Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 10, 2018

До 320-річчя від дня смерті гетьмана, котрий повернув Україні волю

Автор:

|

Листопад 14, 2018

|

Рубрика:

До 320-річчя від дня смерті гетьмана, котрий повернув Україні волю

Слава лунала по всій Україні, коли після Переяславської ради з Московією гетьман Петро Дорошенко повернув України незалежність. Він народився 1627 року у м. Чигирині на Черкащині. Хмельниччина дала Дорошенку досвід і привела на полковництво у Прилуках. Він належав до так званих старовинних козацьких родів, яких січовики і весь народ України дуже поважали. Його дід Михайло Дорошенко був отаманом Війська Запорізького й уславився походами проти Османської імперії. З приходом до влади Павла Тетері Петро Дорошенко (1627-1698) активно підтримує нового гетьмана, отримує від короля Яна-Казимира у власність Гуляйполе і мандат на повернення всієї власності в Прилуках, які захопили Брюховецький і Москва. Тетеря призначає Дорошенка генеральним осавулом і черкаським полковником.
У цей період Дорошенко очолює каральний похід проти Івана Поповича, паволоцького полковника, котрий підняв повстання проти Тетері. В момент політичного краху останнього 11 червня 1665 року Дорошенка обирають генеральним обозним, а 18 серпня на Богуславській раді — гетьманом. Він належав до другої когорти полковників Хмельницького. Мав великі кланові інтереси, однак відзначався й неабиякими національно-патріотичними ідеями.
До влади Дорошенка привели прихильники Виговського та Хмельницького, причому родинно-династичні зв’язки зіграли тут вирішальну роль. Три запорозькі, три сердюцькі й один піхотний полк перебували під його безпосереднім командуванням. Давалося взнаки чигиринське походження та полковництво у Богдана Хмельницького.
Народ любив Дорошенка за те, що той був чесною людиною, не шукав для себе слави, а готовий був усе своє життя, майно і навіть життя віддати за волю України. На відміну від Богуна, Лісницького, Пушкаря та Тетері приєднався до боротьби за гетьманську булаву з чеснотою, в момент кризового протистояння між двома берегами Дніпра. Був це вкрай несприятливий період, і Петро Дорошенко усвідомлював, що об’єднання України під одною булавою є конечністю й обов’язковою умовою незалежності. Він отримав владу в той час, коли над Україною стали згущуватися політичні хмари. Москва і Варшава наближалися до миру, Туреччина не змогла надати реальної допомоги через власні внутрішні проблеми, а Запорізька Січ під керівництвом Сірка постійно нападала на Крим.
Натомість гетьман активізував стосунки з Кримом. Під час правління Дорошенка формується постійне наймане військо, яке відрізнялося від посполитого рушення і загальновійськової повинності в козацьких полках тим, що за своєю суттю наближалося до регулярної армії. Нові загони називалися сердюками та компанійцями. Дорошенко проводив активну антипольську й антимосковську політику, і 1667-го, за підтримки турків, вторгся до Галичини. Відтак Польща погодилася на автономію України з кордоном по р. Горинь. 1668 року гетьман із військом форсує Дніпро і, скориставшись антимосковським повстанням, поширює свою владу на Лівобережжі. Таким чином йому вдалося ненадовго об’єднати Україну.
Однак Запоріжжя 1669-го висунуло свого претендента на гетьманство в Правобережній Україні — Петра Суховієнка, котрого Дорошенко переміг у боях за підтримки Івана Сірка. В цей час Дем’ян Многогрішний був проголошений гетьманом на Лівобережжі і підписав із Москвою Глухівські статті порозуміння. Польща продовжувала аґресію проти Дорошенка, як і підтриманий нею уманський полковник Михайло Ханенко.
Дорошенко добре бачив і розумів, що Польща та Московщина вороже ставляться до України і шукав не лише підтримки, але надійного союзу з Туреччиною, щоб зміцнити суверенітет України. Угоду з Туреччиною, яка була підписана 1669 року, схвалила козацька рада, яка відбулася на річці Росава біля Корсуня. Там від імені султана гетьману Дорошенку вручили булаву, бунчук, прапор і грамоти, що гарантували козакам захист Порти. Гетьман також отримав і значну військову допомогу — кілька десятків тисяч татар, разом із якими і 24-ма тисячами козаків він розгромив польську армію біля села Печери на Бузі, взяв Браїлів і полонив Маховського, ледь не захопивши в тенета самого короля.
Туреччина була тоді великою та потужною державою, в склад якої входили різні християнські народи — угри, волохи, серби, греки. Турки мали величезне військо й їхня поміч могла принести Україні велику користь. Тому Дорошенко й уклав союз із Оттоманською Портою. Відтак султан вислав велике військо проти Польщі і разом із Дорошенком зайняли Поділля, а 1672-го облягали Львів. Цей наступ змусив поляків утікати з усім своїм військом із українських земель. Правобережна Україна стала окремою державою у союзі з Туреччиною.
Та не довго тривав цей союз українців із мусульманами. Все ж турки вороже відносилися до християн, не вміли і не хотіли шанувати християнські звичаї. По містах і селах будували свої святині, навіть у Кам’янці Подільському одну церкву замінили на мечеть.
Народ був невдоволений таким союзом із турками. Поступово стали міцніти невдоволення й анархія. Кожен розумів, Петро Дорошенко став гетьманом у критичній ситуації для України, в період «Великої руїни», і він намагався врятувати останні залишки української державності, об’єднати українські землі та відновити втрачену незалежність від Москви, яка внаслідок перекручування умов Переяславської угоди 1654 року власне й довела до тієї «Великої руїни», яка століттями залягла розбратом в українській нації.
Врешті, 30 січня 1667-го Москва та Варшава, потай від України, підписали Андрусівський договір, за яким юридично закріпили розподіл України по Дніпру між Росією та Польщею, при цьому Київ відходив Москві. Обидві сусідні держави здавна поводилися з Україною по-зрадницьки.
Петро Дорошенко вдався до цілого ряду заходів, часто скликав генеральні козацькі ради, намагався зважати на думку рядового козацтва. Уникав замахів і бунтів, створив двадцятитисячний найманий корпус сердюків, що підпорядковувалися особисто йому та жорстко карав усіх прихильників Москви — навіть стратив брацлавського полковника Дрозденка. Апелював до об’єднання козаків і виступав проти гетьмана Лівобережжя Брюховецького, котрий був ставлеником Москви.
Об’єднані під владою Петра Дорошенка козаки, завдавши російським військам князя Ромодановського кілька поразок, змусили останнього відступити на московські землі, залишивши козакам величезні трофеї — 144 тис. рублів золотом і сріблом, 183 гармати, 32 тис. ядер, 254 пищалі.
На жаль, Україна не мала шансів встояти. Остаточний занепад Дорошенка таки змогла спричинити люта Москва. Щоб не стати причиною громадянської війни і розбрату він зрікається гетьманства, усвідомлюючи безвихідь ситуації та втрату підтримки народу. Цар визначив йому на прожиток Ярополче, і там гетьман помер 19 листопада 1698 року.
Петра Дорошенка називали «Останнім козаком», бо він був останнім із тих старих запорожців, котрі виросли в жорсткій воєнній школі й усе життя воювали мечем із ворогами України. Після нього не було вже на Правобережній Україні настільки славетного гетьмана.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Loading...