів накласти на себе руки, бо бачив, як українське відродження стає «розстріляним».
Після прем’єри фільму «Земля» світова громадськість на чолі з світовими експертами кіно зуміла захистити Довженка від неминучою смерті. Після рем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’являється більше 50 схвальних публікацій, у Венеції кінематографісти називали його «Гомером кіно». Головною заслугою Довженка перед українським мистецтвом є те, що він підняв на вершини свiй улюблений народ і тим створив оригінальний український кіномистецькій стиль.
Останні його твори — це вже не той Довженко, що раніше. Його називали «живим акумулятором ідей», до всього режисер був небайдужий і носив у собі океан ідей і цінних сюжетів. Він мріяв створити село-музей під Києвом, до якого були б перенесені традиційні хати з усіх реґіонів України. Задовго до польоту Юрія Гагаріна він ділився своїми думками про підкорення космосу. Його цікавили проблеми садівництва й освоєння тайги, він проектував пам’ятники та монументи видатним діячам не тільки українського народу.
За мистецько-патріотичну діяльність Довженка переслідували та репресували. 1934 року йому присудили домашній арешт під Москвою і заборонили жити в Україні. 1935-го режисера мусили створити стрічку «Аероград» — про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Після «Аерограду» був «Щорс», знятий на вимогу Сталіна. У цей час Довженко мріяв попрацювати над «Тарасом Бульбою», але йому цього не дозволили. Далі було «Визволення», за першу його версію отримав Довженко догану, бо показав помилки у війні. На руїнах і згарищах, серед голоду треба було славити радісними змінами «безпомильне керівництво режиму».
У художниці Алли Горської є портрет Довженка: розполовинене обличчя (темне і світле), яке митець охопив руками. Цей портрет дуже точно передає трагедію великого художника. Цінним дослідницьким джерелом про Довженка є його «Щоденники».
Крім того, у Довженка є дуже цінна літературна спадщина — «Воля до життя», «Зачарована Десна», «Земля», «Мати», «Ніч перед боєм», «Повість полум’яних літ», «Нащадки запорожців», «Україна в огні», «Поема про море», «Антарктида», «Життя в цвіту», «Сон» та інші твори.
Довженко став натхненником творчого кіномистецтва, яке фактично набуло сили після здобуття незалежності України, проте і досі цього вкрай недостатньо. З 1994-го за указом Президента України вручається державна премія в галузі кінематографії імені О.Довженка. Того ж року було створено «Національний центр Олександра Довженка», робота якого зосереджена на двох основних напрямках: збирання та збереження фільмів (передусім — національного кіно) та поширення кінострічок (в першу чергу — українських).
Для вшанування режисера 5 липня 2004-го Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету у 2 грн, присвячену 110-річчю від дня народження Довженка. А до 120-річчя від дня народження Довженка, 22 серпня 2014-го, була введена у обіг срібна ювілейна монета номіналом 20 грн. У листопаді 2006-го указом Президента України було започатковано програму дій щодо вшанування пам’яті майстра українського кіно.
Олександр Довженко — неперевершений і дивовижний талант, він створив універсальну фільмову мову, за допомогою якої зумів віднайти найкращий засіб спілкування навіть між народами та культурами. Своїми творами кіномистець показував глибини людських почуттів, а через почуття зворушував і дивував весь світ. Помер Олександр Довжешнко 25 листопада 1956 року на чужині, перебуваючи під наглядом російських спецслужб у Передєлкіно, під Москвою. Він залишився в нашій пам’яті як обдарований і талановитий письменник, кінорежисер, художник, прозаїк, поет, драматург і публіцист. Поховали Олександра Довженко на Новодівичому цвинтарі у Москві. В останню путь Довженкові співав йому найкращий друг Іван Козловський, а на скрипці грав Леонід Коган. З України привезли покійному сніп жита, землю й яблука, які часто були тлом його стрічок. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає». На могилі покійного написано російською мовою: «Умер в воскресенье». Більшість людей, котрі приходять до нього, читають останнє слово як «воскресіння».
Були спроби 2006-го перепоховати Довженка та повернути його архіви в Україну, але, як висловився Ярослав Проць, член Спілки журналістів України, «хресна дорога Довженка до своєї Землі ще не закінчилася». Пам’ятаймо та згадуймо з високою гідністю Олександра Довженка, котрий розумом, серцем і душею любив Україну.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply