Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 18, 2018

До 140-річчя від народження Григорія Ващенка

Автор:

|

Травень 03, 2018

|

Рубрика:

До 140-річчя від народження Григорія Ващенка

Нас досі заїдає велика кількість моральних і фізичних страждань, спотворених негідних нахилів, шкідливих і хибних методів у вихованні, яких, вочевидь, можна позбутися лише завдяки правильному вихованню молоді. Цьому надзвичайно велику увагу приділяв знаний і незнаний мислитель-виховник Григорій Григорович Ващенко. Він що народився 23 квітня 1878 року в с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер — Чернігівській області). У 1888-1898 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Його товаришами були Симон Петлюра і Володимир Щепотьєв, котрий потім став відомим літературознавцем.
Після закінчення семінарії Григорій у 1899-1903 рр. студіював у Московській богословській академії, яку закінчив і став вчителювати у Полтавському єпархіальному училищі, пізніше у Кутаїській гімназії. З 1911-го вчителював у Тульчині та Ромнах, викладав у Полтавському вчительському інституті, був директором учительської семінарії. 1918 року отримав звання доцента, згодом — професора педагогіки історико-філологічного факультету Полтавського народного університету. Під час денікінської окупації 1919-го був заарештований і лише дивом уникнув розстрілу. Після цього впродовж 1920-1923 рр. працював в учительській школі у с. Білики Кобеляцького повіту. З 1923-го — професор, завідувач кафедри педагогіки Полтавського інституту народної освіти.
З молодих років вів велику наукову та громадську діяльність в освіті. Однак спроби впровадити в практику своє розуміння виховного ідеалу в окупованій Україні наштовхнулися на спротив радянської системи. Підручник «Загальні методи навчання» (1927) було заборонено, а його самого 1933 року звільнили з роботи за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі.
Майже дивом уникнув ув’язнення і був змушений виїхати за межі України. В 1936-1940 рр. Ващенко викладав у Сталінградському педінституті, згодом повернувся на попереднє місце праці. В окупованій німцями Полтаві редагував україномовну газету «Голос Полтавщини». 1942-го подався на еміґрацію та працював в Українському вільному університеті та Богословській академії Української автокефальної православної церкви у Мюнхені, 1950 року став її ректором.
Вже на початку ХХ ст. з’явилися його перші літературні твори — оповідання «Німий» (1900), поема «Сіндорта» (1902), поетична збірка «Пісня в кайданах» (1907), п’єса «Сліпий» (1909), збірка художніх творів «До ґрунту» (1911) та інші.
Науковець чітко й яскраво формулював думку про історичну місію нації з християнської платформи. Словами «Служіння Богові та Україні» підкреслював, що Україна становить найбільшу цінність як невід’ємна органічна частка духовного, божественного життя кожного українця, без якого справжня педагогіка втрачає сенс. Г. Ващенко застерігав: «Обов’язком українців є підготовка не тільки до збройної боротьби з ворогами нашого народу, а й до розбудови національної культури після перемоги над ними». Він писав, що «може статися так, що вороги будуть переможені, а коли прийде справа до мирного будівництва в Україні, наш народ виявить повну непідготовленість, і це кінець кінцем може призвести до того, що нас знову можуть опанувати якісь спритні чужинці». Також учений розумів, що рідна мова в цьому процесі немов провадить у царство Боже.
Які ж рекомендації Г. Ващенка актуальні в наш час? Без сумніву Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського нації. Його наука дбає про розквіт національної душі, це та найідеальніша істина, без якої життя стає неповноцінним.
Насамперед це звільнення від атрибутів колоніальної залежності та повернення народові його національної гідності. Науковець доводив, що українська духовність відображає національні цінності, виплекані впродовж віків і входять вони як кістяк до традицій і загальної культури українського народу. Це те, що найбільше відповідає психології народу і його призначенню: українська гостинність, замилування красою, мистецька творчість, схильність до музики, співу та танців, побут українців із його вірністю в коханні тощо. Для створення українського виховного ідеалу, на думку Ващенка, треба відтворити історичне минуле свого народу з його культурними скарбами, а також зачерпнути зі скарбниць інших народів те, що найкраще відповідає нашій духовності.
За період більшовицької влади національні риси зазнали великого спустошення і цей бур’ян треба виполоти з життя нації. У своїй праці «Проект системи освіти в самостійній Україні» Ващенко подає методи, за допомогою яких можна позбутися атеїстичного забруднення у вихованні молодого покоління. Він цінував таких відомих педагогів, як Василь Сухомлинський (1918-1970), Юліян Кобелянський (1859-1922), Антон Макаренко (1888-1939) а особливо Софію Русову (1856-1940).
Ващенко опрацював 25 книжкових видань і понад сотню публіцистичних статей, загалом цей творчий доробок можна було б умістити в десять томах. На увагу заслуговують також його праці щодо дошкільного виховання, середнього та вищого шкільництва. Вчений умів феноменально впровадити педагогічні методи, які дозволяли добре готувати учнів до самостійного життя, приймати належні рішення, виробляли сильний характер і вміння розбиратися в складних критичних умовах. Григорій Ващенко помер 5 травня 1967-го на 90-му році життя, далеко від рідної України. Тіло дослідника поховали на цвинтарі «Вальдфрідгоф» у Мюнхені (Німеччина).
У часи совєтської окупації в Україні твори Ващенка були заборонені і щойно після відновлення Української державності 1991-го було відновлено й педагогічний дух Г. Ващенка в українській педагогіці. У Києві вийшла праця «Виховний ідеал» як перший том зібрання його творів. У вересні 1995 року установчий Конґрес у Києві заснував Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка. У листопаді 1997-го — відбувся другий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка у Києві. Вийшов друком другий том його педагогічної спадщини — «Загальні методи навчання». 1999 року було видано працю «Виховання волі та характеру» як третього тому його творів. 2000-го — і четвертий том його наукового доробку — «Праці з педагогіки і психології». 2001 року Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка зіткнулося з фактами паплюження видатного педагога, справжня мета яких — «не пропустити» його до українського вчительства, очорнити, виступило з розвінчанням наклепницьких публікацій. Для цього 2000-го у Мелітополі та Марбурзі вийшла колективна стаття науковців «З приводу вироку «трійки», або як та для чого з лупою слона «досліджували».
2003-й — рік відзначення 125-ліття від дня народження Г. Ващенка, видано п’ятий том його праць — «Хвороби в галузі національної пам’яті» та проведено четвертий Конґрес Всеукраїнського педагогічного товариства. В українській педагогічній літературі вийшов ряд праць про життя і діяльність ученого. На честь Г. Ващенка 2011 року було названо одну з вулиць у Дарницькому районі Києва. Його ім’я носить ліцей № 144 у Солом’янському районі столиці України, є й інші знаки вшанування імені вченого.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...