Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 17, 2018

До 130-річчя від дня народження Наталени Королеви

Автор:

|

Травень 17, 2018

|

Рубрика:

До 130-річчя від дня народження Наталени Королеви

Життєвий і творчий шлях Наталени Королеви — яскраве й своєрідне явище в контексті не лише українського, а й світового літературного процесу. Її творчість можна порівняти з мистецтвом, що утвердилося в Александрійській культурі. Її повне її ім’я — Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниці, графиня Марія-Клара де Кастро Ласерда Медінаселі померла при пологах 3 березня 1888 року. Тож Наталена від народження розвивалася без материнського тепла. Її батько, польський граф Анджей Єжи Дунін-Борковський, займався археологією, жив переважно у Франції.
Наталену забрала до себе бабуся Теофіля, у котрої дівчина жила до п’ятьох років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії дядько з боку матері Еухеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священик. Там нею опікувалася й тітка Інес. Врешті Наталену віддали на виховання до монастиря Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де та пробула майже 12 років. Пізніше Наталена з великим пієтетом згадувала той монастир, де формувалась як особистість, навчилася манер, милосердя, самопожертви чинити добро для потребуючих.
Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто бувала у своїх іспанських родичів, займалася спортом, вчилася їздити верхи, навіть займалася стрільбою. Росла на подив вродливою та привабливою дівчиною, своєю красою та поведінкою привертала до себе увагу. Батько Наталени одружився вдруге, з Людмилою Лось, котра походила зі знатного чеського роду. Подружжя оселилося в Києві, і мачуха забажала, щоб Наталена продовжила там навчання.
Восени 1904-го 17-річна Наталена приїхала до Києва. Вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам’ятала українську та польську. В сім’ї розмовною була французька. Освоївши російську, дівчина вступила до Київського інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки. У Києві брала уроки музики в українського композитора Миколи Лисенка, котрий мав велике виховне значення на розвиток глибоких почуттів дівчини до української культури. Він дуже часто розказував дівчині про багатство й унікальність всього, пов’язаного з українським народом. На прощання великий педагог і композитор подарував їй невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з підписом «Моїй милій учениці». Наталена мала щастя зустрічати добрих людей і своєю особистістю викликати симпатію. Пізніше у своїй повісті «Без коріння» письменниця так охарактеризувала життя в інституті: «Що воно одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день». Але на загал дівчина любила людей і природу, шанувала тих, хто поділяли її зацікавлення. Згодом вона стає свідком справжньої війни між вихованками та вихователями, спостерігала, як класні дами ненавиділи та переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку, 1962-го, в одному з листів письменниця згадувала про те, «як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились «маючі владу», і доходила невтішного висновку: «На думку мою, були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!». Та все ж Наталена вийшла чистою з цього непривітного для неї закладу.
У Києві за всіляку ціну батько з мачухою намагалися видати Наталену заміж, до неї кілька женихів сваталося, але вона такі наміри не приймала. Відтак родина перебралася до Санкт-Петербурґу. Наталена використала цю нагоду, щоб здобути вищу освіту. Спочатку закінчила археологічний інститут, здобула ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, зайнялася єгиптологією й одночасно вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі та Варшаві. Тим часом батьки підшукали їй нареченого — ротмістра російської армії Кисілевського. Наталена й чути не хотіла про одруження і вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт із паризьким Theatre Gymnase, який гастролював тоді у російській столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар’єра Наталени не вдалася через слабке здоров’я. Вона залишила театр, лікувалася на Закавказзі, а потім виїхала до Західної Європи, де продовжила лікування, займалася мистецтвом і археологією. У той час Наталена відвідала Іспанію, Францію, Італію, країни Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижу та Венеції (співала партію Кармен в опері Бізе), брала участь в археологічних розкопках Помпей і в Єгипті, з 1909 року почала систематично виступати з художніми творами та науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.
Перша світова війна застала Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, котрий незабаром помер. У столиці України за нею встановили поліційний нагляд, на квартирі вчинили обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони були закриті), вона через товариство Червоного Хреста записалася сестрою милосердя в російську армію. Майже три роки Наталена відбула на війні, була нагороджена солдатським хрестом «За хоробрість», отримала три поранення, перехворіла тифом і кількома запаленнями легенів. З цього усього вибралася і пізніше згадувала, що хрест «За хоробрість» їй дали лише за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний людський обов’язок.
Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона врешті вийшла заміж за офіцера російської армії Іскандера Гакгаманіш-Куруша, громадянина Персії, котрий служив у «дикій дивізії» і загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Персії, Наталена повернулася до Києва, де зупинилась у своєї мачухи. Війна в Європі завершилася, а в Україні, навпаки, бойові дії лише розгорталися. Разом із мачухою Наталена записалася до групи чеських репатріантів, і таким чином вони виїхали на захід. Через вимушену затримку у Львові у грудні 1919-го мачуха вирішила навідати своїх родичів у містечку Красне але там нагло захворіла та померла. Після похорону Наталена ледве дісталася Праги, де стала працювати в системі народного шкільництва. У привітній Празі зустріла Василя Королева-Старого, котрого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча та видавця, і вийшла за нього заміж. Вони придбали скромний будиночок на околиці Мельник біля Праги, в якому прожили до кінця своїх днів.
В. Королів-Старий несподівано помер унаслідок серцевого нападу в грудні 1941 року і Наталена знову залишилася вдовою. Після смерті чоловіка все подальше життя присвятила літературній праці. Жила самотньо, підтримувала зв’язки з українською діаспорою та корінними українцями у Чехо-Словаччині. Крім письменницької діяльності, заробляла на життя приватними уроками французької й іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами й Інститутом літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР не увінчалося успіхом.
Всерйоз почала писати художні твори українською 1919 року. Перше оповідання «Гріх» було надруковане у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921-го за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, публікували її твори.
У середині 1930-х рр. — на початку 1940-х рр. виходять збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942-1943). Н. Королевій ще судилося побачити надруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966 року у Пряшеві.
І в Україні творчість Королевої нарешті помалу стає ширше доступною і відомою. 1991-го видавництво «Дніпро» надрукувало «Предка» та «Леґенди старокиївські». 2007 року дрогобицьке видавництво «Відродження» надрукувало збірку, в яку ввійшли «Без коріння», «Во дні они», Quid est Veritas?, оповідання та спогади. А 2010-го Юрко Винничук і видавництвом «Каменяр» видали «Творив» Королевої, що містять романи «Предок» і «Без коріння».
Наталена Королева померла 1 липня 1966 року, її поховали на цвинтарі Святого Вацлана в Празі, біля чоловіка Василя, на їхні могили тепер кладуть квіти і чехи, й українці.

Нобелівську премію з літератури не вручатимуть

Дзвінка Сагайдак

Шведська академія, яка вручає Нобелівську премію з літератури, заявила, що цього року вона не оголошуватиме переможця. Це станеться вперше за 75 років. Причина — звинувачення у сексуальних домаганнях щодо чоловіка однієї з членів академії.
Мова йде про поетесу Катаріну Фростенсон, чоловіка котрої, французького фотографа Жана-Клода Арно. Звинувачення вже призвели до серйозної кризи у Шведській академії, внаслідок чого з її складу вийшли керівник, чотири інших члени, а також сама п. Фростенсон.
Скандал виник у листопаді минулого року, коли французького фотографа Жана-Клода Арно, який вів спільний культурний проект зі Шведською академією, звинуватили у домаганнях 18 жінок. Вони заявили, що п. Арно домагався їх прямо у приміщеннях, що належать академії. Сам француз усі звинувачення проти себе заперечує. При цьому Нобелівський комітет вирішив не виключати зі свого складу дружину Жана-Клода Арно.
Паралельно Шведську академію звинуватили у конфлікті інтересів. На тлі витоку імен переможців попередніх Нобелівських премій, це призвело до розколу та кризи в організації. У підсумку, п. Фростенсон і голова академії, проф. Сара Даніус все ж вирішили залишити академію.
Це перший випадок, коли Шведська академія не оголошуватиме переможця Нобелівської премії з літератури, коли 1943 року приз не вручали через Другу світову війну. Криза не вплине на вручення Нобелівської премії в інших сферах.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...