Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 21, 2018

До 140-річчя від дня народження Василя Пачовського

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

До 140-річчя від дня народження Василя Пачовського

Василь Миколайович Пачовський народився 12 січня 1878 року в с. Жуличі біля Золочева на Львівщині в сім’ї сільського священика та зразкового українського патріота. Початкову освіту Василь здобув у рідному селі і 1889-го його віддали до польської гімназії в Золочеві, з якої був виключений за сміливу патріотичну промову на похороні шкільного товариша. Тоді поляки дискримінували українців, котрі відстоювали свою національну гідність. В такій ситуації Василь покинув Золочівську гімназію і переїхав до Львова. Тут упродовж трьох років навчається приватно і 1890 року й екстерном складає гімназійні іспити. 1891-го помирає батько Василя і в його житті настає матеріальна скрута. Однак юнак вступає на медичні студії до Львівського університету й одночасно слухає лекції з української літератури. Відтак наростає велике зацікавлення до творчості. 1901 року він видає свою першу збірку «Розсипані перли».
19 листопада 1901-го Пачовський виступив на студентському вічі з патріотичною промовою на захист української мови. За цей виступ його та побратимів вигнали з університету. Юнак виїхав до Відня і там йому пощастило студіювати Віденському університеті історію та мистецтво на філософському факультеті, який успішно закінчив 1909 року. Повернувшись до Львова, одружився з Неонілою Горницькою й обійняв посаду учителя української академічної гімназії у Львові. Пачовський брав участь у створенні та діяльності літературної групи «Молода муза», яка видавала свій літературно-мистецький журна «Світ». Також видає одну за одною збірки — «Сон української ночі» (1902), «На стоці гір» (1907), «Сонце Руїни» (1909) «Ладі й Марені — терновий огонь мій» (1913) та інші.
Перша світова війна внесла свої корективи в житті Василя. Спочатку він опинився у війську, потім працював у таборах військовополонених українців в Австрії та Німеччині. Згодом викладав на курсах українську мову та історію. 1919-го якийсь час перебував у Кам’янці-Подільському, захоплений ідеями С. Петлюри, М. Шаповала, В. Темницького, але розійшовся з ними в питанні шляхів побудови та характеру української державності. З 1920 р. В. Пачовський разом із В. Бирчаком редагує в Ужгороді часопис «Народ».
Згодом із сім’єю оселився в Перемишлі, де працював заступником учителя українською гімназії та був настоятелем Бурси Св. Миколая. Працюючи педагогом, пильно вивчав історію України, написав кілька циклів поетичних творів, поему «Князь Лаборець», казку «Золотий гвіздок» та інші. Уваги заслуговують збірки «Огні месті» (1923-1927), «Розгублені звізди» (1927), «Дзвін слави князям» (1930-1933), що так і не були видані. Якщо в ліриці Пачовського тема трагедії бездержавності української нації розвивалася поступово, то у драматичних творах вона посіла провідне місце, починаючи вже з п’єси «Сон української ночі» (1903). Ідейне спрямування, започатковане «Сном української ночі», розвивається у подальших п’єсах, серед яких найважливішими є драма «Сонце руїни» (1908-1909) і «містичний епос» «Золоті Ворота» (незавершена). Потім були п’єси «Роман Великий» (1918) і «Гетьман Мазепа» (1933). Ідеї, які письменник змальовував у поезії, а також і в драматичних творах, знайшли свій найповніший вияв його мислення, що він називає «містичним епосом». Над цим твором «Золоті Ворота» Пачовський працював упродовж двох останніх десятиліть свого життя. Поема мала складатися з трьох частин: «Пекло України», «Чистилище України» та «Небо України». Автор узяв собі за зразок «Божественну комедію» Данте. Але завершив лише перші дві частини, третя збереглася тільки в нотатках. Історичне тло «Золотих Воріт» — події в Україні 1917-1922 рр.
Письменник болісно переживав, що повторилася шістсотрічна наша трагічна історія. Тому такі образи кількох персонажів: Марко Проклятий — центральний герой поеми і філософське сплетення з постаттю Митуси, співця татарських руїнників, а з іншого боку з обличчям Святослава Хороброго, що уособлює державотворче начало. Крім цього тут діють такі постаті, як Роксолана, Мазепа, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Махно, Юрій Коцюбинський, Хвильовий, Шептицький та інші відомі особистості.
Не можна не згадати такі твори Пачовського, як «Українці як нація» (1907), «Історія Підкарпатської Русі» (1921), він же також виконав перший переклад сучасною українською літературною мовою «Повісті временних літ» Нестора Літописця. Варто ще й наголосити, що Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами котрого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла у Нью-Йорку, писав: «Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в себе, побачмо себе, спізнаймо своє «я», високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!»
У своєму історіософічному творі «Світова місія України», що з’явився у Перемиському видавництві «Краса і сила» 1933 року, Пачовський писав таким пророчим тоном: «Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти!»
Зрештою, як стверджують численні дослідники та й сам автор в автобіографічних нотатках, ядром своєї літературної діяльності він вважав свої виховні твори, виходячи з непохитного переконання, що для поневоленого народу храм держави заміняє мистецтво. Критики ж, починаючи від Івана Франка, В’ячеслава Липинського та десятки інших стверджують, що силу його таланту вбачають у патріотичній ліриці, сповненій мінливості настроїв, витонченості поетичної форми, глибокої музичності, ґрунтованій на фольклорній традиції. Після вересня 1939-го Василь Пачовський працював викладачем Львівського університету. 5 квітня 1942-го цей талановитий український поет, історіософ і мислитель доктор філософії раптово помирає на 64 році життя. Похований із почестями на Личаківському кладовищі. Дружина залишилася з дітьми, а за рік по смерті чоловіка виїхала за кордон. Заходами родини Пачовських у Нью-Йорку 1984 року з передмовою О. Тарнавського було видано двотомник, до якого ввійшла майже вся його лірична поезія, багато творів із архіву письменника з’явилися друком уперше. Дуже прикро, що Василь Пачовський загалом призабутий, хоча 40 років працював для літератури і створив близько 30-ти творів, а всі його писання налічують півсотні назв, більшість із яких так і не було видано.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...