Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 4, 2020

До 150-річчя від дня народження Євгена Патона

Автор:

|

Травень 27, 2020

|

Рубрика:

До 150-річчя від дня народження Євгена Патона
Євген Патон

Українська земля є батьківщиною багатьох визначних учених і культурних діячів, котрі зробили неоціненний внесок до розвою світової науки та культури. Україна стала також матір’ю для всі, хто народилися далеко, але коли зіткнулися з нашою землею і народом, стали з нами невіддільними. Інколи й чужі народи воліли мати у своєму національному пантеоні знаменитих українців, заперечуючи при цьому їхній український родовід. Зокрема, в Росії вже багато століть докладають значних зусиль, щоб позбавити суверенної незалежності нашу державу.
Надзвичайно унікальною, і водночас цікавою є постать Євгена Патона, котрий народився 20 лютого (4 березня) 1870 року в м. Ніцца (Франція) в сім’ї Оскара Петровича (колишній гвардійський полковник, котрий служив російським консулом у Франції) та Катерини Дмитрівни Патонів. Євген Оскарович мав ще чотири рідних брати та дві сестри.
Щоб детальніше пізнати Євгена Патона, варто познайомитися з працею «Євген Патон: поет вогню і металу». Дуже зближена є назва в бібліографічній книжечці, в якій є розділ «Євген Патон: особистість, яка змінила світ». Особливе місце тут займає література про генеалогію родини Патонів. Розділ «Євген Патон: «Еверест» у науці» висвітлює цю особистість як різнобічну, надзвичайно плідну та талановиту постать. Згодом він став одним із лідерів української науки у царині зварювальних процесів і мостобудування, питань статики споруд і конструювання залізних мостів. Звернувшись до розділу «Євген Патон: школа зварювання металів», можемо ознайомитися з виданнями про цілу плеяду учнів, котрі успішно продовжили його справу в Україні та світі. Науково-інженерна школа, сформована та виплекана вченим, інтенсивно розвивається й зараз, хоча більшість вважає, що це тематика цікавить суто вузьке коло фахівців.
Зачинатель вітчизняної школи зварювання, відомий мостобудівник працював у кількох галузях науки та техніки. Постать Патона виходить за професійні та національні інтереси. Будівельник за освітою, автор численних мостів, завдяки автоматичному зварюванню, він вийшов далеко за межі свого фаху. 1894-го закінчив гімназію в Штутгарті. Він точно знав, що хоче стати тільки інженером, тому після закінчення гімназії відразу ж вступив на інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту. Уже на старших курсах Євгену довіряли дуже відповідальні проєкти, а також залучали до викладання. Втім, вже тоді відомий студент точно знав, чого бажає: «Далеко на моїй батьківщині, зараз йде величезне будівництво залізниць. На їхній довжині тисячі великих і малих річок! На яких треба мостів сполучень».
До 1895 року Євген Патон жив у Німеччині. До Росії виїхав 1896-го. Позаяк у Російській імперії диплом дрезденського інституту не був визнавали, то без проблем закінчив ще й російський інститут інженерних шляхів у Петербурзі.
Після закінчення студій у Петербурзі Патон прийняв пропозицію створити в Києві третю кафедру конструювання мостів. У Києві він організував інститут, яким завідував у 1904-1938 рр. За цей час досконало вивчив не лише історію, але бездоганно оволодів українською мовою та надзвичайно полюбив українську столицю, український народ і його культуру. Так сталося, що Патон прибув на нашу землю саме тоді, коли там закріпився російсько-більшовицький режим, близько 70 % української інтелігенції фізично знищили, а більше 9 млн українських селян умертвили штучно створеним голодомором. Це був настільки потужний злочинний удар по українській нації, що він відчутний і по наші дні.
Перебуваючи в Україні Платон ознайомився з поезією Тараса Шевченка і Україна для нього стала без упереджень рідною Батьківщиною. Вся родина — дружина Наталія, сини Володимир і Борис — вважали Київ своїм рідним містом. Євгена Патона в цей період вважали одним із найвидатніших науковців. Саме він створив унікальну українську школу мостобудування, перетворивши цю непросту справу не тільки в складну науку, а й у справжнє мистецтво. Найвідоміше творіння Євгена Патона носить його ім’я — це знаменитий міст Патона в столиці України. Створений ним Інститут електрозварювання зробив серйозний внесок у розвиток як тодішньої радянської промисловості, так і інших країн світу.
Згодом Патон так згадував про свій вибір: «Мене приваблюють не самі по собі точні науки, а можливість їхнього практичного застосування. Абстрактні числа та формули — не для мене. Інша річ — побачити, як ці формули і ряди цифр втілюються в будівельних конструкціях».
Патон також викладав на різних технічних закладах у Радянському Союзі. Він умів передати своїм студентам найскладніші питання. На щастя, його не засуджували в антирадянській діяльності. Вийшли третій і четвертий томи його фундаментальної праці «Залізні мости», а також окрема серйозна робота «Дерев’яні мости». У дореволюційний період своєї роботи в «Київській політехніці» (КПІ) Євген Платон видавав в середньому по одній книзі на рік. 1917 року з-під його пера вийшло аж два підручники, один атлас креслень і дев’ять наукових статей.
У роки Першої світової війни Євген Оскарович тісно співпрацює з військовим відомством. За його проєктом російська армія використовувала для форсування річок розбірні шосейні та залізничні мости, названі в армії «мостами Патона». 1918-го вийшла в світ одна з найвідоміших робіт великого конструктора «Відновлення мостів». Під час громадянської війни в Україні Патон не покинув Києва, переживши в ньому численні переходи української столиці з рук в руки. Навіть розстріл однією з протиборчих сторін його рідного брата разом із сім’єю не змусив Євгена Патона еміґрувати за кордон. 1920 року він організував Київську мостовипробовувальну станція, де студенти активно залучалися до практичної роботи. У 1922-1924 рр. Патон розробив проєкт відновлення ланцюгового моста ім. Євгенії Бош у Києві. 1929-го кілька навчальних закладів Києва висунули професора КПІ Патона в члени Всеукраїнської академії наук. У 1896-1929 рр. Євген Патон створив 35 проєктів мостів. Він, по суті, заснував вітчизняну школу мостобудування, в основу якої лягли доцільне проєктування, здешевлення проєктів і будівництва за рахунок новацій.
При цьому він справді унікальний талант і піонер електричного зварювання металу. 1929-го у науковій діяльності Євгена Патона відбувся дуже важливий поворот. Він із небувалим ентузіазмом захопився проблемами електричного зварювання металів. Ця нова галузь науки та техніки тільки починає розвиватися, але 60-річного академіка абсолютно не лякала перспектива освоєння малознайомої для нього сфери. Патон організував у КПІ окрему кафедру зварювання. Ще на початку 1930-х рр. вийшли перші монографії Є. Патона, в яких узагальнювались основні принципи розрахунку і проєктування зварювальних конструкцій. 1932 року під керівництвом іменитого академіка була розробили автоматичну зварювальну головку для зварювання відкритою дугою. Він неустанно працював, і навіть у 70-річному віці зумів відкрити секрет та освоїти методи електрозварювання під флюсом. Дніпропетровський завод металоконструкцій став першим підприємством, де автоматичне зварювання під флюсом використовували для випуску планової продукції.
З початком Другої світової війни Інститут Патона евакуювали до Нижнього Тагілу. Там на «Уралвагонзаводі» Інститут електрозварювання став тісно співпрацювати з Танковим заводом ім. Комінтерну, який прибув із Харкова. Саме тоді патонівці вперше в світовій практиці розробили технологію автоматичного зварювання броні. За це досягнення Євген Патон став першим академіком Академії наук УРСР. Німці до кінця війни так і не змогли створити нічого подібного, а у США зварювання під флюсом освоїли лише 1944 року.
Після повернення до Києва науковець продовжував очолювати Інститут електрозварювання й успішно працював над будівництвом мостів. Загалом за проєктами академіка Патона спорудили понад 50 клепаних і 100 зварних металевих мостів, більшість із яких служать людям і до наших днів. Він — автор близько 12 наукових праць. Ім’я видатного вченого носять наукові заклади, його ім’ям названо ряд вулиць у різних містах України.
Помер Євген Патон 12 серпня 1953-го в Києві, похований на Байковому кладовищі (надгробний пам’ятник — бронза, граніт; архітектор Авраам Милецький; встановлений 1954 року).

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online