Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

До 160-річчя уродин і 95-х роковин смерті «великого садівника»

Автор:

|

Лютий 19, 2015

|

Рубрика:

До 160-річчя уродин і 95-х роковин смерті «великого садівника»
Лев Симиренко

Лев Симиренко

Увесь славний рід Симиренків — це яскравий феномен, плеяда особистостей, котрі кожен зокрема та всі разом займалися справді корисною діяльністю. І з цього приводу вони заслуговують на всенародну та загальнолюдську шану, адже цього варта їхня чесна й жертовна праця для свого народу. Жорстокі події на початку ХХ ст. і репресивна сталінська народовбивча машина не тільки знищили десятки мільйонів українців, але й спотворила нашу історичну пам’ять. Рід Симиренків жив у дуже складний період, коли життя ставало страшнішим за саму смерть.

Лев Симиренко (6 лютого 1855-го — 6 січня 1920-го) — український вчений-садівник і помолог, зробив значний внесок у розвиток промислового садівництва не лише в Україні, але в усій Російській імперії, яка окупувала тоді нашу Батьківщину. Ще за життя сучасники з повним правом називали його королем садівництва. Всеросійське імператорське товариство плодівництва, вітаючи науковця з виходом капітальної праці «Кримське промислове садівництво», змушене було визнати: «Щаслива країна, в якій живуть і працюють такі вчені-трударі, як Л. Симиренко, котрий збагатив садівництво не лише науковими працями, а й сотнями тисяч плодових дерев для промислових садів».
Свою долю з українським садівництвом Лев Платонович пов’язав ще з раннього дитинства. Допитливий хлопчик зростав серед чарівної природи Черкащини, в оточенні крислатих дубів, гордовитих тополь, духмяних лип, квітучих яблунь у батьківській садибі на Платоновім хуторі, поблизу с. Млієва. Симиренківське дворище розташувалося неподалік лагідної річечки Вільшанки, що несла свої кришталево-прозорі води до могутнього Дніпра. Вільшанка давала силу порушувати каміння в млині Симиренків.
1873 року, по закінченні зі золотою медаллю Одеської приватної гімназії Кнері, Левко став студентом природничого відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Наприкінці 1875-го виїхав до Одеси, де продовжив навчання в Новоросійському університеті. Невдовзі після його закінчення молодого вченого заарештовують за діяльність в народному русі.
Майже рік молодий Симиренко перебував у Лук’янівській в’язниці (Київ), а потім був запроторений до Мценської тюрми (Курська губернія). З 1880-го по 1887 рік Левко відбував заслання спочатку у м. Красноярську, а два останніх роки — в селищі Балаганську Іркутської губернії, одному з найвіддаленіших куточків Східного Сибіру.
Під час ув’язнення набрався тифу та ревматизму, якого не позбувся до кінця життя. Перебуваючи в ув’язнені він одружився з відомою польською революціонеркою Альдоною Грушевською. У Сибіру Лев у вільний час займався улюбленою справою — садівництвом, вирощував в оранжереях сибірського промисловця Кузнєцова овочеві, декоративні, цитрусові культури та виноград. З ініціативи дослідника у Красноярську було закладено міський парк. Після відбуття заслання близько року Симиренко мешкав із сім’єю у Курську.
1888 року він повертається до батьківської садиби. На рідній землі влада позбавляє його права займатися дослідницькою працею у державних наукових установах, мешкати у Петербурзі, Москві й інших містах імперії, заборонила навіть виїжджати за кордон. Ці обставини змусили Лева шукати засобів для існування в закладенні приватного плодового розсадника. Тут і розпочинається історія українського та російського наукового садівництва.
Симиренко збагатив цю важливу галузь багатьма оригінальними розробками, які залишилися вагомим внеском у розвиткові садівничої науку. Передовсім науковець впровадив у промислове розсадництво технологію зимового щеплення плодових культур, вирощування підщеп і стратифікації насіння тощо.
Ще на початку ХХ ст. у Млієві була зібрана унікальна колекція низькорослих вегетативно розмножуваних підщеп, яка стала головною базою для розвитку промислового карликового садівництва в Російській імперії. Садам на низькорослих підщепах дослідник пророкував велике майбуття. У симиренківських садах проводилася величезна робота з формування та обрізування плодових дерев. Проте найвагоміший внесок учений зробив у справу створення в Україні світової колекції найкращих сортів плодових, ягідних і декоративних культур. Мліївський розсадник Симиренка взаємодіяв майже з усіма науковими закладами, розсадниками та плодовими фірмами світу.
Уже наприкінці ХІХ ст. у симиренківській помологічній колекції було зібрано понад 3 тис. сортів плодових та ягідних культур, 927 сортів троянд, понад 300 сортів хвойних та інших порід. Учений започаткував глибоке наукове дослідження та випробування в умовах України найцінніших сортів плодових культур, більшість із яких дотепер є окрасою вітчизняного садівництва. Широкому загалу садівників світу Лев Платонович відомий як учений, котрий надав спрямування одному з найкращих українських сортів яблуні, названому ним на честь батька Ренетом Симиренка. Упродовж століття цей сорт є провідним у промислових садах півдня України, Росії, Молдови, Середньої Азії, Закавказзя.
Завдяки Симиренкові було створено низку закладів і почали виходити спеціальні часописи з садівництва. Також науковець дбав про належну підготовку висококваліфікованих спеціалістів у цій царині, особливо плекав він національні кадри. У симиренківському помологічному розсаднику діяли приватна садівнича школа й училище садівництва. Вони підготували численну армію фахівців із різних галузей садівництва.
Лева Симиренка вважали людиною енциклопедичних знань і високої європейської культури. Він досконало володів і користувався більшістю європейських мов, але не втрачав тісного зв’язку з українською культурою. У сім’ї, в побуті і на роботі завжди послуговувався рідною мовою, вважав себе патріотом і сином українського народу.
Понад 25 років дослідник присвятив вивченню садівництва Криму. Про це свідчить його капітальна науково-полярна праця «Кримське промислове садівництво». Вона побачила світ 1912 року і стала визначним явищем не лише у вітчизняній, а й у світовій науці. Ця праця має виняткове значення для розвитку сучасного садівництва Криму.
Після вбивства Лева Симиренка його наукові доробки розграбували більшовики. Багато цінних вирощених дерев бандити порубали на дрова. Щойно в 1930-1933 рр. його працю став продовжувати син. Володимир Симиренко народився 28 грудня 1891 року у Платоновому хуторі поблизу Млієва, що на Черкащині. Закінчивши київську гімназію, навчався на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту, одночасно працював у відділі садівництва при Міністерстві земельних справ. Під час Першої світової війни був реконструктором садівництва. Здобувши вищу освіту, Володимир очолив Мліївську дослідницьку станцію садівництва, яку заснував його батько. Цю станцію він розбудував, там було вирощено більш як 40 тис. гібридів плодових дерев і ягідних кущів. В часи УНР учений обіймав посаду фахівця садівництва Міністерства земельних справ. 1920-го Симиренко-молодший очолив секцію садівництва та городництва у Всеукраїнському сільськогосподарському комітеті. На його пропозицію на території створеного батьком помологічного розплідника було розбудовано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України, який свого часу очолював батько.
Володимир Симиренко став все це порядкувати й організував Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових та ягідних культур у Китаєві, передмісті Києва. Ця установа функціонує дотепер як Український науково-дослідний інститут садівництва.
Наукові погляди проф. Симиренка розходилися з поглядами й ідеологією більшовицької системи та її «фахівцями». Володимир Левович публічно висловлював свої сумніви і за це був заарештований та ув’язнений за статтею «антирадянська шкідницька організація». Після відбування термінів у численних виправно-трудових колоніях ученого засудили до страти через розстріл. 18 вересня 1938-го в урочищі поблизу Курська вирок було виконано. Щойно в грудні 1957 року науковець був реабілітований посмертно.
Праці про Симиренків друкували такі авторитетні видання, як «Київська старовина» («Основа») та «Родовід». Поема «Платонів хутір — геніїв колиска» Миколи Борща — це біографічний матеріал для започаткованої кримськими студійцями інсценізації талановитої праці Антона Михайлевського. Мені надсилала дуже цінні матеріали про Симиренків Тетяна Симиренко з Оттави. Є про Симиренків і така публікація, як «Магічне сяйво рідкісних портретів» Ольги Шевченко в «Літературній Україні» за 9 березня 2006-го. У цій статті авторка малює широку панораму роду Симиренків. Згадується, що ця родина була тим ядром, довкола якого гуртувалися найкращі сили і діла тодішньої України. Зі Симиренками були в близьких контактах П. Чубинський, М. Драгоманів, В. Антонич і Т. Шевченко.
Образно й тепло описує О. Вівчарик у свої статті «Перше Богослуження в садибі Симиренків» (Свобода, ч. 48, грудень 2000), де сказано, що не лише Мліїв, але ціла Україна пахла яблуками, дивовижними сортами та смаками, вирощеними працею Симиренків. Статтю «Шевченко і Симиренко» надрукувала Зінаїда Тарихан-Береза в газеті «Жива вода» (ч. 3, березень 1996). Старанно опрацювала матеріали Олена Леонтович у своїй статті «З Україною і для України» у варшавському тижневику «Наше слово», де розказується про Софію Симиренко (1839-1924), дружину Василя Симиренка, котра займалася просвітницькою діяльністю, зокрема популяризацією творів Шевченка. Дуже схвальні думки про Симиренків висловив один із найбільших і найвизначніших композиторів України Микола Лисенко у своїй книзі «Музика до Кобзаря Т. Шевченка» (1904), де було сказано, що «рід цей заслужив собі на високу шану і честь».

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...