Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 22, 2018

До 210-річчя від дня смерті Артема Веделя

Автор:

|

Серпень 15, 2018

|

Рубрика:

До 210-річчя від дня смерті Артема Веделя

Близькі українські зв’язки зі західноєвропейською музикою налагодилися ще в ХVІІ ст. Вважливим центром, де плекалася ця музика, був осідок гетьмана Кирила Розумовського в Глухові. Гетьман утримував власну оркестру й театр, де ставилися навіть італійські опери. Капельмейстером при гетьманському дворі 1753 року працював композитор і дириґент Андрій Рачинський. Його діяльність мала безпосередній вплив на так звану глухівську школу, з якої вийшли Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель.
Останній народився 1767-го у золотоверхому Києві, в сім’ї художника-різьбяра іконостасів Лук’яна Ведельського. Змалку хлопець співав в архієрейському хорі. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, яка зміцнила та поглибила в юнакові виплекану з дитинства побожність і розвинула талант до пісні та музики. Це винятковий трудар, людина скромна, глибоко релігійна та національно свідома. Господь обдарував Артема голосом рідкісної краси й діапазону та винятковим відчуттям музики.
Ще в часи навчання він став дириґентом студентського хору й оркестру, а самотужки опанувавши скрипку, став одним із найкращих скрипалів свого часу. Хор, який провадив Артем Ведель, досяг найвищої майстерності та здобув велику славу і популярність. Тому його як найкращого музиканта, за протекції митрополита Київського, відряджають до Москви керувати відомим хором генерал-губернатора Єропкіна. Не радо цю пропозицію прийняв музикант, але поїхав і цей хор в незабаром здобував неабияку славу. На виступи Веделя приходять знавці і визначні особистості, маестро запрошують на бенкети та гучні гостини. Перед ним відкривається блискуча кар’єра, але він покидає Москву і повертається до свої улюбленої України.
В березні 1796 року він переїздить у Харків і продовжує музичну творчість там, керує хором генерала Леванідова і хором солдатських дітей. Там отримує звання капітана. Та незабаром за наказом нового імператора Павла I корпус розформовують, а самого генерала відправляють у відставку. В той час музична культура зазнавала значних утисків у царській імперії. Повсюдно скорочували штати хорів та їхнє забезпечення, царським указом усі «не положені» полкові хори ліквідували. У церквах забороняють співати духовні концерти, що не стосуються безпосередньо служби, забороняють поширені в Україні канти та колядки. Всіх талановитих українських митців самодержавство нахабно, підступно переселяє до Росії та змушує всі свої сили і знання віддавати на розвиток Російської імперії.
Якийсь час Ведель працює у нового губернатора Теплова, котрий також був до композитора прихильним. Маестро керував капелою та викладав музику у Казенному училищі. Учні Веделя посідали перші місця у придворних капелах Санкт-Петербурґу, Москви, петербурзьких митрополичих хорах. Славетний Дмитро Бортнянський називав Веделевські вокальні класи «музичною академією». Та культурно-мистецьке життя Харкова занепадало, ліквідували губернську капелу, театр, симфонічні оркестри.
Ведель ніколи не прив’язувався до благ світу цього, а тепер із особливою гостротою міг відчути всю їхню примарність. Відмовившись від усіх атестатів, чинів і військової кар’єри, 30-річний капітан виходить у відставку.
Відтак роздає своє майно, гроші та бібліотеку і наприкінці літа 1798-го переїздить до Києва, у батьківську оселю та, за словами Петра Турчанинова, приймає на себе подвиг юродства. Ведель відчував однакову відповідальність і за служіння музичним даруванням, і за служіння молитовним подвигом, не міг занедбати ні того ні іншого покликання і ніс як радощі, так і скорботи обох служінь, а також уболівав за долю свого народу.
У той час Ведель створює дивовижної краси піснеспіви (концерти 11, 12 на рядки 85-го та 119-го псалмів). Він автор хорових концертів на релігійні теми, найвидатніші з них — десять концертів на чотири голоси. Його твори не видавалися і тому здебільшого мало відомі. Композитор працював у вкрай важких умовах. Музикою намагався вгамувати свій душевний біль і тривогу. Коли вище духовно підіймався, то на нього дужче нападав невидимий ворог — кат російський, який намагався принизити творчий дух поневоленого українського композитора. Ведель не зневірився і не зійшов з обраного шляху.
Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злих сил. 17 січня 1799 року Артем Ведель стає послушником Києво-Печерської лаври і, попри всі свої незвичайні прояви, бездоганно виконує послух читця та співця на кліросі, але не перестає творити музику. Він був взірцем для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння. Протоієрей Петро Турчанинов згадував свої відвідини послушника Веделя: «Я знайшов його в тісній келії, де він лежав на кам’яній підлозі. Коли я увійшов, то він довго лежав нерухомо, і це мене так збентежило, що я завагався, чи й справді не позбувся він розуму. Щойно я це подумав, як він швидко підвівся, почав мене хрестити й цілувати і сказав: «Невже, мій добрий Петре, і ти засумнівався в мені?»
Невдовзі Ведель залишив монастир і подався в мандри, однак його заарештували жандарми за звинуваченням у бурлацтві. Але й в’язниця не зламала праведника, не озлобила, не похитнула його віри в Бога. Ведель безперервно молився і в молитвах знаходив порятунок. Нікого не засуджував, ні на що не нарікав і не скаржився.
Як і раніше, відмовлявся від допомоги друзів, позбавляючи себе навіть необхідного. Всі принесені йому речі та гроші роздавав нужденним і хворим. В Київській божевільній тюрмі композитор промучився дев’ять років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати сина додому, де той помер від знемоги 14 липня 1808-го на 41-му році життя. Поховали Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.
У травні 1901 року в Духовній академії Києва відбулася перша лекція, присвячена творчості Веделя. На ній із доповіддю виступив В. Петрушевський — видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору академії, дослідник життя і творчості Веделя. Про свої спостереження за впливом музики Веделя на слухачів виступив відомий психолог (психіатр), професор Київського університету Іван Сікорський, батько знаменитого авіатора. Хор під керівництвом О. Кошиця вперше за сто років виконував фрагменти творів митця. Кошиць згадував: «Тут почалася моя праця над улюбленим моїм Веделем, якого концерти, майже всі, я відновив після довгих літ заборони Синодом його музики. Я мав щастя невимовне стояти на хорах на його місці, спиратись на ті самі поручні, що й він, і співати під тими ж склепіннями, які він оголошував своїми геніальними піснями та які мурував Мазепа!»
Це коротке відродження змінилося майже столітнім офіційним замовчуванням за часів більшовицької влади та російської окупації України. лише в часи незалежності Музикознавча секція Національної академії наук України видала книжку Ігоря Соневицького «Артем Ведель і його музична спадщина». В телевізійній програмі «Контакт» (Торонто) Марко-Роберт Стех так між іншим сказав про цього українського композитора: «Якби Веделю було дано прожити на свободі й творити музику довше, ніж отих кілька коротких років у 1790-х рр., найімовірніше, він підняв би українську традицію хорового співу до ще вищого рівня витонченості та майстерності. Проте трагічна історія його життя, ув’язнення в «гамівному домі» на Подолі та передчасної смерті не меншою мірою, ніж його музика, привертає сьогодні увагу як разючий символ складної історії нашої культури. А історія повернення його музики слухачам із понад столітнього забуття-заборони — це таки, либонь, один із тих знаків, які живлять нашу надію, що, мовляв, автентичних досягнень людського духа не можна остаточно знищити. Як і неможливо викорінити з людей і народу їхнього прагнення до свободи та гідного людського життя».

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...