Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

До 150-річчя уродин видатного лікаря Модеста Левицького

Автор:

|

Вересень 08, 2016

|

Рубрика:

До 150-річчя уродин видатного лікаря Модеста Левицького

Модест Левицький

Модест Левицький народився 25 липня 1866 року в с. Вихілівка Проскурівського повіту Подільській губернії. Він походив із давнього шляхетного та священичого роду. Батько був мировим суддею, а дідусь — священиком в селі Олешин на Поділлі (тепер — на Хмельничині). Молодша сестра стала знана серед паризької богеми початку XX ст. як прекрасна художниця Софія Левицька.

Модест 1885-го закінчив Кам’янець-Подільську ґімназію. Ще 15-річним учнем 1881 року він видав під псевдонімом 60-сторінкову книжечку «Граф Мотика» з підзаголовком «Народні перекази в Поділлі». 1888-го закінчив історико-філологічний факультет, а 1893 року — медичну академію при Київському університеті. В студентські роки юнак цікавився ідеями народництва та революційно-демократичним рухом і згодом став його визначним діячем. Після отримання лікарського диплому спочатку працював земським лікарем Ананьївського повіту, де познайомився і потоваришував із Є. Чикаленком. Тоді ж одружився зі Зінаїдою, котра, на жаль, небавом важко занедужала на сухоти і Модест Пилипович неустанно її лікував.
У 1894-1898 рр. медик працював повітовим лікарем Ковеля і позбавляв там людей від найважчих тодішніх недуг — холери, сухот і дизентерії. Увійшов у історію української медицини як талановитий і жертвенний лікар, котрий масово рятував хворих людей, в т. ч. Лесю Українку й Івана Франка.
Це був незвичайний медик, про котрого казали, що він — лікар від душі і тіла. Бо лікував хворих не тільки загальними лікарськими методами, а часто застосовував лікувальні трави, навіть умів управно лікувати українську душу — словом зі своїх оповідань і романів. Добре знався на психології людей, яка значною мірою допомагала йому виконувати не тільки лікарську, але і організаторську роботу. Д-р Левицький був також одним зі засновників Української радикальної партії. З 1905-го був директором фельдшерської школи та притулку для покинутих дітей у Києві, 1906-го — членом редколегії газети «Громадська думка», у 1906-1909 рр. — членом Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, де видав кілька своїх медичних брошур. 1907 року оприлюднив першу збірку своїх оповідань.
Живучи в 1909-1912 рр. у Радивилові, працював залізничним лікарем, сприяв пересиланню українських патріотичних книжок зі Львова через кордон у Київ, де на такі видання існувала сувора заборона. 1911-го за його наполяганням було отримано дозвіл від генерал-губернатора на проведення в Радивилові «святочної академії» на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування патріотичних віршів Кобзаря, поліція натовп людей розігнала.
1912 року Левицький улаштував у Кременці виставку-продаж книжок, нелегально розповсюджуючи заборонені видання. За активну патріотичну діяльність його звільнили з роботи. Але медик переїхав до Білої Церкви і продовжив свою діяльність, підтримуючи листами зв’язки з радивилівськими друзями. У березні 1917-го очолив місцеву білоцерківську «Просвіту». Був ініціатором створення мережі «Просвіт» у Васильківському повіті. У вересні 1917 року на першому Всеукраїнському з’їзді «Просвіт» його обрали до центрального бюро товариства «Просвіта» від Київської губернії.
Підчас визвольних змагань 1917-1920 рр. Модест Пилипович підтримав ідею створення самостійної Української держави. Ефективно допомагав у державних справах Симонові Петлюрі, виконуючи дипломатичну місію та займаючи міністерську посаду. Був це був лікар за покликанням, а душею — великий гуманіст і жертвенний патріот України.
Він був не тільки близьким другом Івана Франка, але підтримував зв’язки з Борисом Грінченком, Миколою Лисенком, Михайлом Грушевським та іншими культурними діячами в Україні. Після Лютневої революції йому запропонували посаду головного санітарного лікаря залізниць України, а згодом — директора культурно-освітнього Міністерства шляхів УНР. У січні 1919 року йому довірили обов’язки радника Посольства України в Греції‚ опісля був призначений міністром здоров’я при уряді УНР в екзилі під проводом отамана Петлюри. Однією з його заслуг було відкриття санаторію для вояків УНР. Після програних визвольних змагань 1920-го д-р Левицький переїхав до Відня (Австрія). Пізніше мешкав у Тарнові (Польща), був міністром здоров’я Державного центру УНР. Керував туберкульозним санаторієм для вояків Армії УНР у польському Закопаному. У 1922-1927 рр. працював лікарем і викладачем Української господарської академії в Подєбрадах (Чехія). З серпня 1927-го викладав українську мову в гімназії товариства «Рідної школи» в Луцьку та продовжував займатися громадською діяльністю, особливо з молоддю, але від перевтоми почав хворіти і вийшов на пенсію.
Аналізуючи діяльність д-ра Левицького, варто підкреслити, що найпомітнішими його осягами є літературна діяльність. Його творча спадщина видана у п’яти томах — оповідання, романи, дослідження з мовознавства, наукові праці з медицини тощо. Через діяльність в УНР у радянський час творчість письменника була заборонена й її комуністичний режим називав націоналістичною. З великими труднощами до сторіччя письменника 1966 року у львівському видавництві «Каменяр» вдалося видати маленьку книжечку його оповідань. У серії «Бібліотека української літератури» 1989-го вийшов том «Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст.», у якому було п’ять його оповідань.
Принагідно пригадаймо цікаве оповідання «Ніобея», події якого відбуваються в маленькому містечку на Волині, де має відбутися театральна вистава. Раптом Настя, одна з головних артисток, занедужала. При тому вона ще й переживала за хвору доньку Наталочку, котра важко нездужала перед її виїздом. Акторка за свою недугу і хворобу доньки переживала, але усвідомлювала, що якщо не зіграє головної ролі, її можуть звільнити. До хворої викликали лікаря, який майже дивом усунув недугу і виступ успішно відбувся. Але артистка не знала, що ще перед початком вистави надійшла телеграма про смерть її доньки. Неважко здогадатися, що в ролі лікаря письменник вивів себе й майстерно описав подію, яка насправді сталася в Радивилові.
Вільно володіючи французькою, німецькою, польською, російською, латинською, грецькою мовами й ідишем письменник здійснив й опублікував переклади багатьох творів зарубіжної літератури. Це були твори Еркмана-Шатріана, Р. Джованьйолі, Е.-Б. Сінклера, С. Лагерлеф, Е. Ожешко, Г. Сенкевича, Б. Пруса й інших.
Неопублікованими залишилися його «Спогади лікаря» (1888-1929), роман «Перша руїна» з часів володимирського та суздальського князя Андрія Боголюбського. Дослідники стверджують, що на творчість Модеста Левицького мала вплив Леся Українка, з котрою він часто зустрічався як лікар, а при тому читав та обговорював свої оповідання, які нам дозволять глибше збагнути той час, події й епоху.
Д-р Левицький увійшов в українську історію як визначний письменник, перекладач, культурний діяч, чудовий педагог, лікар і дипломат, спадщина котрого не втрачає своєї значимості і зараз. Помер на 66-му році життя, 16 червня 1932-го в Луцьку на Волині.
За допомогою багатьох дослідників збережено пам’ять про цю непересічну людину, а зокрема велика шана Іванові Корсаку, талановитому письменнику з Луцька, котрий написав повість «Тиха правда Модеста Левицького». Після відновлення української державності ім’я Модеста Левицького стало об’єктом загального зацікавлення. 1992 року в Луцьку було споруджено пам’ятник письменнику, а Луцькій гімназії за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010-го було присвоєне ім’я Модеста Левицького. Іменем лікаря названо вулиці у місті Ковелі, Радивилові та Боярці. Загалом із Луцьком пов’язані останні роки життя, останнє страждання та благословення. Через 30 років після його кончини, в 1960-х рр., у Луцьку‚ радянська влада заповзялася ліквідувати старовинне кладовище, на якому, власне, й знайшов вічний спочинок Модест Пилипович. Знаючи це, місцеві українські патріоти зуміли домогтися перенесення праху письменника на інше кладовище — у Гаразджі. Відтак його прах там і спочиває у Гаразджі. Вічна пам’ять заслуженому синові України!

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...