Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 18, 2018

До 180-річчя від дня народження Олександра Кониського

Автор:

|

Вересень 15, 2016

|

Рубрика:

До 180-річчя від дня народження Олександра Кониського

Олександр Кониський

Олександр Кониський — один із феноменів серед українських мислителів. Багато їх любило і любить Україну, але так, як любив її Кониський, ніхто не зумів. Свою велику любов патріот втілив у своїх публіцистичних творах, педагогічній, видавничій, журналістській і громадській діяльності. Виступав під літературними псевдонімами О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та іншими. Працював адвокатом, але найбільшу славу здобув як автор слів пісні «Молитва за Україну», музику до якої написав Микола Лисенко.
Олександр Кониський народився 18 серпня 1836 року на хуторі Переходівці Борзенського повіту Чернігівської губернії в родині зубожілого поміщика. Початкову освіту отримав від матері та діда священика. 1844-го помер батько Яків, залишивши своїх дітей сиротами і без належного матеріального забезпечення. Того ж року мати віддала Сашка до підготовчої школи в Ніжині. Хлопчик мав великі успіхи в навчанні і за рік підготувався до вступу до гімназії. Як син зубожілих дворян, підліток проживав у сирітському домі (бурсі для шляхетних дітей) і звідси ходив до Чернігівської гімназії. Вчився дуже добре, був першим учнем. В 11 літ почав писати вірші, звісно, російською. У четвертому класі отримав «Кобзар» Шевченка. Під його впливом почав писати українською, за що жорстоко поплатився. 1849-го його виключили з гімназії як ворога царської імперії.
У своїх творах Кониський засуджував неволю самодержавства у царській Росії. 1854 року він влаштовується на роботу в суд у Прилуках. Працюючи юристом, Кониський мав змогу глибше пізнати специфіку життя, болі і кривди свого народу і на тому тлі опрацював автобіографічну повість «Молодий вік Максима Одинця» та написав вірш «Розмова Музи з Поетом». Сповнений енергії та хисту юнак кидається у вир громадського життя і не тільки мріє, але своєю копіткою працею намагається оздоровити суспільство та прославити на весь світ свою Україну.
1856-го Кониський оселився у Полтаві, де спочатку працював у суді, а потім став адвокатом. Його найбільшою радістю було допомагати скривдженим, тому й потрапив під нагляд спецслужб імперії. На початку 1960-х рр. під впливом революційних ідей, що доносились зі Заходу, київська університетська молодь, переважно шляхетного походження, заснувала «Київську громаду», членом якої він став. Члени громади турбувалися про піднесення самосвідомості українського народу, передусім селянської молоді. В цій громаді Олександр стає один із найактивніших організаторів українських недільних шкіл. Організував шкільні підручники, приміщення та поширював українознавчий рух у Києві, Харкові, Одесі, Чернігові та Полтаві.
З 1858 року Кониський систематично займається літературною діяльністю. Пише вірші, повісті, драми, оповідання, статті. В прозі письменник підіймає проблему соціального та національного гніту України у царській Росії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» й «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників. Друкуватися почав у «Черниговском листке» (1858) і для потреб Всеукраїнських організацій заснував у Києві видавництво «Вік», де впродовж 15 років вийшло понад 100 книг українською мовою. Став одним вз організаторів національної української науки, був послідовним українським самостійником.
Ще від часів петербурзької «Основи» долучився до українського руху і вже з 1862-го за ним стежили царські посіпаки, котрі звинувачували письменника в українському сепаратизмі. У Полтаві активіст організував взірцеву недільну українську школу, для якої опрацював програму навчання, написав шкільні підручники і виховував молодь в українському патріотичному дусі.
Після виступів проти російських указів, які забороняли поширювати українську мову, 1863 року Кониський був ув’язнений і засланий у Вологду, а потім у Тотьму. 1872-го повернувся до Києва, де знову розгорнув культурно-освітню діяльність і працював у «Киевском телеграфе».
Для координації культурно-освітньої праці письменник нав’язав тісні контакти з українськими діячами у Галичині, де став одним із фундаторів Літературного товариства ім. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором його перетворення у Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ). До слова, Кониський — автор ґрунтовної біографії Шевченка, яка не втратила свого значення і досі, й яку Франко назвав найкращим пам’ятником і Шевченкові, і самому авторові. Для НТШ Кониський пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину своїх грошей. Він був одним із перших головних редакторів «Записок НТШ».
За доносами москвофілів проти Кониського 1885 року розпочалося судова розправа, яка тяглася 16 місяців. У 1888-1889 рр. Олександр Якович на постійно перебирається до Львова, де редагує «Правду». У своїх працях публіцист наголошував, щоб осягти позитивні духовні результати в народі, треба народ перевиховати та втілити в нього святі Божі Правди і загальнолюдські цінності.
У своїх працях публіцист наголошував, щоб осягти позитивні духовні результати в народі, треба народ перевиховати і втілити в нього святі Божі Правди і загальнолюдські цінності. Став творцем культу Михайла Грушевського, хоч той ще лише розпочинав свою науково-громадську працю. 19 квітня 1894-го з приводу звістки про обрання Грушевського професором Львівського університету, Кониський писав М. Дикаріву: «Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушівського. Особисто для мене се невимовно велика радість! От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури! Праця моя не погибла і дожив таки я до сего сподіваного часу!».
Свій найвеличніший твір — духовний гімн під назвою «Молитва за Україну», що вже понад століття від створення 1885-го звучить в українських храмах і велелюдних зустрічах, написав для дитячого хору, а тепер він звучить в устах цілого народу. Ключові слова до певної міри переплітаються з Державним гімном України «Ще не вмерла України» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Кониський щиро вірив, що зі словами його молитви «Боже Великий, єдиний, Русь-Україну храни» зростатимуть українці майбутньої незалежної держави. Ці слова завжди були й залишаються злободенним джерелом для нашої нації. Це наймогутніше святе звернення і благання до Всемогутнього Бога за долю України! Безсмертний твір «Боже Великий» — один із райських славнів під сонцем. Це найголовніший показник патріотизму і високої культури, висловлений автором.
Значення Олександра Кониського для піднесення національно духу чи не найкраще визначив ще один його учень — Олександр Лотоцький. Він присвятив у своїх мемуарах Кониському спеціальне місце. «У 80-х та майже до кінця 90-х років нитки української справи були в руках Кониського, що… умів використовувати ясний і далекоглядний політичний розум Антоновича. З якимсь дивним чуттям умів він знаходити співчуваючі елементи… і защепити українську ідею в новому поколінні, особливо в кругах молоді, серед якої енергійною вдачею видавався наймолодшим… Все життя Кониського нероздільно сполучено було з життям України. Я не знав людини, що більше, ніж він, жила життям батьківщини, страждала її горем, була щаслива з її щастя», — писав Лотоцький.
Відзначаючи 25-річчя відновлення Української державності 24 серпня ц. р. в Києві, у своїй святковій промові Петро Порошенко дуже тепло згадав і дав високу оцінку серед інших визначних діячів України й Олександрові Кониському. «Пишаємося всіма героями України, а в т. ч. і Олександром Кониським автором планетарного гімну «Боже Великий». Україна земля людей високої культури та гідності, що тепер і в минулому боряться і боролися за незалежність свого народу і прийде час неодмінно на достойне вшанування усіх тих заслужених її героїв», — сказав Президент.
Олександр Кониський був люблений усіма тими, хто відстоювали українську незалежність. Вже підчас недуги в Києві його відвідали близько 400 осіб. Помер у Києві 29 листопада 1900 року і похорвали великого сина України на Байковому кладовищі. На могилі встановлено стилізований козацький хрест, до якого приходять молитися численні паломники, котрі пишаються своїм просвітителем із удячністю згадують його жертвенну працю і невмирущі слова: «Світлом науки і знання, Нас, дітей, просвіти! В чистій любові до краю, Ти нас, Боже, зрости».

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...