Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

До 160-річчя від дня народження Степана Ерастова

Автор:

|

Грудень 28, 2017

|

Рубрика:

До 160-річчя від дня народження Степана Ерастова

Росія належить до числа тих країн, які ігнорують фактичну історію народу, а дотримуються лише норм, вигідних для них. У другій половині XVIII ст. нашій Батьківщині завдали важких ударів: 1764 року Катерина II скасувала в Україні гетьманський устрій, 1775-го ліквідувала Запорозьку Січ, а 1781-го позбавила залишків автономії. Селян закріпачили, а значну частину українських земель віддали російським дідичам. «Усі блага землі запорожців дісталися іншим, — писав історик Дмитро Яворницький, — самі ж запорожці мусіли мандрувати хто на Кубань, хто за Дунай, хто на острів Мальту, хто в Анатолію, себто Малу Азію, хто до Австрії, а хто й навіть за Атлантичний океан, у Сполучені Штати. Під час першої хвилі міґрації, в 1792-1794-х рр., із-за Бугу на Кубань переселилося 12 645 козаків і 5 562 козачки. Згодом підійшло ще 7 тис. козаків, котрі після ліквідації Січі поселилися в Новоросійський край. Загалом кількість першої хвилі українських переселенців на Кубань сягнула 25 тис. осіб.
Серед багатьох діячів Кубані слід із гідністю вшанувати Ерастова Степана Івановича — провідного громадсько-політичного діяча, письменника, кооператора, видавця, журналіста, мецената українського культурного руху на Кубані. Він народився 1 січня 1857 року в родині священика. Батько — Іоанн Ерастов був росіянином, а мати — кубанською козачкою зі запорозького роду зі Щербина. Середню освіту Степан здобував у ставропольській гімназії. Тут познайомився з діячами народного руху. Таке зацікавлення не залишилось непоміченим для поліції, тому 1875-го юнак зазнав першого поліційного обшуку та короткотривалого арешту. Однак амбітний талановитий юнак усе ж отримав Вищу освіту на математичному факультеті Київського університету.
1878 року, під час навчання у Києві, він вступив до нелегального товариства «Кіш». Був виключений із університету, але згодом завершив навчання в Петербурзькому університеті. Перебував під наглядом поліції, 1882-го його знову заарештували і засудили до трьох років заслання в Сибір. Після звільнення 1886 року повернувся на Кубань. Там Ерастов активно зайнявся громадською та політичною діяльністю, пропагував українську культуру і мову. За його сприяння 1901-го в Катеринодарі було створено місцевий осередок Революційної української партії. 1902-го Ерастов — один зі засновників та популяризатор революційної української партії — «Чорноморської громади». Він став ініціатором створення на Кубані легальних українських громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств. У 1905-1906 рр. заснував друкарню революційної літератури. Влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організовував роковини, спрямовані на піднесення українського духу.
Однак був змушений повернувся до нелегальних методів роботи. В своїй автобіографії писав, що «задля поширення українства» викликав на Кубань чимало українців, яким «здобував посади» в Катеринодарі. 1908 року Ерастова заарештували і шість місяців тримали у в’язниці. Після звільнення він організував у м. Новоросійськ (тепер Краснодарського краю РФ) українські музично-драматичні гуртки, товариства «Громада» та «Просвіта», заснував «Український кооператив», в якому став директором, і кооператив «Запомога». Впродовж 1917 року належав до складу тимчасового Центрального комітету українських автономістів-федералістів, був обраний головою Всеукраїнського національного конґресу і членом Української Центральної Ради як делегат від Кубані. У 1920-х і на поч. 1930-х рр. відзначився як один із провідних діячів так званої українізації на Кубані, яку незабаром згорнули.
Із 1927 року — персональний пенсіонер, член Північнокавказького відання Всесоюзного товариства політкаторжан, займався перекладами. Під літературними псевдонімами друкувався у періодиці. Співпрацював із письменником Василем Мовою, перетягнув на Кубань поетів Миколу Вороного та Володимира Самійленка, письменників Якова Жарка та Гаврила Доброська, літератора Івана Ротаря та багатьох інших — задля відродження національної свідомості. Тоді ж на Кубань переїхав і видатний педагог Левитський, п композитор Олександр Кошиць почав збирати по станицях пісні кубанських козаків.
Під вплив Ерастова потрапили учні Катеринодарської військової реальної школи Лука Бич (майбутній прем’єр Кубанської Народної Республіки) та Микола Рябовол (у майбутньому — голова Законодавчої ради Кубані). Їхнє виховання Ерастов доручив палкому ідеалісту, поетові Миколі Вороному.
Степан Ерастов був організатором таємних і легальних зустрічей, на яких обговорювали твори Тараса Шевченка, Івана Котляревського й інші. Він організовував постановку театральних вистав та опер, наприклад, «Запорожець за Дунаєм», збірку коштів на спорудження пам’ятники Тарасові Шевченкові у Києві й Іванові Котляревському в Полтаві. Сприяв організації різдвяних вертепів і писав тексти для них. Колядникам дарував гроші, солодощі та книжки. Українські ідеї та українську культуру пропагував «де можна і не можна». Навіть під вивіскою Катеринодарського комітету тверезості, який він очолював. При цьому Ерастов ще й створив бібліотеку та книжковий магазин. У приміщеннях висіли портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та коротко Івана Мазепи.
Степан Ерастов був настільки зайнятий громадсько-суспільною діяльністю, що занедбав виховання у патріотично-національному дусі власних дітей. Його донька Христина вийшла заміж за Володимира Маєвського, ад’ютанта білогвардійського генерала Кутепова. Надійка вийшла заміж за червоного командарма Автономова. Став командиром Червоної армії син Богдан. Андрій і Оксана також не проявили активної національної діяльності. Лише син Валерій залишився українцем. Цьому посприяло його навчання в Українській господарській академії в Подебрадах, студенти якої були переважно козаками та старшинами Армії УНР. До останніх років свого життя Степан Ерастов брав діяльну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Писав цінні мемуари, виховні статті і 13 квітня 1933 року помер у м. Сухумі (Грузія), там і похоронений.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...