Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 24, 2017

До 180-річчя від дня народження Павла Житецького

Автор:

|

Жовтень 19, 2017

|

Рубрика:

До 180-річчя від дня народження Павла Житецького

17 травня 1876 року з’явився нечуваний в історії культури «указ» проти української мови й українського письменства, названий «Емським», бо його цар Олександр ІІ в підписав Емсі (Німеччина). Тому наша земля була змушена в муках народжувала нових героїв — захисників рідною мови. До таких освічених представників нашого народу належить Павло Житецький, котрий народився 4 січня 1837 року у Кременчуку (тепер — Полтавської області) в родині священика. Філолог, педагог і громадський діяч. Із 1898-го член-кореспондент Петербурзької академії наук, з 1903-го член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, з 1908-го — д-р словесності.
Здобувати освіту починав у Кременчуку, потім учився в Полтавській семінарі, а 1857 року продовжив навчання у Київській духовній академії. Однак 7 червня 1860-го звільнився з академії за власним бажанням, а восени вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Після його закінчення отримав призначення до Кам’янець-Подільської гімназії на посаду вчителя словесності. На початку 1870-х рр. Павло Гнатович бере активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Ґалаґана — елітного навчального закладу для представників шляхти. Розробив статут цього закладу, в якому пропрацював близько 20 років. У «Щорічнику колегії» 1912 року відомий український літературний критик та історик літератури Сергій Єфремов писав: «Його учні зберігали пам’ять про нього, як про світлого учителя життя, який заклав перші паростки свідомого ставлення до науки і життя».
У 1867-1880 рр. Житецький викладав у різних навчальних закладах Києва. 1880-го через політичну неблагонадійність був висланий з Києва і впродовж наступних двох років викладав у середніх військових навчальних закладах Петербурга, в Академії генерального штабу та в Петербурзькому університеті.
Після повернення в Україну працював у 1882-1893 рр. учителем у Київському Володимирському кадетському корпусі. Був дійсним членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873), Історичного товариства Нестора Літописця (1879) й інших науково-культурних організацій, належав до київської еліти. Микола Лисенко називав його гросмейстером від філології.
Житецький також був першим істориком української літературної мови. Він написав близько 30 праць, які визначили подальший шлях розвитку української лінгвістики. Серед них — «Енеїда» Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст.», «Нарис літературної історії української мови в XVII ст.», «Про українські народні думи» й інші. Видатний внесок зробив літературознавець і в Шевченкіану. Без нього не відбувався жодний захід, пов’язаний із виданням творів Шевченка й ушануванням його пам’яті. Фахівець консультував щодо орфографії празьке видання «Кобзаря», що вийшло у двох томах 1876-го, спонукав А. Козачковського до написання спогадів про його зустрічі з Шевченком, виступав на ювілейних днях пам’яті поета.
Був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співпрацював зі «Київської старовини». Спростовував «теорію» М. Погодіна про нібито російськість княжого Києва, відстоюючи думку, що Київська Русь — держава українського народу, традиції культури й побуту в столиці України не переривалися, а риси української мови наявні ще в писемних джерелах XII-XIII ст.
Житецького вважають найавторитетнішим дослідником національної реліквії «Пересопницького Євангелія». Про свої висновки вчений уперше доповів колегам на ІІІ Всеросійському археологічному з’їзді, який відбувся у Києві 1874-го.
У травні 1909 року Павла Житецького вразив інсульт, унаслідок чого він при ясному розумі, здатності бачити та говорити був повністю паралізований. А 18 березня 1911-го він тихо відійшов у кращий світ. Похований на Байковому кладовищі Києва. Духовний потенціал літературознавця, жертовна працьовитість і цілеспрямованість у науці, всеосяжна любов до рідного слова і вміння не розхлюпати в сірий пил життєвої буденщини духовних святощів, а жити скарбом України, є для нас найкращим дороговказом.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...