Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Feb. 20, 2018

До 60-х роковин смерті Василя Кричевського

Автор:

|

Листопад 08, 2012

|

Рубрика:

До 60-х роковин смерті Василя Кричевського

Насправді вони не забули, а радше, навмисно, свідомо вчинили те, на що Василь Кричевський собі не заслужив. Мова йде про Василя Касіяна та Юрія Турченка, двох визначних радянських авторів поважних книжок «Українська радянська графіка», (Київ, 1957) й «Українська дожовтнева реалістична графіка»(Київ, 1961). Об’ємні за змістом книги із 415 сторінками друкованого тексту та понад 150 ілюстраціями кожна містять досить вичерпну інформацію про різних художників і майстрів графіки — від Тараса Шевченка починаючи та закінчуючи іменами й прізвищами радянських графіків, котрі, керуючись постановами Комуністичної партії, творили «глибоко реалістичне відображення» тодішньої сучасності, тобто підтримували й збагачували своїми працями соціалістичний реалізм в українському мистецтві. Декотрі з них були великими пристосуванцями, вислужуванцями, через що здобували собі кращі звання та вищі посади в диктаторській системі під час владарювання в Україні комуністів.

Такими були й обоє авторів згаданих вище книжок: Ю. Турченко, мистецтвознавець, член КПРС із 1944 року, і В. Касіян, графік, народний художник, член КПРС із 1946 року. Обом «вірним партійцям» можна віддати належну шану за їхній труд над викладенням змісту та вибором багатющих творів, що представляють станкову графіку, ілюстрації для оформлення книг, приклади політичних плакатів, сатиричні рисунки тощо.
Як в одній, так і в іншій книжках подано короткий словник художників, які працювали в галузі графіки в ХІХ і ХХ ст. Прикро, і то дуже прикро, що ім’я й прізвище Василя Григоровича Кричевського знайдемо тільки в згаданому словниковому списку другої книжки з неповними трьома реченнями. Його місце мало бути не тільки там, а й у обширному текстовому матеріалі, де йдеться про численних художників, деякі твори котрих достойно оцінено, проаналізовано та зараховано до майстерно виконаних.
Майстерно та високопрофесійно виконано Василем Кричевським — живописцем, архітектором, графіком, художником театру й кіно, майстром декоративно-прикладного мистецтва – величезне число графічних робіт. Можна лише здогадуватися, чому авторами книжок не приділено уваги його графічним творам. Василь Кричевський тривожив комуністів обраною ним позицією, що помітно почала в нього формуватися на самому початку ХХ ст., а то й раніше.
Молодим іще він дотримувався всіх народних традицій і звичаїв, які спонукували його ходити колядувати та щедрувати. А народне мистецтво Слобажанщини надихало Василя на пошуки так званого модерну не тільки в архітектурі, а й в ужитковому та графічному мистецтві. Він збирав і досліджував предмети народного побуту та замальовував сільські хати й інші будівлі. У них відкривав для себе високі художні цінності.
Мистецько-рисувальну науку здобув у Харківському технічно-залізничному училищі. На цьому шляху він рано звернувся до книжкової графіки. Співпраця зі Степаном Кульженком у його друкарні принесла Василеві перші успіхи. Ще більших було досягнуто після оформлення книги Михайла Грушевського «Історія України» (1911) і його ж наступної – «Культурно-національний рух ХVI-XVII вв.», що з’явилася роком пізніше. Цими роботами Кричевський «сказав перше слово», ініціювавши новий розвиток у оформленні українських книжок і журналів. Для обкладинки першого видання Грушевського художник використав мотиви українських стародруків. На червоному рослинно-квітковому орнаменті з дрібненьких штрихів було зображено козацького вершника на коні об’ємними лініями, які синхронно збігаються з літерами назви книжки та шрифтом — «Написав Михайло Грушевський». Іншу його книжку — «Наша політика», видану у Львові 1911 року, – Кричевський оформив за мотивами гуцульських різьблених орнаментів, використавши їх на обкладинці, у заставках, кінцівках і заголовних літерах. Однак для В. Касіяна та Ю. Турченка графічні твори Кричевського були суто «українського» стилю й не вписувалися в офіційний стиль імперського режиму.
Того ж 1911-го Василь Кричевський познайомився з Данилом Щербаківським, а згодом і з його старшим на рік братом Вадимом. Спільною дружбою вони довгі роки боронили українське мистецтво та його принципи від нападок Москви. 30 обкладинок художник виконав для придуманих Вадимом 15 томів «Українського мистецтва». Кожен том мала прикрасити інша обкладинка, яка би відображала відповідну добу та речі, які їй були притаманні. Отож 1913 року у Відні (за свідченням мистецтвознавця Ольги Лагутенко) з’явилася перша книга В. Щербаківського, а далі вийшла друком книга «Українське мистецтво. L’Art D’Ukrane II» (1913-1925).
На обкладинці першого тому художник зобразив керамічну іграшку-баранця, цілком стилізованого й узагальненого з його вигнутими ріжками. Над його головою бачимо шестипелюсткову квітку, від котрої розгалужуються гнучкі віти донизу з ритмічно розміщеними листочками, на кінцях яких висять грона-трикутники. В оформленні наступної книжки бачимо «дерево життя» з його центральною віссю та пружними гілками з листям, що симетрично зменшується по вертикалі. Під деревом автор графічного проекту зобразив дві пави як символ вічної краси. Усю композицію обведено хвилястою лінією з боків, згори та знизу – ще три такі самі хвилясті лінії, що йдуть горизонтально й розділяють заголовки книги українською та французькою мовами. Що стосується першого тому, випущеного Лейпциґським видавництвом (за свідченням Євгена Блакитного), то він швидко розійшовся Західною Європою. В Україну потрапило зовсім не багато примірників.
Роки розбудови Української держави для Кричевського були дуже творчими. У цей час він запроектував Великий і Малий державні герби УНР, заставку для дипломатичних документів УНР і Велику державну печатку УНР (усі — 1918 р.), а також грошові знаки для Центральної ради та прапор для Богданського полку. У Києві 1923 року почав виходити щоквартальник Українського наукового інституту книгознавства «Бібліологічні вісті» за редакцією Юрія Меженка. Ювілейне число журналу 1-3 (1924), що було присвячене 350-річчю українського друку, наш графік оформив знаменито.
Конструктивізм як новий напрям в архітектурі, що сформувався у 20-х роках ХХ ст. у Західній Європі, художник сприйняв позитивно. Саме в такому стилі в образотворчому мистецтві він зробив першу в його творчості обкладинку до збірки поезій Миколи Івановича Терещенка «Лабораторія» (1924). Її композиція побудована на геометричних формах, які творять високу споруду чи промисловий комплекс із димарями та простими та коминчастими трубами. Шрифт на цій графічній роботі цілком відрізняється від попередніх, бо виконаний не рукописним, а радше механічним способом за допомогою циркуля та лінійки. Згадані приклади оформлення книжок складають невелику частину доробку майстра новітньої графіки. А загалом він прикрасив їх близько 80. Половина з них припадає на 1926-1932 рр., не враховуючи інші численні праці в книжковій графіці та його картини. На підставі багатющого матеріалу його вживав у тому ж самому періоді часу, Слід вказати, що в той період Кричевський для оздоблення та прикрашення книжок часто черпав ідеї зі скарбниці українського народного мистецтва, зокрема українського бароко й українського граверства. Завдяки його знанню стародруків з обгорткою роботи майстра 1926 року в Державному видавництві України вийшла «Українська книга XVI-XVIII ст.», і того ж самого року він оформив книгу Дмитра Ревуцького «Українські думи та пісні історичні».
Новими графічними засобами було оформлено ним обкладинки до книжок: «Майстер корабля» Юрія Яновського (1928), «Лебедин» Степана Таранушенка (1928), «Золоті лисенята» Юліяна Шпоти (1928), «Мазепа» Людмили Старицької-Черняхівської (1929), «Будівлі» Миколи Бажана (1929), «Твори» Грицька Григоренка (1929), «Твори» Бориса Грінченка (1929), «Намисто» (1929) та «Пісня Ізраїля» (1929) Володимира Винниченка, «Галицька Каліфорнія» Степана Коваліва (1929), «Чорний ангел» Олекси Слісаренка (1929), «Українське малярство XVII-XX ст.» Федіра Ернста (1930), «Українське малярство. Тарас Шевченко» Олекси Новицького (1930), «Твори» Івана Франка (1930), двотомника «Українська поезія» (Книгоспілка, 1930), «Березіль» Івана Дніпровського (1931) і низки інших. Усі вони є зразками самобутності Кричевського-графіка, поєднані емоцією, особистістю та раціональністю його творчості. Вони характеризуються бароковими, класичними, модерними та конструктивістськими схемами, відповідними до атмосфери доби, і тяжінням до універсалізму. До вже згаданого двотомника «Українська поезія» потрібно було виконати портретні рисунки представників української поезії. І Кричевський це здійснив, тож на сторінках обох томів поміщено понад 300 портретів, створених 57-річним художником.
Василь Кричевський належав до художників-екслібристів. Працювати над книжковими знаками він почав досить пізно, перший із них був присвячений Сергію Єфремову й виконаний для вшанування ювілею його діяльності наприкінці 1920-го. Через сім років появився наступний – присвячений проф. Сергію Маслову, знавцеві стародавньої української літератури, а згодом – Ярославові Стешенку (1928), Дмитру Ревуцькому (1929), Ю. Яновському (1930) й іншим визначним особистостям.
У цій короткій статті далеко не все сказано про графічну діяльність Василя Григоровича. Він нею займався ще понад десять років життя в еміґрації, хоч і не так інтенсивно, як в Україні. У різні часи про його творчу працю писали десятки видатних знавців українського мистецтва, і тому не змогла й не мала права оминути його імені джерельна Українська радянська енциклопедія. Оминули його тільки ті люди, що боялися власної тіні, остерігаючись попасти під зливу критики зверху, а то ще й потрапити в сибірські заслання.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...