Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 20, 2018

До 150-річчя від дня народження В’ячеслава Будзиновського

Автор:

|

Лютий 01, 2018

|

Рубрика:

До 150-річчя від дня народження В’ячеслава Будзиновського

У Галичині на зламі ХІХ і ХХ ст. жив надзвичайно популярний журналіст, громадсько-політичний діяч, публіцист, письменник та історик В’ячеслав Будзиновський. Він народився 30 січня 1868 року у с. Баворові (тепер — Тернопільської області) у сім’ї сільського вчителя. Його батько був вірний цісареві українець, мати — польська патріотка. Буденна мова вдома була польська. Початкову школу та гімназію В’ячеслав закінчив у Львові. Після цього студіював на філософському факультеті Львівського університету. 21 березня 1889-го був відчислений із університету за організацію зборів студентів Львова 8-9 березня у міській ратуші, на захист української мови. Продовжив навчання на медичному факультеті у Віденському університеті. Там познайомився з багатьма діячами товариства «Січ», а також поглибив свої знання з економіки, політології, літератури та соціології. 1890 року видав у Львові науково-публіцистичну брошуру «Культурна нужда австрійської Русі». На неї свої рецензії написали Володимир Охримович («Народ». — 1891, ч. 20-21) та Іван Франко («Народ». — 1891, ч. 23). Впродовж 1893-1894 рр. письменник публікує у «Народі» ряд актуальних праць, веде полеміку з польською шляхтою та з москвофілами. 1886 року Будзиновський береться редагувати часопис «Праця», а 1888-го започатковує молодіжний журнал «Товариш». Саме в ньому було надруковано його першу статтю «Сільське робітниче питання» (рецензія на німецьку книжку). В’ячеслав здобуває широку популярність у Галичині, його публікації в «Записках НТШ» «Аграрні відносини Галичини» (1894) викликають надзвичайне зацікавлення. Дописувач виявляється великим прихильником ідеї національної державності. Він навіть виступив за розподіл Галичини на українську та польську частину. 1890 року у Відні разом із Іваном Франком і Михайлом Павликом став одним зі засновників Української радикальної партії (УРП) і редактором її друкованого органу «Громадський голос», який продовжував редагувати після повернення 1895-го до Львова. 1891 року вийшла книга В. Будзиновського «Культурна нужда австрійської Русі». 1896-го він переїздить до Чернівців, де видає газету «Праця», започатковує видання серії творів українських письменників під назвою «Універсальна бібліотека». 1897 року виходять перший нарис В. Будзиновського «Стрімголов», повість «Як чоловік зійшов за пана» та збірка цікавих оповідань, які тішилися незвиклою популярністю серед читацької аудиторії.
Повернувшись 1898-го до Львова, публіцист редагував газети «Діло», «Громадський голос», став директором видавничої спілки. 1899 року вийшов зі складу УРП і став одним із організаторів Української національно-демократичної партії, найпопулярнішої на той час у Галичині. 1901-го він редагує газету «Свобода», на сторінках якої закликає до страйку, а 1902 року організовує масовий страйк селян. У 1906-1907 рр. видає другу збірку оповідань і розпочинає випуск двотижневика «Світ». Під час першої світової війни, будучи депутатом австрійського парламенту, організовує Спілку визволення України. Після 1920-го, коли Західну Україну окупувала Польща, брав активну участь у діяльності Української трудової партії та редагував газету «Рада». У 1927-1930 рр. створив і очолив Українську партію праці та відновив випуск газети «Праця».
В. Будзиновський — автор популярної монографій «Аграрні відносини в Галичині» (1894), збірок «Хлопська посілість» (1901), «Наші гетьмани» (1907), написав двотомну «Історію України» (1924) та низку історичних повістей і оповідань — «Хмельниччина», «Осавул Підкова», «Під одну булаву», «Кров за кров» (1922), «Пластун» (1926), «Пригоди запорізьких скитальців» (1927), «Гримить» (1934). Найпопулярнішими були його гумористичні твори (9 книг), історико-популярні праці «Історія України» (у двох томах), «Йшли діди на муки: введення в історію України» (1925), «Волію бути козачкою», «Смішне в поважнім» (1930), «Історія національної думки на тлі моїх споминів з дитячих літ» (1934). Посмертно вийшли «Козак Шуба», «Шаблею і грамотою», «Шляхецьке ухо», «Бранка» й інші. У доробку автора є дві п’єси — «З живого медведя» (1926) та «Радник заручився» (1927). Понад це він підтримував близькі контакти з Осипом Маковеєм, писав схвальні статті про новели Василя Стефаника.
Історичні твори В’ячеслава Будзинського були написані з метою популяризації рідної історії та виховання в народі патріотичних почуттів до рідного. Тепер вони мають не лише історичне значення, сучасних проникливий читач може задовольнити свої зацікавлення й ідейно мистецькі погляди. Помер цей визначний український діяч культури на 67-му році життя 14 лютого 1935 року у Львові і похований на Личаківському цвинтарі.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...