Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 21, 2018

До 140-річчя від дня народження громадсько-політичного діяча Володимира Загайкевича

Автор:

|

Жовтень 27, 2016

|

Рубрика:

До 140-річчя від дня народження громадсько-політичного діяча Володимира Загайкевича

Володимир Загайкевич

Історія це — не тільки наше минуле, а й майбутнє. Недаремно кажуть, що «хто не любить минулого, той не гідний майбутнього». Коли думками повертаємося в минуле, з ним пов’язуються не лише події, але зазвичай за подіями стоять люди, котрих ми не тільки повинні знати, але на їхніх праведних ділах вчитися, знайомитись із їхнім життям, діяльністю і духовними зацікавленнями.
До таких належить і Володимир Загайкевич. Він народився 19 жовтня 1876 року в Тернополі. Навчався у місцевій ґімназії, брав участь у молодіжному українському русі. Продовжив навчання на правничому факультеті Львівського францисканського університету, студіював у Відні та Берліні. У Львові Володимир вступив у студентське «Академічне братство», у Відні був діяльним членом товариства «Січ». Завершивши студії та відбувши адвокатську практику у львівського правника і суспільного діяча С. Федька, тестя Євгена Коновальця, д-р Загайкевич 1907-го вирішив переїхати на постійне життя до Перемишля, де його старший брат Богдан викладав в Українській чоловічій ґімназії.
Богдан Загайкевич відомий не тільки, як культурно-освітній діяч, він був головним редактором знаменитої книги «Перемишль західний бастіон України» (Нью-Йорк-Філадельфія, 1961). У цьому мальовничому затишному місті, яке приваблює своєю історією й архітектурою жив і працював адвокат Загайкевич, котрий після одруження з Єлисаветою Мікеською на постійно оселився у Перемишлі. Тут він відкрив адвокатську канцелярію. І від перших днів перебування у надсянській столиці, правник допомагав українцям розв’язувати їхні проблеми й активно включився у громадсько-культурну роботу. Незабаром він став провідним і діяльним членом товариств «Просвіта», «Віра», «Руська щадниця та бесіда», діяв у «Народному домі», згодом працював у місцевих часописах «Український голос», «Бескид» і «Перемиський вісник».
Його переїзд до Перемишля значно оживив і активізував суспільно-політичне та громадське життя у цілому Надсянні. Д-р Загайкевич цінував себе і повною повагою та гідністю ставився до всього українського. Історик Микола Андрусяк так оцінив його діяльність: «Він був знаменитий бесідник і правник, добрий організатор, а також знався і щиро займався культурно-освітньою, політичною, економічною та видавничою діяльністю у Перемишлі й околицях».
Проти активної і жертвенної праці на громадській ниві д-ра Загайкевича різко виступили антиукраїнські реакційні польські елементи. Починаючи з 1910 року, після вбивства українського студента Адама Коцка у Львові, краєм прокотилася хвиля протестів проти польського терору та полонізації. Відбулися численні мітинґи за права українців, організатором, або співорганізатором яких був адвокат Загайкевич. Після виборів 1911-го він був заступником посла Цеглинського. Після його смерті став послом Державної ради ХІІ каденції у Відні, водночас виконував обов’язки радника Перемишля.
24 травня 1914-го в Перемиському краї відзначали 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. На урочистості прибули члени «Просвіти», січові коші й сокільські культурно-освітні організації з Перемишля та цілого Надсяння, що утворювали один виборчий округ, який очолював д-р Загайкевич. На цій небувалій ювілейній урочистості Шевченка виступив адвокат із патріотичною доповіддю. Як подавала тодішня преса, була це приголомшуюча доповідь, від якої гордість українців піднялася, а реакція польських середовищ стала ще більше антиукраїнською. Досить сказати, що не було йому рівних у мистецтві палких промов ні з українського, ні з польського боку.
В цей період д-р Загайкевич став дуже активно також діяти в «Селянській раді» Перемишля, за його ініціативи було створено двотижневик «Перемиський вісник», в якому він друкував актуальні політично-культурні статті на теми, пов’язані з життям українців Галичини. Будучи головою «Просвіти» у 1909-1914 рр., Володимир Загайкевич на сторінках цього видання друкував також цінні виховно-патріотичні матеріали, які мали колосальний вплив на зростання національної свідомості в усьому Надсянні. Як кошовий, у сокільському однострої, на коні з булавою в руках, правник перевів перегляд чот «Січей» і «Соколів» і за участі шкільної молоді та широкого активу, які марширували Перемишлем.
Володимир Завайкевич мав великий авторитет в українському середовищі, тому після смерті єпископа Константина Чеховича, котрий був проректором в Українському інституті для дівчат в Перемишлі, його одноголосно обрали на цю посаду. У роки Першої світової війни д-р Загайкевич був покликаний до війська, у 1915-1916 рр. виконував обов’язки аудитора при призовній команді в Стрию. В той час урятував від смерті багатьох українців, найперше селян, звинувачених у зраді Австрії. У жовтні 1918-го адвокат став членом Української національної ради, а з листопада того ж року очолював повітову раду Перемишля, за розпорядженням якої українські збройні загони у ніч на 4 листопада 1918 року зайняли місто.
З цієї нагоди організували урочисте віче, на якому д-р Загайкевич виголосив промову, якою глибоко зворушив людські почуття. В цьому мав він не перевершений талант і незвичайні здібності. На жаль, у листопаді 1918-го полякам вдалося відвоювати Перемишль і вони відразу ж узялися до арештів активних українських діячів. В жовтні 1919 року заарештували більше ста осіб і посадили їх у концтабір у Домб’ю. «Всі заарештовання відбулися в доволі брутальний спосіб, — зауважував Теофіль Кормош, український адвокат, громадський діяч і посол до Галицького сейму десятого скликання, — але вершком брутальності було арештовання д-ра Загайкевича польським майором Мадчиньським, який хорого на еспанку (при 40 степенях горячки) і серед грубої польськомовної лайки і прокльонів витягнув з ліжка і босого, лише в сорочці і колєсонах, велів гнати до віддаленої о 4 кільометри Журавиці». У місті розпочалися антиукраїнські й антиєврейські погроми. Табір у Домб’ю відвідували американські, англійські, швейцарські місії Червоного Хреста і завдяки їм на початку листопада 1919-го звільнили з ув’язнення д-ра Загайкевича і разом із ним ще кількох.
Вийшовши на волю на початку 1920 року, вкрай втомлений тюрмою, правник знову поринув у громадсько-політичну та суспільно-культурну діяльність. Він організував редакцію «Українського голосу» та відновив діяльність молодіжних українських організацій, в т. ч. «Пласт» і спортивну «Перемиську чайку», активізував працю «Просвіти».
1928 року адвокат був обраний до Польського сейму і сенату. В 1928-1935 рр. д-р Загайкевич — посол до польського сейму, в 1928-1930 — віце-маршал і голова Українського сеймового клубу. 1930-го повторно був обраний послом на Сейм, в Сеймі третьої у 1931-1935 рр. каденції був заступником голови Українського сеймового клубу.
31 травня 1935 року відбувся повітовий з’їзд, в якому посол Загайкевич дав глибоку оцінку причинам створення Голодомору-Ґеноциду в Україні. У Львівському процесі 1936-го адвокат захищав членів Організації українських націоналістів О. Мащака, В. Свєнціцьку й інших.
У 1939-1944 рр., під час німецької окупації Польщі, д-р Загайкевич працював членом Апеляційного суду у Кракові. Підчас перебування у Кракові професор Кубійович хотів навіть звільнити Володимира Горбового, голову Краківського допомогового комітету, і на його місце поставити Володимира Загайкевича, діяльність котрого дуже високо цінував. Відомий публіцист Зиновий Книш у той час займався реорганізацією бюро Допомогового комітету. До цієї праці він покликав і д-ра Загайкевича. В результаті з 1 вересня 1940 року в Краківському українському допомоговому комітеті працювали Юрій Дачишин, Павло Лисяк, Тамара Панченко, Володимир Ліськевич, Остап Улицький і наш ювілят. Цей колектив у надзвичайно складних політичних умовах намагався допомагати рідному народові. Друга світова війна наближалася до свого фінального завершення. З наближенням фронту д-р Загайкевич подався на захід, важко занедужав і оселився у Мюнхені (Баварія). Його стан здоров’я неустанно погіршувався і 7 червня 1949-го Володимир Загайкевич помер, в Мюнхені ж був похоронений. Без сумніву, Володимир Загайкевич був одним із найвизначніших громадсько-політичних діячів не тільки Перемищини, але й цілої Галичини і вписався золотими буквами в історію України у першій половині ХХ ст. Він був сильною особистістю, ученим, політиком. Ми пишаємося таким небуденним лідером нації, котрий має жити не тільки в нашій пам’яті, але і у вічній пам’яті наших майбутніх поколінь.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...