Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

До 160-річчя від дня народження та 95-х роковин смерті Наталі Кобринської

Автор:

|

Січень 29, 2015

|

Рубрика:

До 160-річчя від дня народження та 95-х роковин смерті Наталі Кобринської

Наталя Кобринська

Наталя Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в селі с. Белелуї (тепер Івано-Франківської обл.), у родині священика. Дідусь Наталі був громадсько-культурним діячем, а батько Іван окрім того, що був панотцем, одночасно виконував обов’язки посла у віденському парламенті, де захищав українські інтереси.

Тоді панувало дискримінаційне право стосовно жінок, котрим навіть заборонялося здобувати повну середню та вищу освіту, а також існувало обмеження для них на керівні посади. Тому освіту Наталя отримала, в основному, удома, під керівництвом батька й за допомогою братів, котрі студіювали, а також навчалася самотужки. Згодом їй удалося прослухати лекції у Віденському та в Цюрихському університетах.
Кобринська майже все своє творче життя присвятила боротьбі за рівноправність між жінками та чоловіками. Вона стала одною з передових феміністок у Європі. Ця справа була складною. Змінити тривкі переконання, віковічні традиції в ставленні до української жінки в патріархальній системі було нелегко. Наталя стверджувала, що свобода жінкам виникає не з привілею, а зі законного права. Заледве ставши до праці на громадській ниві, маючи неповних 20 років Наталя вийшла заміж за теолога Кобринського – вродливого, із ніжною душею священика, котрий поділяв думки дружини й став для неї справжнім другом.
Теофіль Кобринський володів винятковим тенором і разом із Наталею залюбки співав українських пісень. Він запевняв дружину, що, згідно з християнською етикою, «любов до ближнього стосується так само чоловіків, як і жінок».
Але їхнє спільне щастя тривало неповних шість років. Теофіль несподівано помер, і молода, сповнена енергії та краси Наталя вдовою повертається до батьківського дому. Вона відразу ж долучається до громадської праці, організує жіночі гуртки, діє в товариствах «Січ», «Просвіта», а головне — повністю віддається феміністичному рухові: пише статті, виголошує доповіді, втягуючи в цю діяльність інтелігенцію й однодумців. Жінка зустрічає значне розуміння і підтримку з боку Івана Франка, Михайла Драгоманова й Олени Пчілки. 1884-го з ініціативи Кобринської у Станіславові було створено «Товариство руських жінок». Ця організація й стала ядром майбутнього феміністичного руху.
Під впливом своїх переконань Наталя пише перші оповідання, зокрема «Пані Шумінська» (1883) й інші. Ці твори виходили окремими виданнями-«метеликами». Щойно 1904-го їх було видано у Чернівцях окремою збіркою «Казка». У 1883-1886 рр. письменниця опублікувала три випуски збірника «Наша доля». Крім того 1883-го вона написала оповідання «Задля кусника хліба», розвінчала фальшиве «народолюбство» чиновництва («Cуддя», 1887), видала збірку «Дух часу».
Змістовні думки про літературу письменниця висловила в статті «Відповідь на критику жіночого альманаху в «Зорі» (1887). Вона виступила як рецензент оповідання Лук’яновича «За Кадильну», досліджувала фольклоризм драми Старицького «Ой, не ходи, Грицю», а також писала про трагічну жіночу долю та привітала пробудження національної свідомості в селян («Виборець», 1891). Оспівуючи водночас справжні громадянські почуття у своїх творах «Перша вчителька» (1900), «Ядзя і Катруся» (1904), Кобринська проявила себе як майстер соціально-психологічного оповідання.
На увагу заслуговують також твори, у яких письменниця висвітлювала складні процеси життя та зростання національної свідомості й гідності серед українського народу в Західній Україні. В оповіданні «Руська страчена земля» Кобринська створила своєрідну панорамну студію контрастності двох світів, двох існувань в одному народові.
На початку XX ст. вона писала переважно твори фантастико-романтичного змісту, сюжети яких були навіяні фольклором, народними віруваннями («Cудільниці», «Чортище», «Рожа»). Пізніше ці твори було об’єднано і видано у збірці «Казки». Окремі твори Кобринської зазнали впливу символізму та містики («Блудний метеор», «Психограми», «Руки», «Відцвітає»). Творчість Кобринської мала широку підтримку серед української інтелігенції.
Не забувала Кобринська й про свою головну мету, адже вважала, що найважливіше значення для жінки має освіта, яка може забезпечити їй визволення з неповноцінного життя. Тому 1890-го письменниця написала до Державної ради прохання про дозвіл жінкам вступати до університетів. 1891 року вона скликала жіноче віче, на якому було прийнято петицію за створення першої української гімназії. Від редакції «Нашої долі» піонерка домагається організації дитячих селянських охоронок.
У своїй діяльності Кобринська займається не лише українським правозахисним жіночим рухом, але цікавиться широкими подіями жіночого руху в європейському житті. Зокрема публікує свої матеріали в чеській енциклопедії «Науковий словник Отто». Значних зусиль докладає Кобринська, щоб об’єднати жінок усіх українських земель і намагається створити жіночий часопис. Із цією метою шукає зв’язків з українками за межами Галичини, перш за все в Східній Україні. Провадить жваве листування із жінками Наддніпрянщини та Волині, таємно обмінюється літературними творами. Незважаючи на перешкоди Наталя у своїй титанічній праці знаходить чимало прихильників.
У серпні 1899-го здійснилася давня мрія Кобринської побувати «на Великій Україні». Зі своєю подругою Кобилянською вона відвідала Київ і налагодила цінні контакти з Наддніпрянщиною. Тут письменниці зустрілися з відомими діячами української культури Старицьким, Нечуй-Левицьким, Коцюбинським і Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки авторка виклала у нарисах «У І. Нечуя-Левицького» та «Із подорожі по Україні». Оповідання «Янова» й «Жидівська дитина» розкрили гумористичний хист письменниці, психологічний ескіз «Душа» і нарис «Рожа» виявили її цікаве оперування містичним і демонологічним компонентами.
Увага до надприродних явищ єднає Кобринську («Хмарниця») із Франком ( «Під оборогом»), Коцюбинським («Тіні забутих предків»). У тих творах помічаємо прояви символізму («Блудний метеор», «Омен», «Святий Миколай»), які не применшують мистецької вартості цієї частини її прози, а навпаки – збагачують українське письменство новими світоглядними засобами. Дослідниця символічних образів народної словесності (стаття «Символізм в народній пісні») творчо осмислила один із образів козацького епосу, написала мініатюри «Кінь», «Полишений», «Cвічка горить» і інші.
У своїх публіцистичних статтях письменниця зверталася переважно до теми боротьби за суспільні права жінок. У статтях «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах» і «Про первісну ціль Товариства руських жінок» (1887) Кобринська виступала на захист жіноцтва, а в літературно-критичних розвідках вона досліджувала творчість українських письменників («Ніцшеанські мотиви», «Ой, не ходи, Грицю, на вечорниці» — «Драма Cтарицького і народна пісня»), представників європейських літератур («Про «Нору» «Ібсена», «Август Cтріндберг») і пам’ятки української народної творчості.
Події Першої світової війни спричинилися до горя і переживань у житті письменниці. Наталю Кобринську запідозрили в шпигунстві на користь Росії. 1915-го в її оселі було проведено обшук, заведено на неї справу та передано до польового суду. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника Чайковського, закінчила би вона свій шлях у австрійському концтаборі.
Попри ті життєві ускладнення Наталя продовжує свою творчу діяльність. 1918 року готує збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «Полишений», «На цвинтарі», «Свічка горить», «Брати», «Каліка» й інші, в яких письменниця засудила братовбивчий характер війни та яскраво зобразила воєнне лихоліття. Вона далі співпрацювала із чеською енциклопедією, займалася збиранням фольклору, виробів гуцульських народних майстрів, українських книжок тощо.
Варто наголосити на тому, що Наталя Кобринська ввійшла в нашу історію як визначна письменниця, талановита дослідниця фольклору, громадська діячка жіночого руху в Галичині. Мужня й обдарована особистість, яка у своїй діяльності вдавалася часто до непопулярних тем і вміла майстерно з ними впоратися. Своєю високою інтелігентністю, прогресивними поглядами вона захоплювала тодішню європейську інтелігенцію.
Завдяки належному підходові Кобринська втягала у свою орбіту не лише жінок, а й освічених і впливових чоловіків, котрі ставали її ідейними побратимами. Ось як про неї писав Я. Оневський: «Це була душа з Божою іскрою. А хто відчув і пізнав, що це не буденна людина, але один із тих небуденних типів людства, в котрім дух уже володіє матерією, той мав чудову нагоду пізнати і відчути увесь аромат високої многогранної талановитої душі Кобринської».
Останні роки свого життя письменниця жила в нестатках у Львові. І вирішила вона повернутися до рідного їй Болехова. Та дорогою заразилася тифом і 22 січня 1920 року померла. Тихо, спокійно лягла в болехівську землю. На смертній постелі сказала, що зробила все, що тільки змогла, і тепер уже серце не болить.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...