Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 13, 2018

До 50-річчя від дня смерті Костя Лавруніва

Автор:

|

Грудень 05, 2018

|

Рубрика:

До 50-річчя від дня смерті Костя Лавруніва

Кость Олександрович Лаврунів народився 12 червня 1907 року в Полтаві в багатодітній родині робітника-теслі. На Подолі, поблизу Ворскли, минуло його дитинство — холодне та нужденне. Один із епізодів тих років ліг в основу його оповідання «Вареники» (збірка «Конвалії»).
Під час навчання майбутнього письменника в семирічці ім. Котляревського трапився пам’ятний випадок. Якось завідувач школою Федір Пилипович Наконечний (батько відомого українського лінгвіста) запросив до школи Панаса Мирного. Письменник спитав школярів, хто з них пробує займатися творчістю. На це запитання Костя встав й прочитав свій вірш «Пролісок». Панас Якович, лагідно посміхаючись, похвалив автора і радив продовжувати займатися творчістю. Це було десь 1918-го чи 1919 року.
Серйозний потяг до письменства прокинувся в Костя значно пізніше. Формуванню мистецько-творчих зацікавлень сприяла творча атмосфера, що панувала тоді в Полтаві. Щоп’ятниці літературна молодь збиралася до Сільбуду, де точилися дискусії, не рідко — гарячі. Влітку 1927-го там виступав В. Сосюра. В залі Полтавського інституту народної освіти він читав свої ліричні твори, які справили на слухачів глибоке враження. Молодь наслідувала свого поета. Згодом Кость познайомився з Мате Залкою та Володимиром Маяковським. Угорський письменник, прочитавши оповідання Лавруніва, тепло зауважив: «Бережи свої перші твори». У Березовому сквері Маяковський слухав вірші молодих полтавців, а ввечері запросив на свій виступ до театру. Тоді перед студентами виступали Павло Тичина, Андрій Панів, Олекса Слісаренко, Петро Ванченко. Вони закликали сміливо входити в літературу і були тими своєрідними каталізаторами, які заохочували виступати творчо та сміливо.
Тоді молодий Кость Лаврунів вступив у члени літературного об’єднання творчої молоді робітників Полтави «Молот». У перше пожовтневе десятиріччя у молоду українську літературу Полтавщина послала цілий загін своїх здібних представників. Одні з них — Андрій Головко, Павло Усенко, Олександр Ковінька — стали широко відомими творцями, іншим випала доля скромних трудівників на літературній ниві. Десь у 1923-1924 рр. на сторінках «Більшовика Полтавщини» опублікував свої перші поезії Кость Лаврунів.
У цей час у Полтаві жив Пилип Капельгородський, справжній приятель і наставник літературної молоді. Він порадив автору-початківцю звернутись до прози, а потім любовно виправляв його перші твори та подавав до друку. 1926 року в полтавському альманасі «Молот» з’явилося перше оповідання Лавруніва «Не паскудь крові». Пізніше друкувався в журналі «Наше слово», що виходив як додаток до «Більшовика Полтавщини» (1928), і в збірнику «Рот-фронт» (Полтава, 1930).
Після цього в творчій роботі письменника настає довга перерва, зумовлена багаторічною науково-педагогічною працею у закладах вищої освіти. Лише по війні з’являються в друці нові оповідання та новели, виходить перша, а потім і друга книжка. Навчаючись в інституті народної освіти, Кость Олександрович почав працювати вчителем. Потім він закінчив аспірантуру і 1936-го повернувся до Полтавського педінституту викладачем української літератури. За рік стає завідувачем кафедрою Запорізького педінституту.
Активну науково-дослідницьку роботу в галузі літературознавства розгорнув у післявоєнний час. З 1948 року працює в Херсонському педінституті ім. Н. Крупської завідувачем кафедрою української літератури. 1950-го захищає кандидатську дисертацію за романом Панаса Мирного «Повія» і здобуває вчений ступінь кандидата філологічних наук, а згодом і звання доцента.
Творчість великого земляка посіла чільне місце в його науковій роботі. Їй він присвятив свої праці «З історії створення соціально-психологічного роману «Повія» Панаса Мирного» (1955), «Панас Мирний і російська народницька література 60-70-х років XIX сторіччя» (1961) тощо. Завершив монографію «З творчої лабораторії письменника: варіанти роману «Повія» Панаса Мирного». За багато років чимало науково-популярних статей про творчість Г. Сковороди, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Кропивницького, О. Корнійчука, О. Гончарова й інших К. Лаврунів опублікував у херсонській газеті «Наддніпрянська правда».
Проте щоденна науково-педагогічна робота не замулювала джерел художнього натхнення. В 1950-х рр. письменник повертається до літературної праці і пише цикл оповідань на педагогічно-виховні теми. Кілька з них («Світлячок», «Марійка», «Над Дніпром») були опублікована в альманасі «Наддніпрянські зорі». 1961 року вийшла в світ перша збірка оповідань «Світлячок». 1966-го в одеському видавництві «Маяк» вийшла нова збірка Лавруніва «Конвалії». Її відкриває вже згадуване оповідання «Вареники», написане з посвятою О. Ковіньці. Цим письменник ніби перекидає місток до рідної Полтавщини, до берегів чарівної Ворскли. Але загалом збірку складають оповідання про наших сучасників, про звичайне і загальнолюдське. Скільки людяності та душевного тепла в характері Ольги («Юрій Юхимович») і вчительки Мирослави («Конвалії»). Це останнє оповідання, безумовно, одне з найкращих в збірці.
З великою пристрастю публіциста позначене оповідання «Знайомий Максима Степановича». Наша увага переноситься в чорні дні війни німецької окупації. Гестапівець Вальтер Нельте спалив рідне село героя, вбив його матір, дружину, доньку, повісив батька. Вбивцю чекала справедлива кара. Та йому пощастило врятуватись. І ось тепер, через багато років, боннський генерал Нельте дивиться в очі Степана Максимовича з газетної шпальти. Пам’ять із минулого болем живе. Замучені фашистом рідні приходять в уяву одинокої людини і кличуть до помсти. «Люди, що ще треба кату Нельте на землі?» — гукає Максим, і це звучить, як оте Фучікове: «Люди, будьте пильні!».
До самої смерті письменник продовжував активну творчу роботу, зокрема працював над романом «Грози над Дніпром», присвяченим героїчній боротьбі за нову, вільну У країну. Писав також повість із життя педагогічної інтелігенції та студентської молоді. Не все пощастило опублікувати. Літературний архів К. Лавруніва зберігається в Херсонському обласному державному архіві. Помер літератор 18 грудня 1968 року.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...