Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

До 140 років від дня народження Петра Карманського

Автор:

|

Травень 17, 2018

|

Рубрика:

До 140 років від дня народження Петра Карманського

Обставини, в яких довелося жити й творити поетові Петрові Карманському, були переповнені складними та драматичними подіями: дві світові війни, розпад Австро-Угорської імперії і трагедія Західноукраїнської Народної Республіки, окупація Галичини Польщею, пацифікація українського населення, терор і Голодомор сталінської доби. Він народився 29 травня 1878 року в містечку Чесанові Любачівського повіту (тоді Австро-Угорщина, тепер — Польща) у родині незаможного ремісника. З дитинства Петро добре запам’ятав батька, як вони разом із матір’ю важко працювали. З молодих років хлопець виявляв велике зацікавлення наукою, батьки тішилися й обіцяли йому допомогу. Після закінчення початкової школи в Чесанові він вступив до Української чоловічої гімназії в Перемишлі. На другому році навчання в гімназії несподівано помирає мати Петра, роком пізніше помер і батько. Петро залишився круглою сиротою, але вчився надзвичайно добре. Вчителі та добрі люди радять йому продовжувати навчання і допомагають йому. 1899-го юнак успішно закінчує гімназію.
Ще в гімназійні роки почав писати вірші, за які отримував невеличкі датки від редакцій журналу «Руслан» та інших. Заохочений позитивними відгуками, парубок вибрав найкращі вірші на той час і видав збірку «З теки самовбивці».
Після закінчення гімназії Карманський їде до Львова, працює у кооперативі «Дністер» і вступає до Львівського університету на історико-філологічний факультет. Але через рік переїхав до Риму і там продовжував студії на богословському факультеті. Йому пощастило там бути бувати лише три з половиною роки, юнака звільнили за вільнодумство, за те, що цікавився новітніми мовами, поезією та філософією. 1904 року Караванський повернувся до Перемишля й успішно закінчив там духовну семінарію. Після цього знову повертається у Львівський університет і активно долучається до літературно-громадського життя. В університеті він слухає лекції О. Колесси, К. Студипського, М. Грушевського, читає статті І. Франка, В. Шурата, О. Маковея, виступає в журналі «Літературно-науковий вісник», газеті «Діло», а 1906-го очолює редакційну колегію часопису «Світ».
Саме в редакції «Світу» споріднився з літературною групою «Молода муза». Це був період, коли польські шовіністи затіяли запеклу боротьбу проти української мови, навіть проти українських гімназій у Галичині. Свідома українська університетська молодь стала на захист рідної мови. В тих умовах університет став тереном кривавої боротьби між польськими й українськими студентами. Згодом поляки вбили українського студента Адама Коцка. В тих заворушеннях за активну участь у захисті української мови Петра Карманського заарештували. Після виходу з в’язниці йому не дозволили стати священиком і відправили на військову службу. Повернувшись із війська юнак якийсь час працює у редакціях часописів, домашнім учителем, у гімназіях Золочева, Львова та Тернополя. У липні 1913 року він вирішує еміґрувати до Канади і зупиняється у Вінніпезі, де організовує школу, в якій читав лекції з української історії та літератури. Крім читання лекцій, засновує у Вінніпезі українську читальню, виступає з культурно-освітніми доповідями на різних громадських зустрічах тощо.
В часи Першої світової війни Карманський повертається до Німеччини, де працює в таборах військовополонених українців із російської армії. Згодом виконував дипломатичну місію Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки. У 1922-1932 рр. жив у Бразилії й Арґентині. У 1922-1925 рр. представляв ЗУНР у Бразилії. 25-26 грудня 1923 року в місті Порто-Уняйно відбувся ІІІ з’їзд делегатів Союзу українців Бразилії. Президентом обрали П. Карманського, заступником — О. Ананевича, секретарями — С. Кобилянського та Т. Петрицького. У лютому 1924-го поет почав видавати газету Української народної спілки «Український хлібороб». Саме в Бразилії він купив друкарню, а також відкрив нижчу українську гімназію під назвою «Колегія ім. митрополита Петра Могили», яку уряд хутко закрив. Карманський знову відкрив гімназію, в Уніон-да-Вікторія, але під назвою «Колегія барона Ріо-Бранко». Далі він переніс гімназію до власного гарного будинку в Порто-Уніон і назвав її «Українсько-бразилійською колегією».
1927 року Петро Карманський припинив вчителювати вирішив повернутися до України. Оселився в Дрогобичі, і вже тут повернувся до праці вчителя. Під час німецької окупації вчителював у Львові. А з приходом в Західну Україну радянської влади, Карманський став викладати у Львівському університеті. 1940-го його прийняли до Спілки радянських письменників України. У 1944-1946 рр. Карманський був директором меморіального музею Івана Франка у Львові. Однак 16 серпня 1947 року Львівський обком КП(б)У видав довідки для ЦК КП(б)У про діяльність доктора філософських наук Б. Барвінського, лікаря О. Барвінського, поета П. Карманського, професора Львівської консерваторії Ю. Криха у зв’язку з необхідністю їхнього арешту. Всіх охарактеризували як націоналістів із антирадянськими настроями. В доносі зазначалося, що їхній арешт допоміг би партійним органам розкрити їхню «антирадянську діяльність» і втягти в радянське будівництво інтелігенцію, що «вагається», і швидше розірве зв’язки з минулим. На той час Петро Карманський був доволі популярний серед української інтелігенції не лише Львова, але й далеко за його межами. Він створив цикли проникливої любовної лірики, екзотичних пейзажів. Його ранні поезії пронизані смутком, пізніші іронією. Вірші радянського періоду позначені декларативністю.
Ось загальна оцінка творчості Петра Карманського Іваном Франком: «Караванський — це оригінальний поет, з власними творчими інтонаціями. Основну рису його таланту в збірці «Ой люлі, смутку!» дуже точно окреслив як «високий тон і пафос, що нагадує церковні гімни, релігійний запал — релігійний не в значенні якої-небудь вузької конфесійності, але тим, що автор поневолі кожде явище, кожду життєву загадку підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці і відкриваються основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти і конфлікти добра і зла, права й обов’язку».
Був він плодовитим автором, згадаймо хоча б його деякі поетичні збірки: «З теки самоубийця» (1899), «Ой люлі, смутку» (1906), «Блудні огні» (1907), «Пливем по морю тьми» (1909), Al fresco (1917), «За честь і волю» (1923), «До сонця» (1941), «Поеми», (1941), «На ясній дорозі» (1952). Скільки теплоти й непідробного болю у його віршах про еміґрантів, котрих вигнала з рідного краю «гірка недоля» й услід за якими дзвонили як на похорон і ридали дзвони, «вило горе та сіяв нещасний блиск багнетів»; яка болюча задума про народ, який, «мов сонний велет», «будиться — двигнеться. Та й розпачливо шукає дороги» («Кривавий плач України несеться»); яка «велич терпінь» і незламність духу у віршах циклу «З тюрми», які були, мабуть, першими творами такої тематики після франкових «Тюремних сонетів»! Під пером Карманського «край, де цвіте цитрина», перетворюється у країну, «де вічна тьма неволі», де «сміх ураз з журбою», де «все каляють брудом» і відчай, «мов страшна лавина, товче в народну грудь». На відміну від уявної країни Ґете в Карманського край сплюндрований: «Ох, се моя, моя спотворена країна».
Петро Карманський був високо освіченою людиною, володів бездоганно кількома мовами, польською, німецькою, португальською, англійською і займався перекладами. Між іншим переклав «Божественну комедію» Данте. Перша частина («Пекло») вийшла 1956 року в співавторстві з Максимом Рильським. Також переклав окремі твори Ґете, Де Амічіса й інших авторів. Понад те писав знамениті статі та рецензії: «Пам’яті Володимира Лисевича», (1906) «Портрет третьої Італії» (1908) «Будиночок музей Кобзаря» (1941) «Трагедія живого Франка» (1941), «Літературно меморіальний музей Ів. Франка у Львові» (1946), «Лист зі Львова українцям Канади» й інші.
Поет помер 16 квітня 1956 року у Львові. Його могила — на Личаківському цвинтарі, де поруч похоронена його дружина Здзіслава Карманська (1892-1984) на обох могилах дуже скромні пам’ятники з теребовлянського пісковику у вигляді приземкуватих прямокутних блоків із написами.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...