Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

До 390-річчя від дня народження Марусі Чурай

Автор:

|

Березень 26, 2015

|

Рубрика:

До 390-річчя від дня народження Марусі Чурай

Маруся Чурай

В історії українського музичного мистецтва є ще чимало недосліджених сторінок, чимало таємниць, які чекають на своє повне розкриття. Ми знаємо далеко не всіх композиторів, котрі жили й творили в Україні. Є ще немало творів минулого, автори яких досі не відомі. Маємо скупі дані про композиторів Бояна з ХІ ст. і Мтуса — з ХІІІ ст., неповну інформацію про музику і співи з Київської лаври, Харківської колегії чи Київської академії.

Ще менш відомими є автори українських пісень, які стали вже по-справжньому народними. Багато з них розказує про почуття та переживання якоїсь окремої людини або про якісь події. Українські пісні й думи, що крізь сторіччя передавалися Гомерами України — кобзарями, — сяють своїми барвами, почуваннями, лицарством у любові й ворожнечі, розмахом козацької відваги та неперевершеної вдумливості авторів, і тому вони за своєю цінністю займають найпрестижнішу нішу серед пісенних творів народів світу.
Але історія зберегла для нас деякі імена творців тих пісень. Серед них — Маруся Чурай, напівлегендарна українська поетеса, співачка і композиторка ХVІІ ст. Вона відзначалася неперевершеною обдарованістю й талантом, а також була уособленням незвичайної ніжності та краси. Дівчина з ранніх літ викликала подив і захоплення в оточуючих. А коли підросла, стала справжньою легендою. Вона не лише співала, але й складала пісні. За словами М. Стельмаха, «все своє любляче серце Маруся по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій».
Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини. Відомо, що вона народилася 1625 року в Полтаві, у родині полкового осавула-писаря Гордія Чурая. Був то хоробрий козак, котрий воював проти польських загарбників, брав участь у козацько-селянському повстанні 1637-го під проводом гетьманів Павла Павлюка та Якова Остряниці. Козацький загін, в якому служив Гордій, 1638 року бився з польськими військами. Тоді Гордія захопили в полон і спалили у Варшаві разом з іншими бранцями. Маруся дуже болісно переживала втрату батька. Полтавці оточили вдову й доньку Чурая своєю опікою. Маруся разом із мамою виливала свій біль і журбу в жалісних піснях і думах.
Григорій Квітка-Основ’яненко зібрав великий матеріал про цю обдаровану історичну постать і написав чудову повість «Маруся» (1832). А Пантелеймон Куліш у своєму оповіданні «Орися» також торкнувся цієї теми. Відомий полтавський письменник О. Шклярський 1877-го помістив на сторінках журналу «Пчела» біографію М. Чурай.
Після цього з’являлося ще багато публікацій про «дівчину з легенди», про трагічну історію її кохання. Іван Котляревський написав оперету «Наталка Полтавка», у якій значною мірою використав Марусину історію. Знаємо твори Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Руданського («Розмай»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), О. Кобилянської («У неділю рано зілля копала») та багато інших на цю тему.
Та, мабуть, найкраще долю Марусі вдалося змалювати Ліні Костенко. Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» було надруковано 1979 року. За словами Ліни Костенко та за свідченнями інших дослідників, Маруся Чурай відзначалася надзвичайною вродою, що затьмарювала собою зорі, і місяць, і сонце, як пишуть про неї знавці цієї епохи. Маруся Чурай мала також прекрасну душу, багатий внутрішній світ і вроджений талант. Дівчина поважала батьків і безмірно любила Україну. А при тому, без тями закохавшись, була вірною і відповідальною та готовою прийняти навіть страждання за свої дії й переконання. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Маруся кохала іншого — Григорія Бобренка.
Маруся душею відчувала глибину в пісні і музиці та за допомогою рідної мови вміла майстерно передавати душевну красу. Минають століття, а найчарівніші духовні скарби Марусі звучать з такою силою, ніби народилися в наш час.
Коли читаємо твір Ліни Костенко й заглиблюємось в його аналіз та композицію, то помічаємо дві наскрізні взаємопов’язані сюжетні лінії — доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій. Маруся Чурай — неповторна, одухотворена, творча особистість, котра повсякчас об’єднує долю свого народу зі своєю особистістю.
Три століття тому вона прагнула здобути свободу, державність, але в цьому їй заважали інтриги сусідів і підступність злих людей. Так і нам у закріпленні української державності заважали наші сусіди, котрі намагалися захопити наші родючі землі. А в особистому щасті Марусі заважала мати Гриця, котра хотіла оженити сина на Галі Вишнеківській. На відміну від Марусиною, душа Гриця — роздвоєна, хитається між небом і землею, духовним поривом і практичним розрахунком.
Більшість людей переживає таку ж роздвоєність, як і Гриць. Тут найголовніше — зробити правильний вибір, щоб не занапастити себе. Гриць робить хибний вибір, після повернення з війська одружується за вказівкою матері й сам себе зводить у болото буденщини, а відтак, утрачає лицарську гідність, щирість, красу, окриленість душі (козацькі чесноти) — усе те, за що Маруся й покохала його.
Маруся — дівчина, наближена до дівочого ідеалу, її любов сягала небес. Вона, як і її батько, обирає шлях правди та честі. Маруся була справжнім голосом України, докладно усвідомлювала становище народу і не менше переживала зраду коханого. Щоби заглушити нестерпний душевний біль від зради, у великім розпачі вона відмовилася жити. Дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього Марусин біль переріс усі межі й ніби викинув її в інший світ. Невипадково на суді вона мовчить — їй зовсім, здавалося б, байдуже, жити чи померти. Бореться вона зі собою, зі своїм болем, і ніхто не дає їй порятунку в її горі. Як наслідок над долею України, як і над долею Марусі Чурай, нависає одне й те ж гамлетівське питання: бути чи не бути? І якщо Марусине життя згасає, то Україні, таки всупереч усьому, треба жити – для майбутніх поколінь!
Триває неустанна боротьба за волю України, і пісні Марусі Чурай теж стають часткою цієї боротьби, часткою душі нашого народу, що допомагає нам вистояти проти смертельних загроз. Прагнення волі та державного суверенітету — це Божі дари. Її велич і земні подвиги в ім’я майбуття поколінь навіки закодовані в історичних співанках — хроніках і легендах; про неї складено думи, казки, написано найкращі у світовій культурі книги. Іменем Марусі Чурай названо десятки культурно-освітніх закладів, вулиць і парків міст.
Після грізної темної ночі настає ранок. У фіналі, що судився Марусі Чурай, народжувалося її очищення та воскресіння. Вельми важливий у структурі роману Ліни Костенко розділ «Проща». Поховавши матір, Маруся йде на прощу до Києво-Печерської лаври. Перед її очима постає виснажена безперервними війнами українська земля, на якій споконвіку скрізь лилася кров. Співпереживання людському болю очищає душу від болю особистого, примушує вирватися зі смертного кола мовчання та самоти. Марусю ми шануємо, бо вона — віддзеркалення нас усіх і, водночас, наш амбасадор, що піснею прославляла український народ.
Що ж сталося з Марусею? Коли Гриць повернувся з війни, він одружився і вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїтися зіллям, яке таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але отруту ненароком випив Гриць на вечорницях в Маласі Барабаш. За цей вчинок влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс полковник Іскра й де дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні, які вона склала та виконувала».
Після помилування Маруся справді ходила на прощу до Києва, але, повернувшись 1653-го до Полтави, померла від сухот у 28-річному віці, не витримавши смерті коханого (за іншими даними, Маруся Чурай невдовзі після амністії стала черницею якогось із українських монастирів і там померла). Не зважаючи на версію її смерті, треба підкреслити, що Маруся Чурай обрала гідний і чесний шлях. Маруся — піснярка, поетеса, композитор і безкомпромісно чесна патріотка України. Протягом свого життя вона несла гордо і високо стяг нашого народу.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...