Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

До 150-річчя народження Cофії Окуневської

Автор:

|

Травень 21, 2015

|

Рубрика:

До 150-річчя народження Cофії Окуневської

Софія Окуневська-Морачевська

Із великим зацікавленням пишу статтю до 150-річчя народження Софії Окуневської, тому що з такої самої нагоди готував і публікацію про Ольгу Кобилянську (1863-1942). І Софія й Ольга були видатними діячками феміністичного та літературного руху в західноукраїнських землях. І та й інша відзначалися невичерпними силами енергії, незламним духом та мужньою патріотичною спрямованістю у своїй різнобічній праці. Тодішні жінки були поневолені не лише в суспільстві, багато з них терпіло сваволю навіть у родинному житті.

Софія народилася 12 травня 1865 року в с. Довжанці Тернопільського повіту, в родині священика Атанасія Окуневського і Кароліни Лучаківської. Після раптової смерті дружини о. Окуневський переїхав на Буковину, де жила більшість його родичів. Софія виховувалася в сім’ї батькової сестри Теофілії та її чоловіка Івана Озаркевича, відомого громадського діяча, письменника, депутата Галицького сейму й Віденського парламенту. Цю родину вважали однією з найпрогресивніших в західній Україні, а дім Озаркевичів називали «руськими Атенами».
1885 року Софія склала іспити за гімназійний курс при Львівській академічній гімназії. Вона вже з юних років добре орієнтувалася в тогочасному літературно-культурному житті й невдовзі стала передовою діячкою в українському жіночому русі.
Дівчина здійснила свою мрію — здобула фах і належне становище в державній системі, яка не була прихильна до жіночої освіти. Софія своєю працею і талантом довела, що за великого бажання навіть у складних умовах можна досягти свого. Разом із письменницями Ольгою Кобилянською та Наталією Кобринською й іншими активістками вона заснувала 1884-го у Станіславові перше Товариство руських жінок і домагалася рівноправності з чоловіками. Софія брала активну участь у підготовці жіночого альманаху «Перший вінок» (1887), де під псевдонімом «Єрина» надрукувала оповідання «Пісок, пісок» і наукову розвідку «Родинна неволя жінок у піснях і образах весільних».
Коли батько Софії зрікся сану та завершив медичні студії, його призначили повітовим лікарем у Кімполунзі, там Софія зміцнила свої дружні взаємини з Кобилянською. Так утворився жіночий творчий гурток, який став пропагувати українське слово, книжку і освіту серед народу. Цей гурток поширював гуманістичні ідеї в Австро-Угорській імперії. Освічені й мужні жінки виступали на вічах, писали оборонно-протестні брошури і листи до влади, домагалися рівноправності.
Однак Софії не вдалося добитися права нарівні з чоловіками вчитися у Львівському університеті. Тому вона була змушена виїхати на студії до Цюриха (Швейцарія), де 1894-го закінчила медичний факультет, а 1895 року захистила дисертацію й здобула звання доктора медицини. Під час навчання Софія познайомилася з Вацлавом Морачевським і вийшла за нього заміж. Вацлав народився у Варшаві, в польській шляхетній сім’ї. Не зважаючи на своє національне походження, разом із дружиною він приєднався до громадської праці серед української інтелігенції.
Перебуваючи в Кракові з чоловіком, Софія мала змогу познайомилася з українськими студентами, зокрема з Василем Стефаником. Згодом письменник писав: «С. Морачевська — пані, що вивчила мене любити русів і правду в собі, а В. Морачевський – це моя дорога в світ». Стефаника любила донька Софії Морачевської Єва, відома як великий музичний талант. Так само любив спілкуватися зі Стефаником син Юрій. У домі Морачевських у Львові гостювало багато українських діячів. Софія була вродливою, гостинною і милою у товариських взаєминах. Зрештою, вона була однією з перших жінок-лікарів у західноукраїнських землях, дехто її називав світочем українського жіноцтва. Той, хто мав змогу читати описи про неї, добре зрозумів, що це жінка була багата душею, з глибинним ставленням до краси, науки і з безмежною любов’ю до України. Софія не тільки сама жертовно трудилася на ниві українства, але при тому вміла мобілізувати до праці інших. Великий мислитель Іван Франко, відчувши силу талант і патріотизм Софії Окуневської, ще 1886 року запросив її в журналі «Поступ», який він видавав. Напередодні Першої світової війни Софія мала лікарську практику на курорті в м. Франценсбаді (Чехія).
Із 1898-го вона — діяльний член Наукового товариства Шевченка (НТШ). Разом з Е. Озаркевичем, В. Гуневичем, Ф. Щасним-Сельським вона заснувала Лікарську комісію при НТШ, завдяки якій у 1898-1901 рр. було видано «Лікарський збірник». Окуневська заснувала 1903-го «Народну лічницю» у Львові, де разом із батьком працювала і допомагала матеріально малозабезпеченим хворим. До них приєднався митрополит Андрей Шептицький та інші провідні діячі Галичини.
1915 року Софія працювала лікарем у таборі українських переселенців у м. Гмінді, згодом — у таборі «Святобожище» в Моравії. Всюди, де вона бувала, поєднувала свою професійну діяльність із літературною та виховною. Завдяки цьому здобула собі серед широкого загалу заслужену популярність і шану.
Великою подією стала організація 1920 року медичного факультету Українського (таємного) університету. Саме у Львові у 1920-1939 рр. видавали «Лікарський вісник», який координував організаційні і наукові медичні роботи. Українські лікарі, в т. ч. й сім’я Морачевських, проводили просвітницьку освіньо-санітарну роботу серед населення, за допомогою товариства «Просвіта» організували читання і давали фахові медичні поради.
Наша ювілянтка, як і її духовні побратими, залишила помітний слід у різних сферах своєї всебічної освітньої діяльності. Завдяки її активності в західноукраїнських землях розширилися межі людського мислення. Щоби звільнити «свій народ із неволі», Господь здійснює свої наміри, посилаючи в потребі на порятунок героїчних і жертовних діячів і за їх допомогою реалізує свої плани. Тільки тим можна пояснити високо патріотичну ідейність цього покоління.
Характерним прикладом цього покоління був і д-р Ярослав Окуневський, братанок Софії Окуневської, котрий на початку Першої світової війни як адмірал головного штабу флоту, головний лікар і начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії став першим українцем — кавалером Лицарського хреста Франца-Йосифа, ордена Лицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного леґіону, китайського імператорського ордена Дракона, найвищого титулу Мандарина та ще багатьох високих нагород різних держав.
З початком Першої світової війни в західній Україні почали масово організовуватися відділи Українських січових стрільців, невдовзі з них було створено Легіон УСС. Генерал Ярослав Окуневський вітав його створення і пожертвував на його забезпечення великі суми. У скорому часі він очолює Українську санітарну місію, 1915 року надає суттєву допомогу санітарній службі леґіону, надсилає з Відня для нього медикаменти і вступає в Союз визволення України.
З проголошенням Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) 58-річний адмірал відразу зголосився на службу рідному народу. Очоливши Державну медичну місію ЗУНР у Відні, акумулює збір коштів для молодої держави і відправляє чотири санітарних ешелони для Української Галицької армії. Д-р Окуневський був організатором та головою Української санітарної місії УНР у Відні, а в період 1919-1922 рр. — головнокомандувачем у санітарних справах Державного секретаріату ЗУНР. 1919 року Ярослав Окуневський зробив вагомий внесок у забезпечення військ УНР генерала М. Омельяновича-Павленка, у т. ч. Дивізії морської піхоти під командуванням Михайла Білинського. Використовуючи свої старі зв’язки у Відні, значною мірю і за власні кошти він організував доставку на потреби армії УНР чотирьох ешелонів різних медикаментів і військово-медичного майна.
Софія Окуневська-Морачевська померла 25 лютого 1926 року у Львові, похована на Личаківському цвинтарі, в родинному гробівці. Ця високоосвічена і титанічно сильного характеру жінка залишилася в пам’яті свого народу взірцем національно свідомої українки.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...