Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 26, 2020

До 50-річчя від дня смерті Василя Сухомлинського

Автор:

|

Жовтень 08, 2020

|

Рубрика:

До 50-річчя від дня смерті Василя Сухомлинського
Василь Сухомлинський

Педагогіка існує вже більше 2,5 тис. років. Видатними педагогами були Платон і Аристотель (Греція), Квінтіліан (Рим), Гербарт (Німеччина), Руссо (Франція), Амос Коменський (Чехія), Сковорода, Ушинський і Ващенко (Україна), Песталоці (Швейцарія) та ряд інших. А одним із найвидатніших вважають Василя Сухомлинського, котрий народився 28 вересня 1918-го в с. Василівка (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.
Його батько був теслею, мати майбутнього працювала в колгоспі. Крім Василя, родина виховувала ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями. Василь спершу навчався у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934-го вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури, але через хворобу 1935-нр змушений був перервати навчання. Свою практичну педагогічну роботу розпочав 17-річним. У 1935-1938 рр. викладав українську мову та літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. 1936-го продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури. З 1938 року і до Другої світової початку війни Сухомлинський працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а за якийсь час став завідувачем навчальною частиною школи. У липні 1941-го педагога рекрутували до війська. Він закінчив військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, і з вересня став політруком роти у діючій армії. 9 лютого 1942 року в бою за с. Клепініно під Ржевом отримав важке поранення і понад чотири місяці його лікували в евакуаційний госпіталях. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі с. Ува (Удмуртія) просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942-го його призначили директором сільської середньої школи, де пропрацював до березня 1944 року.
Як тільки рідні місця були звільнені, повернувся в Україну і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже 1947-го попросився назад до школи. 1948 року Сухомлинського призначили директором Павлиської середньої школи, де він пропрацював 23 літ до кінця свого життя. Це була пересічна школа, майже зруйнована за роки війни. Відомою і популярної її зробив Сухомлинський.
Багато років знадобилося для цього. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. Неустанно себе удосконалював і не завжди застосовував методи, які наказувала система. 1955-го захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу». З 1957 року — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. З 1958-го — заслужений вчитель УРСР. 1968-го нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року його обрали членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Василь Сухомлинський на диво в ті часи наголошував на розвитку українського патріотизму, в його розумінні людина мала бути приналежною до того роду, в якому народилася. І за такий підхід його праця заслуговує ще більшої підтримки. Учням читав цікаві лекції про прабатьківщину України, звідки тягнуться нитки глибоких віків. «Усе це треба осмислити і це справжній вищий розвиток суспільства, який набуває вічної сили в народі», — наголошував Сухомлинський. Не даремно ще Сковорода казав: «Минуле — це фундамент сьогоднішнього дня, і будівля нашого сьогодення ніколи не стоятиме, коли не буде він міцний. Знаймо, що наступний весело освітлений день — плід учорашнього». Тобто, говорити про педагогіку означає відверто говорити про історію нашого народу.
Сухомлинський, як ніхто інший у ті часи, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного й естетичного світогляду. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного свого вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття залишаються глухими до всього високого та шляхетного. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене щоденною працею великого вчителя. «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей», — писав він. Ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їхня активна діяльність — як наукова, так і просвітницька — свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв’язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.
В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи». Також написав книгу «Серце віддаю дітям», за яку отримав ряд нагород. Українська асоціація Василя Сухомлинського в Україні систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню й упровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога.
З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості Сухомлинського лише зростає, поширюється в Україні та світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.
Не будемо перелічувати всі твори Сухомлинського, переповненні батьківсько-материнською-педагогічною любов’ю до дітей. У 1945-1970 рр. педагог опублікував 463 статті, у 1971-1986 рр. — 105. Він автор 41 монографії про виховання і брошури, більше 600 статей, 1,2 тис. оповідань і казок. Загальний наклад його книг становить близько 15 млн примірників 53-а мовами світу. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. Країни, де видавали твори Сухомлинського: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Франція,
Чехо-Словаччина, Чувашія Югославія, Японія й інші.
Його книги — багатогранна виховна тематика головно, присвячена вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови та літератури в середніх школах та на курсах для дорослих. За ініціативи Української асоціації Василя Сухомлинського з 1993-го проводять щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю». 25 вересня 2003 року відбулися урочисті збори в Київському міському будинку вчителя, присвячені 85-річчю від дня народження великого педагога-гуманіста В. Сухомлинського та другі Міжнародні і десяті Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю: особистість учителя». Важливим засобом поширення ідей В. Сухомлинського є проведення Всеукраїнських конкурсів студентських робіт за його спадщиною. Спадщина вченого є об’єктом наукового дослідження докторських і кандидатських дисертацій, виконаних у різних країн Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї тощо). Тож Верховна Рада України постановила: оголосити 2003/2004 навчальний рік в Україні роком Василя Сухомлинського. Він став визнаним класиком педагогіки ХХ ст.
Серце Василя Сухомлинського перестало битися 2 вересня 1970-го. Звістка про його смерть болюче сколихнула Україну. В його особі молодь втратила найкращого друга і порадника, котрий був уособлював найшляхетніші чесноти. Його безмежна любов до дітвори може бути слугувати прикладом. Та фізична смерть не поклала край його творчим надбанням, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі вічний слід». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Сухомлинського, адже саме вони стали тим категоричним імперативом, якому завжди й усюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Творчість цього педагога назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної науки та національної духовної культури, яка є вічним багатством минулого та майбутнього. Завершу цю статтю словами проф. Мареша: «Найбільше багатство держави не її золоті запаси чи промисловість, сільське господарство, а лише молодь, працею якої будується добробут нації й її майбутнє. Саме тому найбільшим обов’язком держави є турбота про належне виховання й освіту молоді, підготовка її до самостійного належного життя».
Раніше «Міст» відзначав 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online