Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 7, 2020

До 125-років від народження та 40-років від смерті Євгена Онацького

Автор:

|

Жовтень 23, 2019

|

Рубрика:

До 125-років від народження та 40-років від смерті Євгена Онацького
Євген Онацький

У ХХ ст. було кілька спроб видати енциклопедію України. У 1932-1934 рр. у Харкові підготували матеріали для трьох томів планованої 20-томної «Української радянської енциклопедії» (УРЕ) під редакцією Миколи Скрипника, але роботу припинили через сталінські репресії. Невдачею закінчилася і справа «Енциклопедії українознавства», започаткованої 1941 року в Кракові. Український науковий інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцігу однотомну енциклопедію німецькою мовою Handbuch der Ukraine за редакцією Івана Мірчука. Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала «Енциклопедія Українознавства», задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими діаспорними вченими в Франції. Головний редактор видання — Володимир Кубійович. А працював на ним серед інших і Євген Онацький.
Він народився 13 січня 1894-го у Глухові, його батьки були вчителями. 1904 року вони переїхали до Кам’янця-Подільського і там Євген закінчив гімназію. У 20-літньому віці Онацький вступив на історико-філософський факультет Київського університету св. Володимира.
Вже в ранньому віці Євген ознайомився з цінними історичними матеріалами і вирішив їх опублікувати. Крім суто наукової праці, він активно влився в суспільно-громадську роботу і незабаром став провідним діячем в об’єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва. Революційного 1917-го Євген увійшов до складу Центральної ради. Брав активну участь у Всеукраїнському конґресі, скликаному в Києві 17-24 квітня 1917-го. Того ж року за дорученням Центральної ради виїздить на перемовини з козацькими лідерами Вільного Дону до Новочеркаська та до кубанських козаків. Так започаткував свою дипломатичну діяльність, маючи всього 23 роки. Михайло Грушевський запросив Євгена Онацького на посаду секретаря Центральної ради. Останній також був членом президії Малої ради. Брав безпосередню участь в оформленні та проголошенні Четвертого універсалу і разом зі головою Центральної ради підписував важливі закони українського уряду, виголошував палкі патріотичні промови.
У січні 1919-го розпочинається новий етап життя Євгена Онацького — він виїжджає в складі української делегації на Мирову конференцію до Парижа. Проте туди не потрапляє, а залишається на шість місяців у Швейцарії, де займається публіцистикою. Завдяки допомозі голови Української дипломатичної місії в Італії Антоновича, у жовтні 1919 року Онацький переїжджає до Риму і переходить на дипломатичну працю. 1929-го знайомиться з Євгеном Коновальцем і стає представником ОУН в Італії.
Євген Онацький користувався псевдоніми «Дометенко», «Винар», «Італ», «Тарас», брав активну участь у видавництві націоналістичного часопису «Розбудова нації», який видавали у Празі. У своїх статтях висвітлював напрямки закордонної політики ОУН і розбудовує міжнародні зв’язки організації. Онацький був здібним політиком і людиною високої культури, це сприяло його зв’язкам зі закордонними політичними діячами.
У1936-1940 рр. викладав українську мову у Вищому східному інституті в Неаполі, де завдяки його старанням відкрили кафедру української мови та літератури. А з 1940 року аж до свого арешту фашистами викладав у Римському державному університеті.
Онацький був не лише освіченою людиною, він мав відвагу формулювати непопулярні погляди, протиставлятися усьому негуманному та злочинному. Досить згадати, що на початку 1943-го він написав листа Беніто Муссоліні, в якому обурювався поведінкою гітлерівських загарбників в Україні. З антинімецькими відозвами звернувся і до міністра закордонних справ Ґалеаццо Чано, подаючи доведені варварства німців проти єврейського народу та українців, яких масово вивозили до Німеччини на примусові роботи. Нацисти цього не пробачили й у вересні 1943 року есесівці заарештували чоловіка, посадивши спершу в Берлінську тюрму, а згодом — до Заксенхаузену. Науковець повернувся до дружини щойно 1945-го, після закінчення війни.
На початку 1947 року проф. Онацькому повідомили, що його прізвище є в списку осіб, котрих комуністи вирішили знищити. Тому після 28 літ перебування в Італії подружжя еміґрувало до Арґентини. В Буенос-Айресі професор працював редактором тижневика «Наш Клич», що його видавало товариство «Відродження», а 1952-го взявся редагувати часопис «Дзвін» — орган братства Української автокефальної православної церкви в Буенос-Айресі.
1947 року його було обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, а 1948-го — дійсним членом Української вільної Академії наук у США. У 1954-1960 рр. науковець був головою Української центральної репрезентації Арґентини, потім очолював Головну раду, став одним зі засновників і головою Спілки українських науковців, мистців і літераторів» у столиці Арґентини. 1965 року за заслуги перед українським народом на ІІ Великому зборі ОУН Онацького обрали сенатором.
Та головною метою життя Онацького стала «Українська мала енциклопедія» (УМЕ), видана в Буенос-Айресі у 1957-1967 рр. для неї використав вирізки з італійської преси, що висвітлюють історію самостійної України — з Українського національного музею в Чикаґо, вирізки, що висвітлюють історію України в період Другої світової війни у 1940-1945 рр. — з Української вільної академії наук у Нью-Йорку. На основі цих матеріалів Євген Онацький підготував працю «Україна очима кореспондентів у Другій світовій війні». Ці матеріали й досі не увійшли в науковий обіг. Українські вчені про них досі не знають. Його книжки зберігають у Британському музеї (Лондон), Бібліотеці Конгресу (Вашинґтон), Нью-Йоркській публічній бібліотеці.
Гортаючи твори проф. Онацького, осмислюючи його велетенську роботу, огортає подив. Як могла одна людина без належної наукової бази опрацювати понад 2,2 тис. сторінок, це титанічна наукова праця, в яку вчений вклав усе своє життя.
Мабуть, жодна з виданих праць не мала такої популярності в науковій публіцистиці, як УМЕ. По суті, це квінтесенція українського світосприйняття й думання. Фактографічне наповнення системно брали зі Святого Письма, козацьких літописів, із Шевченка, Матвія Номиса, «Приповідок» Івана Франка, Павла Чубинського («Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Имп. Русским географическим обществом». Т. I-VII. СПб., 1872-1878), праць Володимира Антоновича, Федора Вовка, Миколи Сумцова, із комплектів «Киевской старины», «Етнографічних збірників» НТШ, «Матеріалів до українсько-руської етнології» НТШ. Раз по раз автор посилався на «Історію України-Руси» та «Історію української літератури» Михайла Грушевського. Текст рясніє посиланнями на «Наукові збірники» Української академії наук та інші наукові джерела, які були до того часу не були оприлюднені.
Проф. Онацький також опрацював «Українсько-італійський словник» на 1 736 сторінок та італійсько-український словник. Словники Онацького належать до фундаментальних праць в українській та італійській лексикографії і відводять їхньому автору почесне місце в історії українського мовознавства. Загалом бібліографія його творів налічує 58 сторінок, але вона не охоплює праць, надрукованих після 1964 року.
Варто додати, що Онацький також займався перекладами літературних творів з італійської, французької й інших мов світу. Його збірка «З чужого поля» містить переклади оповідань Луїджі Піранделльо, Федеріко де Роберто, Джека Фостера й інших письменників. З української мови на італійську він переклав твори М. Хвильового і М. Коцюбинського.
Біографічні роботи проф. Онацького становлять окрему частину його творчої спадщини. З цікавіших нарисів необхідно згадати такі: «Симон Петлюра — чесність із ідеєю», «Іван Франко — дух, що тіло рве до бою», «Олена Теліга — поетка героїчного життя», «Євген Коновалець — уроджений провідник», «М. Грушевський — чесність з народом», «Джузеппе Мацціні — апостол пригнічених націй», «Оскар Вайлд — геній парадоксу» і цілу низка інших біографічних статей, які тематично охоплювали українських та іноземних діячів, політиків, письменників та інших творців культури.
Не можна не відзначити Євгена Онацького як українського теоретика та філософа. У своїх працях він намагався дослідити хвороби українського суспільства, шукав шляхи виходу з темряви, що заполонила українські душі. В своїй праці «Імперіалізм духу» він писав: «Хуторянство і провінціалізм — ось два наші головні вороги, що їх мусимо перемогти, ось на який фронт мусимо скерувати цілу свою силу характеру, щоби збудити в нашому народові приспаний творчий дух, піднести його». Як же ці слова актуальні зараз в Україні.
Помер проф. Онацький 27 жовтня 1979 року після тривалої хвороби й похований далеко від рідної землі, у Буенос-Айресі. Вічна йому заслужена слава і в народі пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply