Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

До 50-річчя від дня смерті о. Радьо

Автор:

|

Вересень 06, 2017

|

Рубрика:

До 50-річчя від дня смерті о. Радьо

Великодня літургія в лісі над Сяном. Гора Маґура Кривицька. Службу править о. Радьо. Квітень, 1947.

Історія України сповнена іменами героїв, які з любові до своєї Батьківщини, віддали за неї своє життя. Серед них є й о. Радьо, котрий виконував обов’язки курінного капелана в УПА.
Андрій Радьо народився 1 червня 1909 року в Корівниках на Перемищині в селянській родині. Після закінчення початкової школи в рідному селі юнак вступив до Української чоловічої гімназії в Перемишлі, яку завершив 1931-го. Студії продовжив у Перемиській духовній семінарії, які закінчив 1936 року і був рукоположений єп. Й. Коцоловським на безженного священика Української греко-католицької церкви (УГКЦ). У 1936-1937 рр. працював сотрудником в с. Зубків (Сокальський деканат). А в 1937-1939 рр. виконував обов’язки сотрудника в с. Полянчик Балигородського деканату в Ліському повіті. В 1939-1945 рр. о. Радьо завідував парохією в с. Криве Лютовиського деканату в повіті Березів. Всюди, де побував о. Андрій, крім душпастирської праці виконував ще й культурно-освітню, допомагав організувати в селах зустрічі та культурні концерти. В 1945-1947 рр. прийняв псевдо «Яворенко» і вступив у лави УПА, де виконував обов’язки курінного капелана. Відправляв для повстанців Святі Літургії, виголошував проповіді, сповідав і хоронив загиблих у боях. Також, перебуваючи на теренах, надавав релігійні потреби місцевому українському населенню, хрестив дітей і хоронив померлих. Душпастирською працею о. Радьо всі були задоволені, бо він дуже часто допомагав у горі добрим словом і розрадою. Навіть кружляли про «Яворенка» вістки, що він має здатність лікувати хворих, а також під його керівництвом повстанці допомагали людям в праці при жнивах.
Зрештою, про життя і діяльність священика поширилося багато цікавих легенд і припущень. Серед них є й свідчення вікарія УГКЦ о. Василя Гриника з Перемишля, котрий писав, що о. Андрій був «сотрудником у селі Полянчик Балигородського деканату, потім коротко завідателем в селі Криве над Сяном Лютовиського деканату і під час переселення парафії втік до УПА, де капеланував. Місце його побуту — невідоме, правдоподібно загинув під час рейду УПА на Захід коло Відня, 1949 року». За статтею І. Городецького «Мартирологія Української католицької церкви в образках», що була надрукована в брошурі «Тернистим шляхом», подається, що о. Радьо загинув геройською смертю восени 1947-го, під час рейду в Західну Європу. За свідченнями Мирона Миця на псевдо «Дух», о. Андрія під час рейду на Захід 1947 року заарештувала австрійська поліція та передала більшовикам. У місті Баден (Австрія) 8 січня 1948-го Військовий трибунал начебто засудив його до десяти років позбавлення волі й заслав до Сибіру. За «Літописом УПА» (том 29) «Яворенко» потрапив у полон чеських органів безпеки і його передали більшовикам, після чого відбував важке заслання в Сибірі. За свідченням Євгена Стахіва, капелан УПА о. Степан (?) Радьо загинув коло Вінер-Нойштадту в Австрії 1947-го, пройшовши всю Чехо-Словаччину в рейді УПА».
Під час хрущовської амністії 1955-1956 рр. о. Андрій Радьо був звільнений з ув’язнення і повернувся в Україну до Зимної Води біля Львова, де прожив до смерті. А в жовтні 2000-го вийшла книги спогадів І. Кривуцького, де повніше була описана важка доля о. Радьо. «У Дудінці… нас загнали до якогось будинку з двоповерховими нарами. Тут я познайомився ще з одним земляком — священиком о. Андрієм Радьо, родом з Коровник. Останніх два роки на волі партизанив з якоюсь сотнею в горах Лемківщини. Це вже був справжній земляк. Було про що поговорити, згадати. Він прибув до Дудінки раніше від нас на кілька днів. Зайняв місце на верхніх нарах — там трохи тепліше. Я примістився на нижніх посередині барака, бо таке місце було вільне», — писав він.
Автор подався до Зимної Води, де намагався знайти на місцевому цвинтарі могилу о. Радьо, але там її не знайшов. Відвідав Духовну семінарію у Рудному біля Львова, розпитував про могилу о. Андрія. Панотці знають про могили священиків, якими опікуються семінаристи, але могили о. Радьо серед них немає. Тим часом з’явилася ще одна довідка, яка прояснила долю о. Андрія. Володимир Росоцький зі Львова був в’язнем Норильська та близьким другом священика, бо вони походили зі сусідніх сіл Перемищини — Перекопані і Коровника. Володимир Росоцький зберіг і святлину о. Радьо з дарчим підписом: «Друже Влодко! Візьми в руки і згадай давні минулі роки. І згадай зле і добре у взаїмній нашій неволі. На довгу і незабутню пам’ять дорогому другові Влодкові з далекого Сибіру засилає о. Андрій Р. Б. 06.03.56 р.» За словами п. Росоцького, о. Радьо справді прибув із сибірських таборів до Зимної Води під Львовом до своєї рідної сестри, але там йому не дозволили прописатися, тому був змушений виїхати до села Бабино Рогатинського району до брата. Хворів важко на рак крові і там у важкій недузі помер у грудні 1967 року, похований на цвинтарі с. Бабухів Рогатинського району Івано-Франківської області. З великою гідністю пройшов о. Андрій важкими дорогами свого життя, через неймовірні випробування, через втрату близьких побратимів, котрі разом із ним кували кращу долю для свого народу. Схилімо ж наші голови перед усіма, хто здобував і здобуває волю нашому народові. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...