Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

До 150-річчя від смерті та 230-річчя від дня народження Федора Симиренка

Автор:

|

Лютий 23, 2017

|

Рубрика:

До 150-річчя від смерті та 230-річчя від дня народження Федора Симиренка

У нашій історії були численні славетні роди, серед яких можна назвати рід Острозьких, Терещенків, Ґалаґанів, Тарновських, але серед них родів авторитетну позицію займає рід Симиренків, історію який не тільки ґрунтовно в наш час треба переосмислити, але його треба популяризувати і протиставляти сучасним олігархам, котрі не законним шляхом збагатилися зі загального національного добра і на тілі нації стали вони потворним струпом.
Рід Симиренків свої статки здобував роками чесної праці і щедро ділився зі своїм народом. І тому цей рід становить невмируще тло в пам’яті народу. Він з великої людською гідністю рятував і утверджував українську ідентичність у російсько-царському поневоленню. Був наділений дивовижною далекосяжною свідомістю і мав в собі незвичайну духовну відповідальність перед майбутніми поколіннями.
Цей рід Симиренків пройшов складні та жорстокі дороги випробувань як за царсько-росийського панування, так і за більшовицького поневолення. Особливо пекельний удар йому завдала репресивна сталінська машина, яка остаточно знищила їхнє родове гніздо, колись квітучий і багатий Мліїв, їхню церкву з цвинтарем і пам’ятниками визначних українських діячів.
Пригадаймо ж Федора Степановича Симиренка, котрий народився 1787 року на Платоновому хуторі. Його батько Степан козакував, а на схилі літ купив у с. Млієві ділянку, збудував там дім, посадив сад, завів господарство, але не присягнув цариці Катерині ІІ і був закріпачений. Його ж син Федір зайнявся торгівлею, орендував млин над річкою Вільшаною, з дружиною Анастасію мав 22 дітей. Сім’я доробилися до заможності, розвинула підприємницьку діяльність і дала добру освіту дітям. Їм вдалося викупити всю родину з панської залежності. 1843-го заснували фірму «Брати Яхненки та Симиренки» і разом збудували першу в Україні парову цукроварню, а через п’ять років побудували біля Млієва другу та машинобудівельний завод. 1853 року заснували судноплавство, Дніпром плавали їхні пароплави «Українець» та «Ярослав».
1843-го з Федором Симиренком познайомився Тарас Шевченко і вони щиро заприятелювали. Влітку 1859 року поет удруге приїхав до Млієва. Кобзар відвідав городищенські заводи, садибу Платона Симиренка, Кіндрата Яхненка й Олексія Храпаля. Він побачив два корпуси цукрового заводу на сім поверхів, дві школи, технічне училище, безкоштовні лікарні на сто ліжок, церкву, театр, крамниці з недорогими товарами, бібліотеку. Робітниче містечко складалося з 150 окремих будиночків із садибами для сімейних і гуртожитку для самотніх. У той час лише три міста царської Росії освітлювалися газовими ліхтарями: Мліїв, Москва та Петербург. Близько 200 мешканців навколишніх сіл і хуторів знаходили тут роботу й порятунок у важкий час. Тут робітники мали вищу платню, ніж у сусідів, харчувалися у їдальнях і купували товари за пільговими цінами, одержували пенсії. Їхні діти мали право безкоштовно навчатися у школі та технічному училищі, користуватися бібліотекою. Усюди панувала доброзичливість, повага, українська мова була не тільки в побуті, а й у діловодстві.
Коли Тарас Шевченко усе оглянув, то обійняв Кіндрата Яхненка та Симиренка і просльозився кажучи: «Що ти тут сотворив, батьку!» Із цього зворушення написав такі слова: «О люди! Люди-небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки!» Цей автограф родина Симиренків берегла як найдорожчу реліквію у своїй родині.
Колишній кріпак Федір Степанович Симиренко став почесним громадянином Києва і його нащадки спадково одержували це звання. Цар не з ласки, але з необхідності, своїм указом надав Федорові Симиренку звання почесного громадянина Російської імперії. Український письменник Сергій Плачинда назвав «симиренківський капіталізм» народним і гуманним.
Симиренки підтримували академіка Павла Чубинського, допомогли й у виданні українського національного гімну. Вони були добрими підприємцями, але не менш славними і заслуженими меценатами. Симеренки були пристанню, біля якої гуртувалися найкращі сили нашої нації — Т. Шевченко, П. Чубинський, М. Драгоманов, В. Антонович, М. Старицький. І. Франко, М. Грушевський. М. Лисенко й інші. Композитор за щедрі пожертви на українські справи присвятив Федору Симеренку свій твір.
Колишній кріпак пройшов складний життєвий шлях і 4 листопада 1867 року помер від серцевого нападу на 87-му році життя. Але його справу продовжило нове покоління Симиренків.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...