Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 19, 2018

До 130-річчя від дня народження Василя Барвінського

Автор:

|

Березень 08, 2018

|

Рубрика:

До 130-річчя від дня народження Василя Барвінського

Історія життя Василя Барвінського дуже драматична та кінематографічна. Партитури його творів публічно спалили перед Львівською консерваторією, директором якої він був. До того ж композитора змусили підписати «дозвіл» на знищення нотних рукописів. Насправді це був фарс, просто щоб принизити цю людину. Такий велетень у музиці мало відомий, а насправді це феномен, адже написав першу прелюдію в українській музиці, першу фортепіанну сонату, перший секстет і перший квінтет.
Василь Олександрович Барвінський народився 20 лютого 1888 року у Тернополі. Першою вчителькою музики була його мати Євгенія Любович. Професійну музичну освіту юнак здобув у Львівській консерваторії. Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст і композитор. Навчався на філософському факультеті Празького університету. У Празі відбувся й перший авторський концерт Барвінського. З 1915-го по 1948 рік творча та педагогічна діяльність композитора пов’язана зі Львовом. У 1915-1939 рр. він працював директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у 1936-1939 рр. — головою Союзу українських професійних митців, у 1939-1941 рр. — головою Львівської організації Спілки композиторів України, у 1937-1939 рр. був членом редколегії журналу «Українська музика». Його рецензії та музично-критичні замітки друкувалися у кількох десятках газет і журналів упродовж 1914-1958 рр. 1948-го Барвінського заарештували, він відбував покарання в одному з концтаборів Мордовської АРСР. Навіть там активно трудився, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти всіх бажаючих. 1958-го композитор повернувся до Львова без права викладати у навчальних закладах і був під постійним наглядом спецслужб. До останніх днів життя активно працював: відновлював по пам’яті свої знищені під час арешту твори, безкоштовно консультував піаністів, брав участь у роботі Спілки композиторів України.
Творчість Василя Барвінського стала поворотним пунктом від суто вокально-хорового до урівноваженого вокально-інструментального напрямку розвитку української музики. Авторські концерти Барвінського відбувалися не лише в Галичині, а й у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Його музичні твори друкувалися навіть у далекій Японії. Славетна українська піаністка Любка Колесса виконала фортепіанні мініатюри Барвінського під час першої трансляції Лондонського телебачення ще 1937 року.
Згадаймо основні твори мистця: кантата «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1917), «Наша пісня, наша туга» (сл. С. Черкасенка, 1933), «Сонет» і «Ноктюрн» для голосу з оркестром (сл. І. Франка, 1933); «Українська рапсодія для симфонічного оркестру» (1911), «Концерт для фортепіано з оркестром» (1937, рукопис втрачено, копію знайдено 1993-го в Арґентині), «Фортепіанний секстет» (1915), «Фортепіанний квінтет» (1953-1963), два фортепіанні тріо (1910, 1911), два струнні квартети (1912, 1935); фортепіанні цикли — вісім прелюдій (1908), «Пісня, серенада, імпровізація «Любов» (1913-1915); твори для віолончелі і фортепіано — «Соната» (1926), «Концерт» (1956).
Сина Василя Барвінського разом із дружиною Наталею Пулюй було відправлено на десятирічне заслання до Мордовії, а його твори, що здебільшого існували у рукописах, були спалені, як і архів Івана Пулюя. 1947 року було заарештовано і заслано на десять років також наймолодшого сина Олександра, котрий був лікарем, організовував відділ охорони здоров’я в уряді Ярослава Стецька. Будь-яка наукова і творча діяльність О. Барвінського була заборонена. А це була справді одна з найвизначніших постатей в українській культурі та науці. Найкраще про нього сказав Богдан Лепкий у своїй статті до його 75-річчя: «,Всіх цих здобутків… добувся Олександр Барвінський не широким жестом, грізною поставою та ефектом, як більше важкою, невтомною, по-українськи впертою роботою протягом 60-ти літ життя. Придбавши собі навіть серед ворогів славу чесного, мудрого і розважного чоловіка, він як міг старався щось придбати для здійснення своїх національних ідеалів, для реалізації своєї програми. Не опозицією, а лиш реальною роботою старався добути не одно, чого ніхто другий ніяким другим методом не міг цього здобути. Це називалося угодовою політикою, за яку на нього не раз сипалися громи непорозуміння. Угодовим був Барвінський до якоїсь міри у способах, а ніколи в цілях і стремліннях. Він від молодости до нинішнього сивого волоса був українцем — самостійником, народовцем у найкращому значінні цього слова».
Велич Василя Барвінського продовжує відбудовуватися й досі. Це те, що маємо шанувати, пильнувати, плекати, не забувати і в жодному разі не нищити. Гонінь і руйнувань творчість композитора уже зазнала задосить від варварської репресивної машини в радянській займанщині. За трагічними перипетіями його долі не завжди пам’яталось, яке значення він мав не лише в українському, а й у світовому масштабі. Як писала музикознавець Любов Кияновська, мало хто з українських митців здобув такий непересічний світовий розголос, адже ноти Барвінського друкувалися практично в усіх провідних культурних центрах світу від Нью-Йорку до Відня і до Токіо, в Канаді та США. Довгий час замовчувана й приховувана музика лише в 1990-ті знову повернулась в Україні на концертну естраду і в педагогічний репертуар, і насамперед завдяки зусиллям його учнів і краян Олега Криштальського, Марії Крих-Угляр, Марії Крушельницької, Станіслава Людкевича, а також Романа Савицького, котрий проживав у США.
Без урахування стилю Барвінського картина української музичної культури першої половини ХХ ст. виглядала б неповною, оскільки він належав до тих митців, що вельми гнучко та чутливо відгукнулися на духовні віяння свого часу, не пориваючи водночас і з традицією. Свою бурхливу творчу діяльність Василь Олександрович поєднував із величезним пластом громадської та педагогічної діяльності. Як зазначала мистецтвознавець Стефанія Павлишин, попри те, що Василь Барвінський 33 роки очолював вищий музичний заклад Львова, там не знайшлося навчального закладу, який можна було назвати його іменем, ушанувавши працю його цілого життя. Але це зробили у Дрогобичі. Там його ім’я носить музичне училище, хоч композитор у цьому місті ніколи не працював. У Дрогобичі організований конкурс юних піаністів ім. Василя Барвінського, котрого реабілітували 1964 року.
1993 року дивом знайшовся фортепіанний концерт Василя Барвінського, який вважався втраченим. Творча і музично-критична спадщина Василя Барвінського поступово повертається до нас. Але сучасне покоління повинно ще багато зробити для того, щоб постать великого сина українського народу посіла гідне місце не лише в українській, а й у світовій музичній культурі. Помер великий композитор, один із визначних музикантів в історії 9 червня 1963 року у Львові, його поховали на Личаківському цвинтарі у родинній гробниці.
Із нагоди 130-річчя від дня народження великого композитора та піаніста у львівському Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької 16 лютого відкрилася виставка, побудована на матеріалах із архіву Станіслава Людкевича та численних інших цінних матеріалів. Виставка допомогла відновити знайомство українців із великим композитором, ім’я котрого за радянських часів намагалися викреслити з історії. Тут показане листування з однодумцями зі заслання.
Значну роль у виставці відіграла музикознавець і педагог Наталія Кашкадамова. На відкритті експозиції вона зосередилася детальніше на музичній спадщині Барвінського й апелювала, щоб велика і цінна музична спадщина композитора стала відомою в усій Україні та світі. Відвідувачі й організатори виставки одноголосно домагалися видання творів Барвінського. Мар’яна Зубеляк, куратор виставки і старший науковий співробітник Музею, зазначила, що з величезного архіву матеріалів (близько 11 тис.) Станіслава Людкевича були прихильно сприйняті експонати, пов’язані з постаттю Василя Барвінського. «Зокрема, було представлено чимало фотографій, які конче треба видати. Особливо цінні матеріали з архіву Станіслава Людкевича, які розповідають про особисті та професійні взаємини обох митців. Крім фотографій, на ювілейній виставці представлені рукописи, нотні видання, програми, більшість із яких експонуються вперше», — розповіла вона. Ця виставка мала колосальне значення, яка розбудила великі зацікавлення серед численних присутніх.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...