Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 21, 2018

До 140-річчя народження та 90-річчя смерті Данила Щербаківського

Автор:

|

Грудень 21, 2017

|

Рубрика:

До 140-річчя народження та 90-річчя смерті Данила Щербаківського

Є люди, які можуть без вагань жертовно служити обраній справі. Таким був і Данило Щербаківський, котрий народився 17 грудня 1877-го, в селі Шпичинці Сквирського повіту на Київщині (тепер — Житомирської обл.). Прийшов на світ у сім’ї сільського священика. Мати Данила померла, коли йому ще не виповнилося і восьми років, вихованням зайнявся батько. Отець Михайло, був високоосвіченою людиною, патріотично налаштованою, приятелював і діяв як член Старої київської громади, до якої належали передові тодішні українські патріоти.
Данило і Вадим Щербаківські своє життя присвятили вітчизняній культурі. Вадим із 1922-го жив на еміґрації, майже 11 років працював в університетах Праги та Мюнхена. Данило працював у царині історії, археології, етнографії, мистецтвознавства, музейництва, освіти та педагогіки.
Хоча, починаючи зі середини 1930-х рр. його ім’я на півстоліття було вилучене з контексту української культури, та наукова діяльність Данила Щербаківського не може зникнути безслідно з пам’яті народу. Ще навчаючись у Київському університеті ім. Св. Володимира, улюблений учень Володимира Антоновича захопився пошуком і збиранням рідкісних речей старожитностей. За своє недовге життя зібрав, класифікував і науково опрацював близько 30 тис. експонатів.
З 1910 року і до кінця життя очолював історичний та етнографічний відділ Київського художньо-промислового та наукового музею, був членом кількох комісій Української академії наук. Значною мірою саме на основі його колекцій були створені Національний музей історії України, Національний художній музей, Музей українського народного декоративного мистецтва. Відділ «Старий Київ» можна вважати предтечею Музею історії Києва. Експонати, які зібрав учений, представлено також у Національному музеї Т. Шевченка й інших. Колекції стародруків і рукописних книг, гравюр, портретів, виробів декоративного вжиткового мистецтва, археологічних знахідок, предметів старовинного побуту проф. Щербаківський зібрав у численних експедиціях, коли «виходив — пішо і кінно, об’їздив поїздом і пароплавом буквально всю Україну», як згадував його старший колега Федір Ернст. Чимало експонатів купував на власні гроші, часто відмовляючи собі в одежі й навіть їжі.
Велика заслуга проф. Щербаківського в тому, що він урятував від неминучої загибелі сотні унікальних речей, перебуваючи на фронтах Першої світової, в роки революції та громадянської війни, під час антирелігійних кампаній. «Сум і жах бере від думки, скільки ще має загинути пам’яток історії в такому багатому на минуле краї, як Україна», — з болем у серці казав і уболівав Данило.
Його ще за життя називали найавторитетнішим знавцем українського мистецтва, народного побуту, етнології, фольклору, староукраїнської мови і літератури, музики, театру і співу. Данило Щербаківський, на жаль, написав і опублікував небагато з того, що так ґрунтовно знав, і що за сприятливих обставин міг би зробити. На заваді стала постійна завантаженість невідкладною щоденною роботою, виняткова вимогливість до себе та несприятлива політична система, в якій науковцю довелося жити. Тому не дивно, що його життя рано обірвалося. Він устиг написати лише деякі наукові дослідження. Об’єктом мистецтвознавчих досліджень ученого стала історія українського мистецтва, зокрема історія канонічного мистецтва пізнього Середньовіччя та Нового часу в його родовій та видовій різноманітності.
Багато зусиль дослідник вкладав у педагогічну працю, був одним із фундаторів вищої мистецької освіти в Україні, першим ученим секретарем, членом ради мистецтва й почесним членом Української державної академії мистецтва. 1907 року був обраний членом Українського наукового товариства в Києві, 1910-го увійшов до Історичної секції, і того ж року зайняв посаду завідувача (зберігача) етнографічного (народного мистецтва) й історично-побутового відділів Київського художньо-промислового і наукового музею ім. Миколи ІІ, перший із яких очолював до 1926-шл, другий — до кінця життя. З 1912-го — секретар комісії зі створення відділу «Старий Київ», з 1914-го — член комітету музею. Щороку проводив експедиції до Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Мінської губерній та керував експедиціями уповноважених осіб (кореспондентів музею), завдяки чому вдалося сформувати одну з найбільш представницьких колекцій українського мистецтва.
Вчений — один із організаторів Музею антропології та етнології імені Ф. Вовка (1921), Етнографічного товариства (1925), постійний позаштатний член Етнографічно-фольклорної комісії Всеукраїнської академії наук. Завдяки його зусиллям музейництво збагатилося на близько 30 тис. експонатів (лише килимів — понад 700); вперше запровадив аналіз народних декоративних виробів як творів мистецтва.
Комуністичним наглядачам за культурою не до вподоби була праця проф. Щербаківського. Особливу роль він відігравав, працюючи в Центральному комітеті охорони пам’яток старовини та мистецтва в Україні та у його Київському губернському комітеті. Завдяки тільки йому в Україну повернули понад 3 тис. золотарських виробів, вилучених до 1922 року. Завдання збереження історико-культурного надбання українського народу спонукало вченого до активної участі в роботі інституцій, що виробили засади пам’ятко-охоронної політики в часи російського грабунку під час революції, а також здійснював основну практичну роботу з обліку, охорони та реставрації пам’яток культури у період гострих соціально-політичних катаклізмів. Він навіть їздив до Москви і рятував пограбовані національні цінності музейні та золоті речі з церков, зокрема вдалося відібрати золотий хрест, подарований гетьманом Богданом Хмельницьким Києво-Печерській лаврі.
Самогубство увечері 6 червня 1927 року стала д трагедією для української культури. Тіло шукали у воді три дні, поки знайшли. Похорон Данила Щербаківського на території Києво-Печерської лаври перетворився на мітинґ протесту, а ході якого виголошувалися промови, які чекісти трактували як «антирадянські». Згодом чимало учасників похорону проф. Щербаківського переслідували. 1934-го за наказом НКВС не лише заборонило згадувати його ім’я, але навіть його могилу знищили. Її відновили лише на початку 1990 рр.
Тепер пам’ять Д. Щербаківського вшановується в незалежній Україні на усіх рівнях. Щороку до дня народження вченого присуджується премію його імені. На честь вченого в Києві назвали вулицю у Шевченківському районі міста. З пошаною згадуємо ім’я вченого, бо пам’ять великих людей завжди служила і служить рушієм високих прагнень народу, на яких зростають арсенали перемог!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...