Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 19, 2018

До 140-річчя народження і 60-річчя смерті Іларіона Свенціцького

Автор:

|

Грудень 22, 2016

|

Рубрика:

До 140-річчя народження і 60-річчя смерті Іларіона Свенціцького

Іларіон Свєнціцький

Цей рік є багатим на визначні ювілеї. 2016-го виповнилося 140 років від дня народження та 60 років від дня смерті визначного вченого Іларіона Свєнціцького. І хоча цей рік вже добігає до кінця, але доцільно пригадати цього визначного вченого, відомого в українській славістиці, мистецтвознавстві, музеології, історичній науці та був він організатором Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Це був науковий титан першої половини ХХ ст. в Галичині.
Іларіон народився 5 квітня 1876 року в невеликому містечку Буськ на Львівщині. З 1885-го по 1899 рік здобував освіту у Львові — спочатку в Українській академічній гімназії, потім в університеті, де навчався на математично-філософському факультеті. Продовжувати науку вирішив у Петербурзі, вже як слухач історико-філологічного факультету місцевого університету й Археологічного інституту. Студіював і в Відні, там здобув ступінь доктора у галузі філософії. 1913-го Іларіон став приватним доцентом кафедри слов’янської філології Львівського університету. Викладав і в Українському таємному університеті, що існував у Львові в 1921-1925 рр., а також займав посади завідувача кафедри слов’янської філології Львівського університету. Згодом Свенціцький працював першим директором Церковного музею у Львові (1905-1952) та завідував у 1939-1990 рр. Державним музеєм українського мистецтва), відтак, був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1914-го), керівником відділу мовознавства Інституту суспільних наук Академії наук (АН) УРСР у Львові (з 1944-го), автором численних наукових праць з музеєзнавства, історії мистецтва, філології, етнографії, упорядником польсько-українського словника тощо. Виконував учений свої обов’язки сумлінно і відзначався стійким характером. Під час Першої світової війни приєднався до українських патріотичних сил, за що 6 червня 1915 року був заарештований російськими військами. Його, як і багатьох українських патріотів, із сім’єю депортували до Росії. Повернувшись до Львова в березні 1918-го науковець знову приєднався до діячів визвольних змагань і потрапив під польський поліційний нагляд.
Коли ситуація стабілізувалася, Свєнціцький став займатися науковими справами, особливо велику увагу приділяв мистецтву і колекціонуванню музейних експонатів, організував картинну галерею з української тематики. За допомогою Андрея Шептицького вчений зібрав цінній доробок українського мистецтва. Напередодні Другої світової війни, 1939-го, було створено Національний музей, який приєднали до Львівської картинної галереї як «український відділ». На жаль, під час приходу большевиків у Галичину, праця в музеї зазнала дезорганізації. Щойно у березні 1941 року Свєціцького призначили на посаду завідувача відділом і з того часу науковець упорядкував цю музейну ділянку. Так само жертовно і сумлінно працював він під час нацистської окупації. Після закінчення Другої світової війни, в 1947-1950 рр. большевики заарештували чимало працівників львівського музею, в т. ч. й доньку Іларіона Віру. У травні 1950-го заступником директора музею призначили художника В. Любчика, котрий мав доручення від окупаційної влади наглядати не за поточною працею в музеї, а за політичною. У багатьох музейних експонатах большевики виявили «націоналістичні» ознаки і вимагали їх знищити. Навесні 1952 року Свєнціцький всіма силами протистояв цинічним діям влади щодо знищення мистецьких творів Музею українського мистецтва, в ліквідаційних списках містилося 2115 експонатів. Серед вилучених музейних предметів — полотна видатних українських художників О. Новаківського, М. Сосенка, Ф. Красицького, П. Холодного, М. Бойчука, С. Гординського, О. Кульчицької, М. Глущенка, Г. Нарбута. Іларіон Семенович усіляко противився їхньому вилученню. За це був знятий з посади директора музею і переведений на наукову роботу в Інститут суспільних наук АН УРСР. В характеристиці керівництва Львівського філіалу АН УРСР на проф. Свєнціцького від лютого 1952-го зазначалося, що як директор українського музею, він допустив «засмічення фондів музейної бібліотеки націоналістичною літературою», якої в серпні 1951-го було вилучено понад 2,5 тис. книг, а Іларіон Свєнціцький «виявляв явну протидію вилученню націоналістичної літератури». Та на початку серпня 1952 року за наказом Костянтина Литвина, секретаря Львівського обкому компартії культурні цінності двома вантажівками за три рейси перевезли до Львівської бібліотеки АН УРСР «для знищення націоналістичних антирадянських експонатів». Там було більше 4,5 тис. історичних книг та дві паки музейної зброї, безліч цінних журналів і різних історичних документів. За словами проф. Свєнціцького був це ґеноцид над наукою.
За свідченнями очевидців імпровізований крематорій для творів мистецтва димів над містом кілька днів. Така злочинна діяльність з боку большевиків шкідливо відбилися на стані здоров’я Іларіона Свєнціцького, для якого музей став справою всього його життя. Незважаючи на стан здоров’я вчений усе одно віддавав усі свої сили науці: мовознавству, зокрема історії української мови, філософії, діалектології, палеографії, літературознавству, рукописним пам’яткам, стародрукам, цінним музейним експонатам тощо. Ось лише деякі праці вченого: «Бучацьке Євангеліє, палеографічний опис» (1911), «Основи науки про мову українську» (1918), «Скит Манявський і Богородчанський іконостас» (1926), «Мова Галицько-Волинського літопису» (1949), «Опис рукописів народного дому з колекції А. Петрушевича» (1906-1911), «Початки книгопечатання на землях України» (1924), «Смоленська грамота 1229 р. у світлі дослідів чергування напівголосних і голосних у слов’янських мовах XIX-ХХ ст.» (1955), «Західноукраїнські грамоти XIV-XV ст. (1958). До речі, варто пригадати, що під час університетських студій Іларіон Семенович свою докторську працю написав на тему «Історія філософії на Русі з XI до XVIII ст.», науковим керівником якої був проф. Твардовський. Він також написав працю під назвою «Початки філософії в руській літературі ХI-ХVI ст.».
Відзначенням заслуг ученого та всебічної багатогранності його наукових праць була організована 7 квітня ц. р. в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького зустріч учених із широкою громадськістю при допомозі виставки під назвою «Іларіон Свєнціцький і Національний музей: проекція в майбутнє» у Львові. В експозиції, що складалася з двох великих розділів, які об’єднували меморіальний матеріал і експонати, що представляли проф. Свєнціцького як музейника, науковця та творця зібрання новітнього українською мистецтва та науки.
На зустрічі чудово виступив Ігор Кожан, генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, котрий між іншим сказав: «Це свято не тільки для працівників Національного музею, але й для всіх музейників України і установ культури. Адже вклад Іларіона Семеновича Свєнціцького є неоціненним. У тих сферах, де він працював, мабуть, жоден із музейників України не зробив того, що зробив він. І пам’ять про нього має зберігатися навіки, бо те, що ми маємо сьогодні, завдячуємо і продовжуємо розвивати завдяки двом особам — засновнику митрополиту Андрею, 150-ліття котрого ми відзначали торік та Іларіону Свєнціцькому й всім працівникам, котрі працювали з ним і пізніше передали цю естафету сучасним музейникам», — зазначив доповідач.
З цінною доповіддю виступив на зустрічі також директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка Василь Кметь, директор Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва ім. І. Труша Василь Откович та інші. Всі доповідачі підкреслювали колосальні наукові заслуги і зусиллям Іларіона Свєнціцького як провідного вченого, талановитого організатора науки та відданого українського патріота. При тому на організованій виставці організатори експонували об’єднання художнього минулого зі сучасним, яке перепліталося в представлених картинах, фрагментах із листуванням і вибраних цитат із листів і документів, що розкрили глибинні сторінки життя мистця, його плідну співпрацю, яка була унаочнена доповідями, ілюстрована творами й іншими цінними матеріалами з історії української художньої культури першої половини XX ст.
Останні роки свого життя вчений дуже хворів. Відійшов у вічність Іларіон Свєнціцький 18 вересня 1956 року у Львові і похований на Личаківському цвинтарі, під одним пам’ятником скульптора Євгена Дзиндри, де спочивають у спільній могилі його дружина Анісія (1890-1973) й родина. Віра Свєнціцька, котра була в’язнем комуністичного режиму. Цю публікацію можна закінчити словами Платона: «Щасливою буде держава, якщо мудрі ті, хто керують нею, або ті, хто керують, — мудрі». Нехай ця стаття буде букетом нев’янучих квітів на могилу вченого, котрий назавжди залишиться в нашій пам’яті взірцем високого професіоналізму, відданості українській справі, наполегливості в досягненні високої мети, беззаперечної принциповості та безмежної людяності.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...