Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 17, 2019

До 150-ліття від дня народження Максима Славінського

Автор:

|

Грудень 26, 2018

|

Рубрика:

До 150-ліття від дня народження Максима Славінського

З-посеред плеяди українських інтелектуалів на переломі ХІХ-го і ХХ ст. одне з помітних місць займає Максим Славінський, учений європейського масштабу, котрий ґрунтовно займався національним питанням. Він народився 12 серпня 1868 року у містечку Ставище Таращанського повіту на Київщині в шляхетній сім’ї. 1886-го закінчив київську ґімназію, навчався на двох факультетах Київського університету — юридичному й історико-філологічному. Після закінчення університету 1895-го два роки служив в царській армії. Демобілізувавшись, жив у Петербурзі, Катеринославі, Одесі і знову в Петербурзі.
У своїй праці користувався псевдонімами Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, Ставинський і Піпад. Працював у редакціях газет і журналів «Северный курьер», «Жизнь», «Мир Божий», «Приднепровский край», «Южные записки», «Наша жизнь», «Труд», зарекомендувавши себе здібним мислителем, журналістом і публіцистом.
Максим Славінський здобув блискучу освіту, він був своєрідним титаном і відкритим патріотичним українським діячем. Був тісною дружбою зв’язаний із молодою Лесею Українкою: вони разом входили до незабутнього гуртка «Плеяда». До цього гуртка входили також Володимир Самійленко, брат Лесі Михайло Обачний-Косач, із котрим Максим Славінський багато років товаришував; одним із духовних «батьків» гуртка був Микола Лисенко. Молоді люди займалися перекладами: так, спільний переклад Лесі й Максима низки творів із «Книги пісень» Генріха Гейне, зокрема, вірша німецького класика «Коли розлучаються двоє», здобув дуже схвальну оцінку Івана Франка. 1892 року ця книжка перекладів вийшла друком у Львові й стала помітною подією української культури.
А ще співали в хорі гуртка «Плеяда» (опікувався ними сам Микола Лисенко), дехто пробував писати музику. Є гіпотеза, що молодий Максим Славінський та Леся Українка були без тями закохані одна в одного. Принаймні, у травні 1890-го в листі до брата Михайла Леся нарікає на те, що Максим давно вже не пише їй листів, і з явним «сердечним натяком» просить Михайла Обачного: «Попроси пана Максима, щоб він переписав для мене переклад віршів Гейне» А далі німецькою цитує слова великого поета: «Якби знали квіти, як глибоко зранене моє серце» Цікавою є фраза з іншого листа Лесі до Михайла: «Філософи новітні: ти, я та пан Максим».
Ось такою була його юність — піднесена, мрійлива, романтична. А до політики Максим Славінський долучився доволі рано: уже в 1890-х рр. брав участь у діяльності Української радикально-демократичної партії, заснованої Михайло Драгомановим.
Леся також цінувала журналістичну діяльність Славінського, котрий умів геніально «просувати» нетлінні взірці української культури й історії в Російській імперії, бодай у середовищі «ліберальної громадськості». Його заслуга — це перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка російською мовою (1911) з нагоди 50-річчя від дня смерті поета, найповніше з усіх попередніх, зі 195 поезій, які увійшли до книги, 111 Славінський переклав особисто. Йому ж належить і загальна редакція цього видання «Кобзаря».
Окремою заслугою Славінського є видання з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Петроград, 1914-1916 рр.), участь у підготовці якого взяли участь Михайло Грушевський (розділ з історії нашого народу), Степан Рудницький (розділ «Географія України»), Степан Томашівський та Олександр Русов (статті про структуру та статистику українського населення), Федір Вовк (антропологічні й етнографічні особливості українського народу), російський академік Олексій Шахматов (історія української мови).
Під час визвольних змагань 1917 року репрезентував українську Центральну раду при Тимчасовому уряді в Петрограді, був делегатом з’їзду поневолених народів у Києві (вересень 1917-го). Після жовтневого перевороту в Петрограді повернувся в Україну, виступав зі статтями в періодиці, зокрема в «Новій Раді» та «Відродженні».
За влади гетьмана Скоропадського з кінця квітня 1918 року працював у Міністерстві закордонних справ, брав участь у перемовинах із Радянською Росією, очолював Міністерство праці в уряді Лизогуба. З початку 1919-го. був керівником дипломатичної місії УНР у Празі, де й залишився після програних визвольних змагань і формального її розпуску 1923 року. У чеській столиці викладав історію України й українську літературу в Українській господарській академії і в Українському високому педагогічному інституті. Водночас підтримував тісні зв’язки з українськими політичними діячами, котрі опинилися за межами України. Комуністичний уряд в Україні намагався повернути його на Батьківщину, як Грушевського, на що чоловіків відповів категоричною відмовою.
У 1927-1933 рр. Максим був постійним кореспондентом громадсько-політичного тижневика «Тризуб», який видавали у Парижі. У своїх статтях і публічних лекціях, виступах у комісіях Ліґи Націй Славінський гостро критикував більшовицьку ідеологію, методи правління в СРСР, масові ув’язнення і розстріли української інтелігенції та штучно створений Голодомор, який мав на меті фізично винищити українську націю. На його квартирі часто збиралися представники української політичної еміґрації.
Після визволення Праги від німецьких загарбників 27 травня 1945 року Славінського викрала контррозвідка Радянської армії і спеціальним транспортом відіслала до Києва. Важко знайти слова, за допомогою яких можна було б передати всі види тортур, які чекісти застосували до літньої людини. 23 листопада 1945-го, не витримавши катувань, хворий на дистрофію Максим Антонович Славінський прийняв мученицьку смерть.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...