Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

До 170-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті Федора Вовка

Автор:

|

Квітень 27, 2017

|

Рубрика:

До 170-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті Федора Вовка

Федір Кіндратович Вовк — відомого дослідник у царині етнографії, антропології й археології, професор Київського, Паризького та Петербурзького університетів. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), Історичного й Антропологічного товариств у Парижі та ряду інших наукових товариств. А ще він — літературознавець, видавець творів Т. Шевченка, член Київської громади, популяризатор української культури в Європі та людина з духовним покликанням допомагати розвинутись рідному народові у вкрай несприятливих умовах. Вчений був тим феноменом епохи, для якого українська ідея була святою.
Федір Вовк народився 17 березня 1847 року в с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Він походив зі старовинного козацького роду. Освіту здобував спочатку в Ніжинській гімназії, а згодом у Новоросійському та Київському університетах. Разом із М. Драгомановим, В. Антоновичем, Т. Рильським, П. Чубинським плідно працював на розвиток українського національного руху: брав активну участь в організації недільних шкіл, збиранні етнографічних матеріалів і допомагав у виданні книг українською. Ще в студентські роки юнак видав свою першу наукову роботу в царині хімії та ботаніки. Після закінчення університету працював у Київській контрольній палаті, залишаючись активним членом громади. 1873-го був створений Південно-Західний відділ Імператорського російського географічного товариства, і діячі громади стали його активним членами. 2 березня 1874 року Вовк узяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. Відтак, учений підготував і видав Програму зі збору етнографічних матеріалів, кілька статей про народні назви рослин та їхнє застосування в народній медицині, про український орнамент, а також збирав фольклорні матеріали і намагався їх публікувати. Крім цього, вчений брав участь у археологічних розкопках влітку 1875-го та 1876 року у Київській та Волинській губерніях. 1876-го підготував до друку шевченківський «Кобзар» із віршами, забороненими російською цензурою. У вересні 1876 року, після виходу сумнозвісного «Емського» указу та припинення діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства Федір, аби не попасти у в’язницю, був змушений виїхати у Женеву (Швейцарія). Там брав участь у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Через два роки повернувся до Києва й організував таємний гурток «Ґави». Тоді ж видав працю «Студії з української етнографії й антропології», за яку царський режим вважав його ворогом самодержавства.
Тому 1879-го Федір Вовк знову змушений був утікати за кордон: спершу до Болгарії, а згодом до Парижа. Там він студіював праці визначних європейських антропологів. І саме у Франції він здобуває світове визнання вченого. У Парижі опублікував працю «Шлюбний ритуал та обряди в Україні». Також учений широко використав опрацьовані ним матеріали зі «Студії українсько-руської етнології». Ця унікальна праця базувалася на монументальних дослідженнях «Антропологічні особливості українського народу» й «Етнографічні особливості українського народу» (1916), які й досі є науковою цінністю.
Через жалюгідний російський імперіалізм і жагу панування над іншими народами руйнується тріумф культури всіх підкорених народів. Впроваджується насильницька русифікація, що призводить до фатальних наслідків. «Валуївський» указ (1863), а потім «Емський» (1876) завдали значної шкоди всім народам імперії. Ця безглузда політика змусила мовчати таких українських вчених, як В. Антонич, П. Житецький, О. Кистяковський, К. Михальчук, О. Русов, І. Рудченко й інших. Заблоковані були видання «Украинский весник» (1816-1819), «Украинский журнал» (1824), «Украинский альманах» (1831), «Запорозкая старина» (1833-1838), «Киевская старина» (1882-1906), «Украинская жизнь» (1912-1914) та інші.
Перебуваючи у Женеві, Вовк підготував статтю «Українські колонії в Добруджі» та наслав її у петербурзький «Вестник Европы», але друкувати статтю відмовились, тому автор змушений був змінити назву на «Русские колонии в Добруджи». Під такою назвою стаття вийшла 1889-го у «Київській старині».
На початку 1887 року науковець мандрував Італією, а 2 травня 1887-го переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Одночасно зі студіями Федір став активним співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій. На зборах Паризького антропологічного товариства Вовк ознайомив присутніх зі знахідками українських археологів (зокрема золотими гривнями з розкопок Володимира Антоновича в Києві), читав етнологічні статті Митрофана Дикарєва та Пелагеї Литвинової-Бартош; передав до фонотеки товариства вісім записів українських народних пісень. Згодом у Парижі займався педагогікою.
Дослідницьку діяльність в галузі українського народознавства Ф. Вовк розпочав завдяки підтримці НТШ. Як дійсний член НТШ по історично-філософічній секції у 1898-1905 рр. він був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ, а згодом в 1905-1909 рр. очолював її.
У січні 1906-го Ф. Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак зі забороною мешкати в Україні. Тоді він оселився в Санкт-Петербурзі та став консерватором (куратором) одразу двох відділів Російського музею імператора Олександра ІІІ. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, вчений згуртував навколо себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу.
Власне студенти й допомогли йому здійснити давню мету — розпочати систематичне антропологічне дослідження українського народу. Він видає узагальнену працю «Антропологічні особливості українського народу» (1916). Основу цієї роботи склали матеріали, зібрані під час польових експедицій майже по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані), даючи чітке визначення як рис, так і обрядовості та матеріальної культури.
19 листопада 1916 року науковця нагородили орденом Почесного леґіону Французької Республіки. 17 жовтня 1917-го обрали почесним членом новоствореного київського Географічного інституту. 29 жовтня 1917-го Петроградський університет надав вченому звання почесного доктора антропології й етнографії honoris causa. Тим часом у Києві на засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918 р. його обрали завідуючим кафедрою географії й етнографії. Мандруючи світами чоловік здобув високу освіту і широку наукову популярність.
Федір Вовк став одним з організаторів українського лазарету для поранених і військовополонених галичан у Петрограді та заступником голови Товариства допомоги бідним студентам ім. Т. Шевченка в Петербурзі. Долучився до організації українського політичного клубу в Петербурзі і підтримував зв’язки з українською групою у Державній думі. А після лютневої революції 1917 року сприяв перемовинам із Тимчасовим урядом про надання автономії Україні. З революцією Федір Кіндратович отримав можливість повернутися в Україну. Його запросили на посаду завідувача кафедри географії й етнографії Київського університету. Радів учений, що здійснилася його прижиттєва мрія повернути в Україну і працювати на добро свого народу.
Врешті надійшов цей довгоочікуваний час. Та в дорозі на Батьківщину вчений захворів на грип (пандемія «іспанки») та несподівано помер 29 червня 1918 р. у м. Жлобин (Білорусія). Він тілом не доїхав до рідної йому землі та народу, але усі його практично наукові та теоретичні надбання та його наукова ціла спадщина залишається хрестоматійною власністю української нації. У роки репресій кабінет-музей вченого було розформовано. Майже всі його учні були репресовані. Наукова спадщина Федора Вовка замовчувалася, бо не вписувалась у радянську дійсність. СРСР проголосив утворення радянського народу — нової історичної спільноти, і твердження, що український народ від Карпат до Кубані становить самобутню націю з давньою історією, лякало радянських ідеологів так само, як і царських жандармів.
10 лютого 2015 року українські вчені заснували Центр палеоетнологічних досліджень ім. Федора Вовка. Метою установи є «розв’язання наукових, освітніх і пам’яткоохоронних проблем у сучасних археологічній, антропологічній, ентологічній та інших суміжних науках». Центр діє на базі кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Наукова спадщина Ф. Вовка дає широку і глибоку картину того, якими ділянками займався вчений і які фактори спричинився до формування і розвитку української науки. Завдяки надзвичайно продуктивній науковій праці та по-справжньому подвижницькій суспільно-громадській діяльності цей учений повноправно увійшов до плеяди найяскравіших особистостей України кінця ХІХ-го — початку ХХ ст.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...