Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 21, 2017

До 170-річчя від дня народження видатного педагога Олександра Барвінського

Автор:

|

Червень 29, 2017

|

Рубрика:

До 170-річчя від дня народження видатного педагога Олександра Барвінського

Серед когорти лицарів національного відродження освіти та науки в галицькому П’ємонті достойне місце займав Олександр Барвінський, один із провідних діячів культури на Львівщині. Дослідники Барвінського вважають його одним із засновників українського національного шкільництва. З його іменем також пов’язане реформування Товариства ім. Шевченка з літературного у наукову установу. Він — перший голова реформованого НТШ з 1893-го по 1897 рік і значною мірою доклався до «Записок НТШ», домігся значних урядових субвенцій на діяльність товариства, що змінило його матеріальну базу та спроможність піднятися до рівня тодішньої національної академії наук.
Олександр Барвінський народився 6 червня 1847 року в с. Шляхтичі на Львівщині, в заможній священичій родині гербу Ястшембець, до якого належав о. Григорій, батько Олександра, що згадується в Червоній Русі на початку XVІ ст. У 1857-1865 рр. Олександр навчався у Першій тернопільській класичній гімназії з німецькою мовою навчання. 1865-го вступив до Львівського університету на філософський факультет, де навчався до 1868 року. Вивчав історію, українську літературу, українську та німецьку мови. У студентські роки очолював львівський осередок «Громади», співпрацював із українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь» і «Русалка». Закінчивши університет, 1868-го Барвінський зайнявся педагогічною діяльністю, викладав у Бережанській гімназії. Через рік перевівся на старшого вчителя до Тернопільської учительської семінарії, а 1878-го захистив докторат у Віденському університеті. 1888 року він став професором державної учительської семінарії у Львові.
У Львові педагог розвинув громадську, наукову і письменницьку діяльність. Ще будучи в Бережанах, Барвінський роздумував над створенням українських підручників і остаточно видав «Виїмки з українсько-руської літератури». Крім цього, працював над впровадженням фонетичного правопису. 1886-го розпочав видавати «Русько-українську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). В 1889-1918 рр. Барвінський став членом Крайової шкільної ради, в 1891-1896 рр. був головою Українського педагогічного товариства і заступником голови товариства «Просвіта» (1889-1895).
Олександр Барвінський вмів феноменально послідовно добиватися від австрійської влади корисних поступок для українсько-руського народу. У 1891-1901 рр. він був руським послом в австрійськім парламенті, у 1894-1904 рр. представляв українство в сеймі галицькому, а в 1893-1918 рр. був членом Галицької шкільної ради. 1894-го він створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладати Михайла Грушевського. 1896 року виступив засновником Католицького руського народного союзу, котрий 1911-го перетворився на Християнсько-суспільну партію. 1906 року став урядовим радником, а 1910-го — радником двору. З 1917 року був членом австрійської палати панів. Мав високий авторитет не лише серед українців, але й серед чужинців, пожиттєво був обраний членом Палати вельмож Австро-Угорської імперії.
В Галичині Барвінського називали Апостолом новітнього українства, крім широкої педагогічної діяльності він із 1867-го співпрацював із українським журналом «Правда» та газетою «Діло». Під впливом Пантелеймона Куліша освітянин створив цілу серію підручників для українських шкіл — «Виїмки з української літератури», «Вибір із української літератури», «Історія української літератури». Опублікував низку статей на педагогічну тематику у львівських часописах, які були доступні широкому загалу. Ці статті стали тими іскрами, що запалювали порох вірності та глибокої любові до рідного народу, його мови та традиції. Праці визначного педагога освітлювали національний напрям, куди нація має прямувати заради кращого майбутнього.
Олександр був добре знайомий із Миколою Лисенком і підтримував тісні зв’язки з Наддніпрянською Україною, зокрема з Києвом, а також Буковиною, інформував проукраїнський рух чужинців — чехів, сербів, німців в Австрії. Своїми теоретичними працями вчений окрилював своєю освіченістю і високою гідністю весь український народ на переломі ХІХ і ХХ ст. Це була освітня, дипломатична та духовна зброя нації.
Науковець стверджував, що кожен українець має бути не лише озброєний теоретичними знаннями, але й практично вміти їх застосовувати на захист своєї національної гідності.
Особливою заслугою Барвінського є його наукові видання «Руської історичної бібліотеки» — першого серійного видання фахової історичної літератури українською. Ця ідея мала не лише академічне, а й виразне антимосквофільське спрямування: публікація серйозних історичних праць доводила на практиці соборність усіх розділених кордонами українських земель і демонструвала національну єдність.
В тодішній Галичині були розповсюджені терміни «Русь» і «руський», а назва «Україна» популярністю не користувалася. Тоді В. Антонович запропонував об’єднати дві назви в одну і таким чином з’явилася популярна формула «Русь-Україна». Отже, саме Барвінський, а не Грушевський, як це прийнято вважати, впровадив цей термін в історіографію. Як член шкільної ради, вчений чітко обстоював українське шкільництво, запровадив фонетичний правопис у школах і закріпив термін україно-руський», а також дбав про релігійно-моральне та патріотичне виховання.
1918 року Барвінський приєднався до визвольних змагань і був призначений секретарем освіти та віросповідань в уряді Костя Левицького (з 9 листопада 1918-го до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини його переслідували, що змусило призупинити політичну діяльність.
Серед багатогранної діяльності Барвінського, одну з важливіших об’єктів його творчої спадщини займають мемуари. Ще за життя освітянина вийшло перші два томи. Наступні вісім частин мемуарів зараз зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Шевченка Національної академії наук України (НАНУ) у Києві. Мемуарний фонд Барвінського становить близько 6 тис. аркушів (52 зошити), до чого слід додати ще зміст праці у вигляді окремого зошита та різноманітні додатки. Відомості про австрійський парламент, німецько-чеські суперечності, польсько-українські стосунки, Галицький сейм, український рух по обидва боки Збруча — все це описано, можливо, навіть занадто детально. Втім, історична вартість мемуарів О. Барвінського від цього лише виграє. Напередодні Другої світової війни «Спомини з мого життя» становили складову частину велетенського домашнього архіву Барвінського. Сам педагог так оцінював цю збірку: «Є се збірка запопадливо громаджена протягом більш як півстоліття моєю родиною, що містить багату переписку з визначнішими наддніпрянцями, галицькими й буковинськими діячами та й чужими ученими, політиками й дипломатами, а крім того, багато рукописних літературних важливих творів».
Після остаточного включення Галичини до складу УРСР майже весь свій родинний архів Барвінський передав до Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. З того часу фонд Барвінських є найбагатшою рукописною україномовною збіркою цієї установи. Мемуари педагога не раз приваблювали увагу дослідників, про що свідчать публікації фрагментів у періодиці. Проте об’єм водночас ускладнив справу їхнього перевидання. 2004 року, запланувавши видати «Спомини з мого життя» повністю, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ і видавництво «Смолоскип» розпочали реалізацію задуму видати їх. Поки що перевидали перші дві й опубліковано третю й четверту частини.
Помер Олександр Барвінський 25 грудня 1926 року, похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробів ці, який споруджено за могилою брата Володимира біля центральній алеї з правого боку, поле ч. 3 у Львові. Іменем ученого названі Чортківське педагогічне училище та вулиця у Тернополі. А 1997-го в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам’ятну таблицю на честь Барвінського, у приміщенні школи також відкрили кімнату-музей сім’ї Барвінських.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...