Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

До 20-річчя від дня смерті Петра Дужого

Автор:

|

Жовтень 26, 2017

|

Рубрика:

До 20-річчя від дня смерті Петра Дужого

У цій статті хочу пригадати про одного з найбільш талановитих і заслужених підпільників Петра Дужого з Равщини. Петро Дужий народився 7 червня 1916 року в селі Карові Рава-Руського повіту (тепер — Сокальського району Львівської області). В родині було 11 дітей. На жаль, не всі вони пережили злидні Першої світової війни, залишилося в сім’ї лише чотири доньки — Марія, Олена, Параскевія, Анна і три сини – Микола, Іван і Петро. Всі сини стали українськими провідними діячами в Галичині. 1932-го багатодітна сім’я Дужих зазнала болючої втрати — відійшов у вічність батько родини Атанасій. Після репресій санаційної польської влади на Західну України прийшли червоні орди, які без причин запроторили 1940 року матір Параскевію з родиною ген аж до Казахстану, де від надмірної праці, голоду і холоду 1943-го вона померла далеко від рідної землі.
Петро був надзвичайно здібною й обдарованою дитиною, маючи заледве чотири роки він декламував на концертах у сільській читальні «Заповіт», «Розриту могилу», «До Основ’яненка» Тараса Шевченка. А 1922 року шестилітнім пішов у школу і 1928-го успішно екстерном її закінчив. Удома пройшов дві класи гімназійної програми, без труднощів здав іспити і був прийнятий 1930 року до третього класу Рава-Руської гімназії. 1932-го вступив у ряди Юнацтва ОУН, а через два роки (1934) став членом Організації українських націоналістів (ОУН). З того часу все своє зріле життя пов’язав із національно-визвольною боротьбою українського народу. Неодноразово йому доводилося бути в’язнем польських, німецько-нацистських, російсько-комуністичних тюрем і концтаборів. Двічі був засуджений до страти (гітлерівцями 1943-го і большевиками 1947 року). Впродовж свого життя Петро займався підпільно-політичною, літературно-публіцистичною та журналістською діяльністю, а також продовжував навчання.
Писати почав ще в гімназійні роки. 1936-го і в наступні роки публікував в українських календарях і журналах статті та розвідки, присвячені популяризації наукових знань і писав поезію. 1937 року написав обрядову театральну п’єсу «Обжинки». Восени 1939-го за українську патріотичну діяльність на Равщині Дужого заарештувала польська поліція. На щастя, його не встигли доправити до концтабору «Береза Картузька», бо на той час німці вже бомбили Польщу.
Відтак, рідне село Петра та частину Західної України захопила Червона армія. Тоді він разом із своїм старшим братом Миколою переходять на окуповану німцями територію Закерзоння і працюють у мережі ОУН. Тоді ж московські окупанти депортували родину Дужих у далекий Казахстан.
Петро пройшов військовий вишкіл і проводив ідеологічні та культурно-освітні виклади. Коли 1940 року загострилося питання розколу в ОУН, Петро став на бік Степана Бандери, хоча завжди відстоював позицію загальнонаціонального єднання. 1941-го Дужого включили у список 700 активних членів ОУН, котрі мали виконувати найвідповідальніші завдання. Провід ОУН призначив Петра до Похідної групи «Північ». Але провідник Дмитро Мирон («Орлик») узяв Дужого до своєї групи, яка мала підготувати і проголосити Акт відновлення державності у Києві так, як це було у Львові 30 червня 1941 року. Та 31 серпня 1941-го його схопила у Василькові під Києвом німецька поліція і перевезла до Львова на Лонцького. Восени ОУН надала свідків, котрі підтвердили невинність Дужого і йому дивом вдалося вийти на волю.
Одразу ж перейшов у підпілля. З того часу працював у Головній організаційній референтурі ОУН. У травні 1942 року Провід ОУН призначив Петра на посаду заступника й організаційного референта Крайового проводу ОУН у Дніпропетровськ. Улітку 1943 року ОУН відправляє Дужого у Холодноярщину, де почали організувати перші відділи УПА. Але в містечку Олександрівка тодішньої Кіровоградської області його заарештувало Гестапо.
Після 14 днів ув’язнення і важких слідчих тортур Дужого засудили до розстрілу. Під час перевезення потягом йому вдалося втекти. Важко поранений, Петро таки дістався до Умані, де була добре розвинута структура ОУН. Після короткого лікування переїхав на Волинь. Там стає учасником Першої конференції поневолених народів на Рівенщині, зустрічається з Романом Шухевичем. 1944-го Дужого прийняли до складу Головного проводу ОУН.
4 червня 1945 року сталася чергова трагічна подія. Агент НКВС виявив криївку, в якій перебувало восьмеро повстанців, у т. ч. Дужий. Чи не вперше каральні органи НКВС застосували паралітичний газ, унаслідок якого Петро знепритомнів і в такому стані потрапив у руки лютих большевицьких катів. 22 березня 1947 року в спецтюрмі м. Києва Петра Дужого засудили до розстрілу. 65 днів і ночей незламний борець чекав виконання вироку.
На щастя, 26 травня 1947 року вийшов Указ, який скасовував смертну кару. Вирок замінили на 25 років позбавлення волі. Понад 15 років Петра тримали в далеких концтаборах Колими, Сибіру та Мордовії. В ув’язненні виконував важку працю і писав вірші, значна частина яких ввійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія) 1980-го. Над такими в’язнями, як Дужий тюремна варта знущалася, але Петро виявляв неперевершену стійкість і мужність. Навіть перебуваючи у в’язниці, відстоював національну честь. Інші в’язні називали Петра гігантом національного духу та лицарем української нації.
Відбувши ув’язнення, в результаті амністії восени 1960 року Дужого звільнили і дозволили проживати лише в Закарпатті під постійним наглядом спецслужб. Незабаром Петро познайомився з Марією Макогін, котра, як і він, повернулася з ув’язнення, і змогла відновити своє спадкове право на батьківський будинок у Львові. Петро одружився з нею й оселився у тому будинку зі своїми дітьми. Але важкі тюремні переживання значно підірвали здоров’я чоловіка. Крізь сльози тішився, що Україна відновила свою державність, але працювати для неї вже бракувало сил. Підтримував тісні зв’язки з політв’язнями Михайлом Сорокою та Катериною Зарицькою, з іншими друзями-однодумцями. Раптово занедужав і 24 жовтня 1997 року важка хвороба зламала життя цього легендарного патріота України.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...