Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 25, 2019

До 30-річчя від дня смерті Іванни Сененької-Іваницької

Автор:

|

Грудень 12, 2018

|

Рубрика:

До 30-річчя від дня смерті Іванни Сененької-Іваницької

Іванна Синенька народилася 24 липня 1897 року в селі Великі Чорнокінці біля Гусятина на Поділлі. Її батько Олексій був директором чотирикласної народної школи. Мати Феліція була донькою співака і також учителювала. Дітей у родині було восьмеро, мати їх вчила співати з дитинства.
У серпні 1919-го дівчина з батьком виїхала на східну Україну, а повернулася звідтіля разом із «петлюрівцями», з ними ж юнку несподівано заарештували в Станіславові. Відтак усіх перевезли до Варшави, де Іванці вдалося відокремитися від військовиків. У той час у столиці Польщі виступала Українська капела Олександра Кошиця. Іванну запросили гостинно виступити в концерті, на якому вона з великим успіхом виконала кілька пісень.
У Судетах Іванні вдалося скласти іспит зрілості, а 23 квітня вона повінчалася з молодим доктором права Сократом Іваницьким.
Іванна Синенька відзначалася неабиякою жіночою вродою. Згодом вона переїхала до Праги, де стала студіювала в консерваторії. Там перед комісією проспівала лисенківське «На городі коло броду» й їй призначили стипендію чеського уряду.
1927 року Іванна отримує диплом про закінчення консерваторії. Молоде подружжя переїжджає до Ужгороду, де співачка вступила до українського театру, яким керували Микола Садовський і Микола Аркас-син. Співачка дебютувала в партії Катерини в опері Миколи Аркаса-батька «Катерина». Виступала в «Проданій нареченій» Сметани, «Паяцах» Леонкавелло, «Ляльках» Мікаели, «Кармен» Бізе, «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Співала італійською, німецькою, чеською, румунською й українською мовами.
Наприкінці 1930-го Синенька-Іваницька переїхала з чоловіком до Берліну. 15 червня 1938 року, напередодні німецько-радянського зближення, у великій залі Бехштайна «Українська громада в Німеччині» влаштувала шевченківський вечір, на якому виступили Іванна Синенька-Іваницька, Маркіян Лепкий (скрипка) та Тарас Микиша (фортепіано).
Стараннями Українського національного об’єднання ще один шевченківський вечір відбувся 15 квітня 1939-го в берлінській «Шуман-залі». Промову «Шевченко й сучасність» виголосив видатний український поет-неокласик Освальд Бургардт (Юрій Клен). Синенька виконала «Бабине літо» Січинського на слова Чарнецького, «Утоптала стежечку» Степового, «Айстри» Лисенка, «Жита» Нижанківського, а також низку українських народних пісень в обробці Василя Барвінського. Кожна з цих пісень викликала бурю оплесків. Прегарні рецензії про ці вечори з дуже високими оцінками таланту співачки з’явилися в пресі, а виконані пісні стали репертуаром радіопрограм і гордістю українців.
На чужині стало видно те, чого не можна було побачити на Україні. Міркуючи про її спів, Теодор Терен-Юськів зазначив, що українські музиканти на чужині як мистці поневоленої нації силою любові до рідного краю перевищили найбільший емоційний чинник людського характеру — кохання. Репортер німецького радіо розповідав: «Стриманий голос. Зовсім, зовсім природний голос, що не заповідає великих несподіванок. Але ж нараз стається негадане диво: природний, просто дитячий голос проломлює мури стриманості і росте як сама велич. Дитяча душа виростає в душу цілого народу. Співачка стає переді мною нараз зовсім іншою людиною. В її голосі далечінь, в її співі — вітер, що пливе українським степом».
Із приводу вечора української пісні в берлінській «Бетговен-залі» 17 квітня 1941 року, за два місяці до війни, якийсь вдумливий журналіст сказав: «Іванні Синенькій-Іваницькій доводилося виступати в різних країнах і їх столицях. І знову ж не тільки українців, але й чужинців зачаровувала вона отією тугою, отим невисловленим чаром української пісні й української землі».
Комусь іншому фоногенічний голос і принадна зовнішність відкрили б дорогу в кіно. Але 1942-го цензура Ґеббельса заборонила їй лібрето з хорватського побуту. Для української співачки, крім, правда, численних виступів по радіо, залишалися хіба виступи перед українськими робітниками, вивезеними до Німеччини, остарбайтерами. Після одного такого виступу дівчата з Наддніпрянщини піднесли їй скромний дарунок із написом: «Рідній землячці за красу її пісні дарують землячки». Співачка казала, що це була найзворушливіша її рецензія, і все життя берегла цей дарунок поруч із листом безсмертного Кошиця від 24 серпня 1939 року.
1943-го співачка приїхала до окупованої Галичини. 7 серпня у львівській опері виконала низку пісень Степового, Лисенка, Нижанківського та Людкевича, а також твори Моцарта, Шуберта, Брамса, Белліні та Пуччіні, обробки українських народних пісень Лисенка, Барвінського та Лятошинського. У «Львівських вістях» Василь Барвінський писав: «Мініятура, з її детайлічною красою, оце та площина, яка без порівнання краще підходить до голосу співачки. Наскрізь ліричний характер її голосу, що у свому забарвленні і виразі має щось непорочно дівочого чи навіть діточого, захоплює найсильніше цею безпосередністю і простотою музичного вислову, що найкраще виходить у народній пісні, вичарованій інколи немов устами сільської дівчини у піснях, зближених до цього жанру».
1944 року Гестапо заарештувало чоловіка Іванни. Але решті війна закінчилася і повстали нові проблеми. 17 травня 1945-го починається мюнхенський період життя Іваницьких — чи не найважчий, особливо на початках, з матеріального боку, але не менш бурхливий і цікавий. Іванна концертує в Німеччині й Австрії.
1 листопада 1958 року мюнхенські українці відзначили сорокаліття Листопадового чину. На урочисту академію зійшлося понад 300 осіб, зокрема, кільканадцять ветеранів української армії, учасників визвольних змагань. Після доповіді проф. Орелецького дві українські пісні виконала Іванна Синенька. Святкуючи пам’ять Митрополита Андрея Шептицького, у 15-ліття його смерті, 13 грудня 1959-го «Український християнський рух» провів святочні сходини в Мюнхені, Ноттінгемі, Клівленді та Парижі. Найстарша з українських співачок на еміґрації, «сеньйорка співачок», як писала про Іванну Синеньку українська преса, приїхала до Парижу. Програму пам’яті вона побудувала на нових творах, поєднавши їх із своїми улюбленими. 1962 року співачці вдалося записати кілька платівок, ще кілька — 1972-го та 1975-го.
Знаменитість відійшла у вічність 28 серпня 1988-го на 91-му році життя. Поховали її 1 вересня на новій частині кладовища Вальдфрідгоф, де знайшли собі спочинок багато українців.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...