Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 17, 2019

До 50-ліття від дня народження Ґеорґія Ґонґадзе

Автор:

|

Травень 08, 2019

|

Рубрика:

До 50-ліття від дня народження Ґеорґія Ґонґадзе

Ґеорґій Ґонґадзе

Убивство Ґеорґія Ґонґадзе стало одним із перших ланок ланцюжка, який урешті назавжди змінив сучасну Україну. Так званий касетний скандал, що почався вслід за ним, показав імовірну причетність до загибелі журналіста перших осіб держави і став початком кінця політичної кар’єри другого президента України Леоніда Кучми. Також смерть Ґеорґія спровокувала першу загальноукраїнську акцію протесту «Україна без Кучми», провісницю Майдану. Ґонґадзе був пов’язаний як із Україною, так і з Грузією. В обох країнах встиг здійснити знакові журналістські проекти. Зняв низку документальних фільмів про грузинський конфлікт початку 1990-х, а також заснував інформаційний ресурс «Українська правда», який залишається одним з провідних інтернет-видань в Україні та майданчиком для публікації найбільш резонансних розслідувань діяльності можновладців.
Кожен рік віддалює нас від тієї незабутньої і героїчної постаті. Невмируща пам’ять про таких людей і безмежна вдячність за їхню стійкість, мужність та героїчну відвагу і вклад у загальну перемогу над наживою. Ґеорґій Ґонґадзе — це дивовижна постать з великою людською гідністю. Цю болючу смерть будемо передавати від покоління поколінню.
Ґеорґій народився 21 травня 1969 року в сім’ї Руслана (грузина) і Лесі (українки) в Тбілісі, столиці Грузії. Ось розповідь матері про народження сина: «Чудово пам’ятаю сам момент народження моїх двох дітей, і те, як вони плакали на руках у медсестри. Пологи були дуже важкі, а коли я отямилася після наркозу, то побачила на зап’ястку лише одну дитину. В медичну картку також було вписали лише одну дитину. Чоловікові спершу повідомили про народження двійні, а потім сказали, що одне маля померло. Жодних документів — ні про народження, ні про смерть другого мого малюка у справі не було. Я вимагала повернути його мені чи показати тіло, але так нічого і не домоглася. Мене попросту вигнали з лікарні… А через рік її засудили. Стаття в газеті про цей процес називалася «Вовки» в білих халатах». Але дитину мені так і не повернули. Через три роки новий головлікар показав мені документи, що дитина померла. Але тоді жодних записів про смерть у документах пологового будинку не було».
Згодом батьки Ґеорґія розлучилося. З дитячих років Ґія був допитливим, у школі вчився надзвичайно добре. Крім навчання, займався танцями, малюванням і спортом. Мав гарні результати у плаванні та легкій атлетиці, був чемпіоном Грузії з легкої атлетики серед юнаків. 1987-го став навчатися на вечірньому відділенні Тбіліського державного Інституту іноземних мов, водночас працював і займався спортом. У 1987-1989 рр. проходив військову службу в Афганістані. Після демобілізації повертається до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989-го, поринає у суспільно-політичну роботу — очолює інформаційний відділ Народного фронту Грузії. Восени 1989 року переїжджає до Львова, переводиться на факультет іноземних мов Львівського державного університету ім. І. Франка, активно долучається до громадсько-політичного життя міста, створює Грузинський культурний центр «Багратіоні».
У цей час Звіад Гамсахурдія, президент Грузії, фактично встановив у країні диктаторський режим, почав гоніння політичних опонентів, до числа яких (як «ворог народу» № 28) потрапив і Руслан Ґонґадзе. Коли на межі 1991-1992 рр. у Тбілісі розпочалось антизвіадистське повстання, Ґеорґій повернувся на батьківщину та приєднався до повстанців.
У 1993-1994 рр. лікувався і став працювати головним режисером творчого об’єднання «Центр Європи», співпрацює з газетою «Пост-Поступ». 1993-го закінчив вищі студії у Львівському національному університеті (ЛНУ) ім. І. Франка. 1993 року, невдовзі після смерті батька, Ґеорґій прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відклав кінокамеру вбік і взяв до рук зброю. Як воїн захищав свободу свого народу. Під час одного з обстрілів був важко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема, в лівій руці). Пораненого Ґію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста. З цієї визвольної війни Ґеорґій створив документальні фільми «Біль землі» (1993), «Тіні війни» (1994) «Колиска» (1995), «Охоронці мрії» (1996). Він стає популярною постаттю. Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, займався кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юридичного факультету ЛНУ Мирославою Петришин, котра 1995 року стала його дружиною. 1997-го в них народилося доньки-близнята Нані та Саломе. Ґеорґій і Мирослава переїздять до Києва, починають працювати на телебаченні («Інтерньюз», програма «Параграф»). Ґеорґій — ведучий телепрограми «Вікна-Плюс». Починаючи з 1998 року провадять із дружиною програми «Моє» (телерадіокомпанія «Гравіс»).
З 1 жовтня 1999 року, під час президентської виборчої кампанії, взявся вести щоденну інформаційну програму «Перший тур із Ґеорґієм Ґонґадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континенти». Невдовзі почали надходити телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції. Так поступово наростав конфлікт.
Червень 2000-го — Ґонґадзе бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, котрий балотувався на посаду міського голови Вінниці. А 17 квітня 2000 року в Інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засновником і редактором якої став Ґонґадзе. У ньому серед багатьох інших матеріалів публікували критичні статті про Леоніда Кучму й його оточення. На початку вересня, до зникнення Ґеорґія Ґонґадзе, УП щодня відвідували лише по 3 тис. користувачів, і лише після початку «касетного скандалу» популярність видання зросла неймовірно: 19 грудня 2000-го зафіксували 80 тис. відвідувачів.
Наприкінці червня за ним влаштували зовнішнє спостереження — невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі «жигулі». Врешті-решт надійшла тривожна вістка, що 16 вересня 2000 року Ґеорґій Ґонґадзе зник. Після цього вибухнув так званий касетний скандал за плівками майора Миколи Мельниченка.
Тоді багатьом здавалося, що ось-ось відбудуться суттєві зміни в українському суспільному бутті. Та через довгих п’ять років як справа із убивством Ґонґадзе, так і все, що пов’язано із плівками Мельниченка, воскресало і завмирало на якійсь невидимій точці.
Спробували дати відповідь на запитання, чому так сталося, учасники міжнародної конференції «Минуле і майбутнє української політики та плівки Мельниченка», організаторами якої виступили Інститут масової інформації України та Центр прес-нау Нідерландів. Впродовж усієї конференції не покидало враження про якийсь прихований механізм, заради якого, можливо, конференцію й організували, про намагання деяких її учасників відштовхнути самого призвідця цієї справи, майора, на узбіччя, а то й скомпрометувати його.
У результаті на лаві підсудних опинився Олександр Пукач, котрий на слідстві зізнавався, що навіть прізвища Ґонґадзе не знав. Але коли міністр внутрішніх справ Кравченко дав наказ убити, то послався на доручення президента Кучми, заявив Пукач.
З цієї справи випливає, що першою жертвою катів став Олексій Подольський. Можна було виснувати, що причетним до злочину був сам Л. Кучма, але замовника не назвали, а посадили Пукача.
Схиляють голови перед загиблим і вшановують пам’ять про Ґію Ґонґадзе в Музеї новин у Вашинґтоні, де є інформація про страченого журналіста. Указом Президента України Віктора Ющенка від 23 серпня 2005 року за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі Ґеорґію Ґонґадзе присвоїли звання Герой України (посмертно). Нагородні атрибути звання Герой України передав удові загиблого журналіста Мирославі Ґонґадзе Президент Порошенко 21 березня 2016-го.
В грудні 2008 року в Києві встановили пам’ятник Ґеорґію Ґонґадзе та загиблим при виконанні службових обов’язків журналістам у сквері на Великій Васильківській вулиці. Дерево заввишки 7 м і фігура заввишки 3 м виготовлені з бронзи. Загальна висота пам’ятника із цоколем становить 8,5 м. На його честь названо проспект у Києві, вулиці в різних містах України. 1 червня 2013 року набуло чинності рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Лазо на вулицю Ґеорґія Ґонґадзе. Українці шанують ім’я Ґеорґія Ґонґадзе як високу цінністю, як постать чесну і героїчну, мірилом якої стала людська справедливість. Ґонґадзе відстоював право нас і наших дітей жити в мирі, достатку та справедливості.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...