Новини для українців всього свту

Wednesday, Jan. 22, 2020

До 400-річчя від народження архієпископа Лазаря Барановича

Автор:

|

Грудень 31, 2019

|

Рубрика:

До 400-річчя від народження архієпископа Лазаря Барановича
Лазар Баранович

Лазар-Лука Баранович, імовірно, народився 1620 року на Чернігівщині в священничій родині. Навчався у школі Київського братського богоявленського монастирі. Остаточну освіту отримав у колегіях литовського Вільно (тепер —Вільнюс) та закінчив єзуїтську школу в Каліші (Польща). Перші документальні згадки про життя Лазаря Барановича, пов’язані з Києво-Могилянською академією, знаходимо у 1640-х рр., за часів ректорства Інокентія Гізеля він був там викладачем, а 1650-го Баранович займає посади ректора Києво-Могилянської колегії й ігумена Братського монастиря. Він відзначався надзвичайними турботами про поліпшення економічного та культурно-освітнього стану в Україні. 1657 рік став переломним у житті письменника та церковного діяча. За підтримки Богдана Хмельницького й Івана Виговського Лазар Баранович здобуває сан єпископа чернігівського й новгород-сіверського. Тимчасово також виконував обов’язки митрополита київського, брав безпосередню участь у виборах гетьмана України після смерті Богдана Хмельницького.
Лазар Баранович послідовно опікувався культурним розвитком своєї пастви та неустанно працював над поліпшенням долі свого народу. 1676-го в Чернігові з’являється друком його полемічний тракт «Нова міра старої віри», написаний польською мовою. Він був спрямований на захисті православної віри, проти трактату Павла Бойми, метою якого було запровадження унії. На тлі цієї теми спалахнула релігійна полеміка. Лазар Баранович відстоював у ній самостійність української Церкви і водночас виступив прекрасним поетом, майстром концепту, що за часів бароко високо цінувалося.
Найвідомішою поетичною збіркою Барановича є «Лютня Аполлонова» (1671). У ній близько тисячі віршів польською мовою. 1690-го, за три роки до смерті Лазаря Барановича, його книжки були публічно спалили в Москві, як і пізніше твори Петра Могили, Інокентія Гізеля та десятків інших письменників, які відкривали правду про народовбивчу Московщину. Творчість Лазаря й описи про нього яскраво підтверджують його палку любов до України. Зокрема, високо оцінюють богослова в книзі Петра Голубенка «Україна і Росія» (Нью-Йорк, 1987).
У Чернігові Лазар Баранович мав велику друкарню, видавав і поширював чимало книжок, тут сформувалося перше українське мистецько-літературне об’єднання. Паралельно в ті ж часи в Києві навколо Печерської друкарні виникло ще одне об’єднання тодішніх письменників. Літературна школа Барановича була об’єднанням митців, котрі прагнули до синтезу церкви, мистецтва й українського народу.
Його творчість як проповідника реалізувалася у двох книгах проповідей «Меч духовний» і «Труби словесні», написаних церковнослов’янською з домішками польської, латинської та староукраїнської мов. Основу творчості Лазаря Барановича становлять польськомовні поетичні збірки «Житія святих» (1670), «Аполлон християнський» (1670), «Аполлонова лютня» (1671), «Книга смерті» (1676), «П’ять нот» (1680), «У вінок Матері Божої» (1680) та інші. Духовні вірші, присвячені уславленню Бога, Пресвятої Діви, апостолів, пророків, янголів, святих. Вони фактично були продовженням полемічної практики теолога. У своїй поезії Лазар Баранович висловлював свої громадсько-політичні погляди: патріотизм, біль за руїну, за пасивність народу та наростання міжусобних чвар, негативне ставлення до свого корінного рідного, критикував наживу та кар’єризм. Його політичний ідеал — автономія України. Як поет-громадянин, закликав до національного єднання: «Боже, дай людям святу, живу згоду і по негоді дай нам погоду. На Україні постійно гинуть. Вкраїна це море. Воно червоне. Хто сам потоне, в гурті переборе».
На початку 1689-го Чернігів відвідав Іван Мазепа. Він був захоплений друкарнею та великою книгозбірнею.
Помер Лазар Баранович на 77-му році життя, похований у чернігівській кафедрі за лівим криласом.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online