Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

До 145 років від дня народження Соломії Крушельницької

Автор:

|

Жовтень 05, 2017

|

Рубрика:

До 145 років від дня народження Соломії Крушельницької

Пісня супроводжувала українців від колиски впродовж усього життя. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ, кількість яких сягає понад 500 тис. пісень. Дослідники вважають, що з цим Україна займає друге місце після Італії.
Серед українців є визначні співочі таланти, серед яких одне із провідних місць займає Соломія Амвросіївна Крушельницька. Вона народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в сім’ї священика. Дитинство її пройшло у селі Біла під Тернополем. Маленькою навчилася грати на фортепіано, а в десятирічному віці співала в хорі «Руської бесіди» у Тернополі. У 1891-1893 рр. навчалася у Львівській консерваторії, яку закінчила зі срібною медаллю та дипломом із відзнакою. 15 квітня 1893-го дебютувала у Львівській опері в партії Леонори («Фаворитка» Г. Доніцетті») та Сантуци («Сільська честь» П. Масканії). Після знайомства з італійською співачкою Джеммою Беллічоні, котра перебувала у Львові на гастролях, Софія їде у Мілан, де навчається з травня 1893 року. 1894-го підписує контракт із Львівською оперою, співає в операх «Фауст», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Африканка», «Галька». Листується з письменниками Михайлом Павликом та Іваном Франком. З січня 1895 року співає у Львівській опері в «Манон Леско», згодом студіює у Відні. Того ж року співає у Краківській опері. 1896-го здійснює гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті. З листопада 1896-го по березень 1897 року Крушельницька у складі італійської трупи брала участь у тридцяти п’яти виступах в Одеському оперному театрі. 1897 року гастролює у Південній Америці, Бергамо, Пармі. 1898-го була запрошена до Варшавського оперного театру, співає у Петербурзі, Коломиї, Бережанах і Перемишлі. 1902 року гастролює у Парижі, а 1906-го — проводить винятково успішні гастролі в Буенос-Айресі та дебютує у «Ла Скала» в Мілані.
Відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі свого часу зазначав, що у перші десятиріччя ХХ ст. на оперних сценах світу царювали чотири видатні співаки: Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо та Шаляпін. Досягти їхніх висот спромоглася лише Соломія Крушельницька. Вона зуміла піднятися завдяки своєму таланту, наполегливості та досягти вершин співацької майстерності, виконувати найскладніші оперні арії. Виступала на кращих оперних сценах, прославлені композитори, дириґенти, співаки Джакомо Пуччіні, Леонкавалло, Ріхард Штраус, Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Тітта Руффо співали разом із нею або були її палкими прихильниками. Як згадував великий італійський дириґент Артуро Тосканіні, котрий був дуже скупий на похвалу співакам, Крушельницька була неперевершена в операх Ваґнера, Штрауса, Піццетті, Каталані, Пуччіні. Особливо прославилася співачка виконанням творів одного з найскладніших для виконавців композитора — Ваґнера.
Здобувши добру школу італійського бельканто, Крушельницька наважилася на сміливий крок — змінити манеру й стиль, та опанувати німецьку школу виконання. Незважаючи на те, що була свідком провалу однієї з Ваґнерових опер в Італії через її складність для співаків, Соломія впродовж кількох місяців студіює німецьку музику у Відні й стає однією з найкращих у світі виконавиць сопранових партій в операх Ваґнера. За свідченням тогочасних музичних критиків, з нею не могли зрівнятися у виконанні характерів німецьких жінок-героїнь навіть найвидатніші німецькі співачки.
Молода артистка з України наприкінці XIX ст. співала провідні партії в найкращих театрах Італії й швидко завоювала визнання вимогливої італійської публіки. Вона продовжувала опановувати таємниці вокального та драматичного мистецтва, які після Ваґнерових опер долалися легше.
З нею намагаються укласти контракти провідні театри світу, преса сповнена схвальних відгуків про її чарівний голос і високу техніку виконання. Вся театральна Європа кінця XIX — початку ХХ ст., незважаючи на те, що в той час творили інші видатні співаки, була зачарована Соломією Крушельницькою. Після шаленого успіху під час гастролей у Південній Америці артистка співала у Бергамо, рідному місті славетного композитора Дж. Россіні, куди її запросили на урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження славетного земляка. А потім виступала в театрах Парми й Удіне. Італійська Gazzetta di Рarma писала про її виступи: «Як тільки Крушельницька знову приїхала до Італії, запопадлива антреприза ангажувала її на поточний рік, і мешканці Парми, захоплюючись нею і аплодуючи їй в «Лоенгріні» та «Богемі», змогли особисто оцінити всі високі якості, здібності й хист, притаманні молодій артистці. Сьогодні Соломія Крушельницька є, без сумніву, однією з провідних співачок оперної сцени світу. Вона прекрасно модулює своїм свіжим, сильним, чистим і приємним голосом, демонструючи вміння передавати з гідним подиву багатством колориту, з ідеальною солов’їною чистотою і фіоритурою запал почуттів, простодушність і тугу».
Михайло Головащенко, біограф Соломії Крушельницької, котрий 1978 року видав двотомник спогадів про співачку, за матеріалами тогочасної преси наводить численні схвальні епітети, в яких змагалися рецензенти: «У широкому світі, де вона тріумфально виступала на кращих оперних сценах, її називали «незабутньою Аїдою», «єдиною в світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунґільдою», «неперевершеною Саломеєю», «вражаючою Валькірією», «винятковою Лорелеєю». Відомий італійський музикознавець Ґвідо Маротті, можливо, найкраще з усіх критиків характеризував цю блискучу артистку: «Я вперше почув її голос і побачив її на сцені римського театру «Констанці» в незрівнянному образі Аїди. Вона уявлялася мені царицею Нефертіті, найяснішою дружиною Рамзеса II, або однією з жіночих фігур, що зійшли з стародавнього барельєфу після трьохтисячорічного кам’яного сну, щоб продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук».
Найбільші театри світу сперечалися за право приймати Соломію, серед них і всесвітньо відомий «Ла Скала» в Мілані, де співачка з тріумфальним успіхом виконала кілька ролей в операх Р. Штрауса й І. Піццетті. Співачка мала дивовижне сопрано широкого діапазону з оксамитовим тембром. Вона володіла щонайтоншими нюансами голосу й могла передавати найскладніші людські почуття. Їй було притаманне вміння імпровізації, завдяки чому її арії завжди дарували щось нове й оригінальне, що незмінно приваблювало до неї слухачів. Саме тому жоден із її образів не залишався поза увагою критики.
Всебічно обдарована й освічена, Крушельницька мала досконалу дикцію, співала й розмовляла українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською й іспанською мовами. І на початку творчості, і в зеніті слави Соломія завжди включала до своїх програм українські народні пісні, твори М. Лисенка, С. Людкевича, О. Нижанківського, А. Вахнянина, Д. Січинського. «Вона мені, як храм. Я чую в ній органи», — казала вона про українську пісню. В одному з листів до свого приятеля Михайла Павлика писала 1894 року: «Витримаю до кінця і переконаю всіх песимістів наших, що й руська душа є здібна обняти хоч би й найвищий вершок в артизмі, та й тим самим потягну других за собою». Подорожуючи світом, Крушельницька завжди була пов’язана з батьківщиною, зі своїми рідними, близькими, друзями. Великий вплив на неї справили Михайло Павлик, Іван Франко, Микола Лисенко. Довгорічну й щиру дружбу вона підтримувала з Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською.
З 1908 року Крушельницька бере участь у мистецьких гастролях в Єгипті, де співає разом із Пуччіні. 1909-го одружується з італійським адвокатом Чезаре Річчоні, мером міста Віареджо. 1911 року вона приїхала в Україну на сторіччя з дня народження видатного українського поета Маркіяна Шашкевича й виступила з концертами у Львові, Чернівцях, Перемишлі.1920 року Соломія востаннє виступила у театрі «Ла Скала», відтоді займається концертною діяльністю. 1925-го бере участь у концерті на запрошення королевої Італії. У 1927-1928 рр. здійснює велике турне по США та Канаді. 1929-го відбувся прощальний концерт співачки в Академії Санта-Цецілія у Римі. 1937 року помер Чезаре Річчоні. 1939-го співачка приїжджає в Україну та вибух Другої світової війни і прихід радянських військ, їхня брутальність і зневажливе ставлення до культури довели, що співачка занедужала. Просить дозволу на виїзд в Італію, але їй не дозволяють. Врешті-решт 1946-го вона отримує місце професора у Львівській консерваторії. 1947-го у Львові відбувся прощальний концерт 75-річної співачки.
Ось як про Крушельницьку писала Ірина Вільде: «Є старість, яка спотворює людину, і є така, що облагороднює. Старість Соломії належала до цієї останньої. В неї було щось маєстатичного у її постаті, обличчі, поведінці. Вона була прямо красивою, якою несла світло і показувала, як треба цінувати своє українство. І не тільки тому, що віно наше, а й тому, що там є те, що збагачує розум і душу. Серед народного мелосу Соломія часто на завершення співала улюблену пісню «Вівці, мої вівці», це було щось задушевне. Або коли вона на завершення концерту співала народну українську пісню «Село родиме, краю родимий, вас я вітаю, місце любимі!» Це звучало так сильно, з такою великою любов’ю передано, так урочисто, що зал приголомшувало, здавалося, що він завмер, раптом почулося схлипування. Люди плакали з такого сильного враження. Тільки такого формату співачка могла так глибоко зворушити людські почуття. Та навіть радянський режим зогнула співачка, який її 1951 року присвоїв звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Це була зірка, яка спалахнула з своєї юності так в Україні, як і за її межами в її постаті не помітне напруження, бо вона піснею вміла спілкуватися, шанобливо її портрет з’являвся на обкладинках всесвітніх журналів, нею захоплювалися і Соломію любили всі, від малого до великого! Її обожнювали і зворушливо з теплотою та щирістю, про неї згадували. Дорослі милувалися її царственою, граціозною жіночою ніжною красою і захоплювалися її голосом та акторським талантом. А партнери і режисери любили її за невичерпну жіночу кокетливість і безмежну відданість професії. Так, як вміла з великим смаком одягатися, так вміла чарувати своє довкілля, як мало кому іншому вдавалося. Вона вміла імпонувати аристократам і з такою самою насолодою її любило простолюддя».
До кінця життя Соломія Крушельницька викладала у консерваторії. Померла від раку горла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові, на Личаківському кладовищі. «С. Крушельницька увійшла в історію світового мистецтва, її заслуги ніколи не будуть забуті», — писав Максим Рильський. Її пам’яті присвятили свої вірші чимало українських поетів. У Львові на вул. Крушельницької відкрито музично-меморіальний музей співачки, де можна побачити не лише її особисті речі, але й почути голос, адже перші грамофонні записи здійснило товариство «Грамофон» у Варшаві 1903-го під час гастрольних виступів співачки. Її ім’я присвоєне Львівській музичній школі.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...