Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 8, 2019

До 180-річчя від дня народження Сидора Воробкевича

Автор:

|

Квітень 28, 2016

|

Рубрика:

До 180-річчя від дня народження Сидора Воробкевича

Сидор Воробкевич

Сидор Воробкевич належить до плеяди тих визначних просвітителiв, котрі крім письменницької діяльності стали на чолі передового авангарду, який захищав українську мову і дбав за її розвиток.
Він народився 5 травня 1836 року в Чернівцях, у родині священика. Його батько о. Іван Воробкевич, крім виоконання священичих обов’язків, викладав філософію в ліцеї та духовній семінарії. В сім’ї Воробкевичів, крім Сидора був ще брат Григорій, відомий в літературі під псевдонімом Наум Шрам, і сестра Аполонія.
На жаль, у молодому віці діти осиротіли, помер тато і вони переїхали до діда, о. Михайла Воробкевича, в Кіцмань. Їхньою опікункою стала бабуня Параскевія. Розумна освічена жінка виховувала в онуків гарячу любов до рідної мови, пісні й України. А дідусь знав безліч легендарних переказів про долю та життя козаків на Україні, їхню визвольну боротьбу.
Після закінчення початкової школи в Кіцмані брати продовжили навчання в Чернівецькій гімназії. З юнацьких років Сидор захоплювався не лише народною творчістю та музикою, а також любувався поезією та живописом. В його щоденнику та рукописах можна зустріти багато ескізів олівцем і тушшю. Під час літніх канікул юнак мандрував селами та записував народні мелодії. Тоді ж з’являються його перші поетичні та музичні спроби.
Закінчивши гімназію 1857-го, не порушуючи родинної традиції, Сидор вступив до духовної семінарії в Чернівцях. Чудово знаючи українську мову він став вивчати іноземні мови, що дозволяло йому ширше користуватися підручниками німецьких авторів. Одночасно він вивчав кращі зразки західноєвропейської музики. Зокрема цікавився хоровими творами Баха, Генделя та Гайдна, що були в семінарській бібліотеці.
1861 року, коли помер Тарас Шевченко, о. Воробкевич закінчив семінарію, одружився, прийняв сан священика та поїхав працювати в глухі гуцульські села. Смерть Шевченка, а також слова Пантелеймона Куліша на похороні Кобзаря, сильно вплинули на о. Сидора.
Незабаром він познайомився з громадським діячем Юліаном Никоровичем, за його підтримки 1863-го вийшли друком перші поезії молодого автора. Священик писав також новели, оповідання, гуморески та науково-популярні статті. Перебуваючи в с. Давидівці о. Воробкевич займається дослідженням українського музичного фольклору, вивчає доступні збірки народних пісень. Результатом цієї багаторічної праці стала розвідка «Наша народна пісня», яка була завершена 1865 року. Сидор Воробкевич із великою любов’ю та пієтизмом ставився до української народної пісні, називав її «талісманом, що відкриває таємницю минулого», закликав уважно вивчати її і твердив, що пісні — це історія народу.
Його палка любов до рідної мови та пісні знайшли своє віддзеркалення у вокально-хорових творах. Надзвичайною популярністю користувалася пісня-вірш «Мово рідна». Цей вірш до 1939 року друкувався у букварях, читанках і співанках для школярів. З особливою силою та ніжністю звучать слова о. Воробкевича: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, Той у грудях не серденько, але камінь має».
1867-го сім’я Воробкевичів переїхала на постійне проживання а Чернівці, де панотець став учителем хорового співу в гімназії, дяківській школі та духовній семінарії.
Усвідомлюючи недостатній рівень своєї музичної освіти, він їде в липні 1868 року в столицю Австрії на навчання до консерваторії. Після шестимісячного навчання у Віденській консерваторії Сидор Воробкевич блискуче складає іспити з музично-теоретичних дисциплін, одержує диплом викладача співів і дириґента хору та повертається на початку 1869-го до Чернівців.
Поряд із композиторською та літературною діяльністю, о. Воробкевич багато сил віддавав музичній педагогіці та популяризації української пісні, через яку впливав на загальне піднесення національної свідомості буковинців. Працюючи із шкільною молоддю, він постійно відчував брак української педагогічної та методичної літератури з музично-теоретичних дисциплін.
Тому сам складав і публікував пісенники та підручники зі сольфеджіо, теорії музики та гармонії. 1870 року у Чернівцях вийшов друком перший збірник о. Воробкевича, призначений для школярів, в який увійшло 20 пісень, що здобули популярність не лише серед буковинців, але й в інших землях України.
1889-го у Відні був опублікований його наступний «Співаник». Найбільшу цінність складає його третя частина, яка, по суті, є методичним посібником із теорії музики. Сидор Воробкевич нерідко виступав із лекціями про музику, писав науково-популярні дослідницькі статті. Наприкінці 1870-х рр. з’являється цикл його статей «Наші композитори». Він виголошував цінні доповіді та проповіді на тему захисту та значення рідної мови.
Сидор Воробкевич був активним членом багатьох установ і товариств у Чернівцях, зокрема, головою «Руської бесіди», ініціатором заснування та довголітнім співробітником українського літературно-мистецького журналу «Буковинська зоря», організатором Союзу українських студентів тощо. Він першим зі західноукраїнських композиторів почав писати музику до ліричних поезій «Кобзаря».
Найглибшим розкриттям художнього образу з цього циклу вирізняється чоловічий хор «Огні горять». Цим твором Сидор Воробкевич піднявся до справжньої драматизації музичного вислову. Завдяки невмирущій поезії Шевченка та самобутній музиці Воробкевича, ці твори досі не втрачають своєї популярності і входять до репертуару багатьох професійних та аматорських хорових колективів.
Маестро пише музично-драматичні твори «Кочубей і Мазепа», «Петро Конашевич-Сагайдачний» і «Ольга». «Завдяки історичним драмам, — писав Степан Чарнецький, — нарід уперше почув зі сцени велику пісню про минуле, вперше побачив на сцені великі леґенди своєї давнини, славні події своєї історії».
Музично-драматичні твори новатора, написані спеціально для театру «Руської бесіди», відіграли важливу роль у розвитку театральної культури на західноукраїнських землях. Сюжети опер «Гнат Приблуда», «Убога Марта», оперети «Золотий мопс», комедії «Пан Мандатор» були взяті з життя буковинського села. Крім того, о. Воробкевич був одним із найплідніших західноукраїнських композиторів в галузі інструментальної музики.
Оцінюючи внесок Сидора Воробкевича та його молодших сучасників у розвиток української музики, Станіслав Людкевич писав: «Композитори новітньої доби Воробкевич, Вахнянин, Матюк, Нижанківський вложили в музику найкраще, що в них було, без них був би немислимий дальший наш поступ і від них треба нам буде класти основи дальшої музикальної культури».
Вершиною його творчості став уже згаданий вірш «Мово рідна, слово рідне», покладений на музику автором, який став хрестоматійним. Це — гімн нашої нації. Крім нього, композитор написав 18 драм і оперет, видав кілька оригінальних посібників із музики та співу. Завдяки йому було виховано чимало талановитих патріотично налаштованих музикантів, за допомозі яких народ прозрівав і розвивався.
На увагу заслуговує і його драма «Блудний син», в якій змальоване життя тих, хто в житті розгубилися. За визначенням Івана Франка, «Воробкевич своїм палким словом був наснаженим великою любов’ю до рідного народу. Буковинський «жайворонок» вірно і непохитно служив загальнолюдським ідеалам добра, справедливості й братерства». Цим забезпечив собі вічну любов, пошану й визнання читачів у цілому світі.
Сидор Воробкевич для нас цінний не тільки своєю титанічною працею, він для нас становить те місце, звідки тягнуться і куди стягаються всі нитки нашої рідної мови, що для нас є святим образом буття. Він — один із тих, хто доклав свої благословляючі руки до розвитку мови. Мова — це своєрідний храм і те ядро, по якому легко впізнати шкаралупу і тіло нашого народу у віках. Наша мова має свою пам’ять, куди тривкішу за пам’ять людей. Говорити про українську мову — означає говорити про наших велетнів духу, письменників-класиків, воїнів, про мистецтво та віхи нашої цивілізації.
Відзначаємо роковини великого буковинця, котрий навіть на схилі свого життя погодився бути представником до Краєвої шкільної ради замість померлого румуна І. Ончула, тим самим ставши першим українцем у цій освітній установі. Була це безмежно віддана та патріотична постать в історії України.
Помер Сидор Воробкевич на 67-му році життя 18 вересня 1903-го у Чернівцях, похований на міському кладовищі. Славна творча спадщина Сидора Воробкевича закликає усіх нас жертвенно пережити вкрай важкі та катастрофічні часи російсько-путінської аґресії в Україні та звільнитися з ярма московської неволі. Хай удячна пам’ять вічно живе в народі, для усіх захисників національної гідності, а в тому з великою пошаною та любов’ю схиляємо наші голови перед великими заслугами о. Воробкевича, котрий став мірилом українського патріотизму в нашому народі на всі часи.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply