Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

До 125-ліття уродин та 80-ліття смерті Михайла Семенка

Автор:

|

Грудень 07, 2017

|

Рубрика:

До 125-ліття уродин та 80-ліття смерті Михайла Семенка

Михайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині. Його мати Марія Проскурівна була письменницею і прищепила велику любов синові до літератури. Початкову освіту хлопець здобув у рідному селі, а середню отримав у Хорольській гімназії. Після цього вчився в Курському реальному училищі, по закінченні якого 1911-го вступив у Петербурзький психоневрологічний інститут. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси у відомого педагога А. Черняєва, став студентом природознавчо-історичного відділення педагогічного факультету. Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета. Його поетичним дебютом стала збірка Prelude (1913). До неї ввійшли вірші елегійного типу, милозвучні, сентиментальні, властиві початківцям. За спостереженням Д. Загула, Семенко «співав таким же соловейком, як і інші його ровесники». Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій того часу, що відбувалися в російській літературі. Саме тоді розвивався новий творчий напрямок — модернізму, символізму, футуризму. Цей керунок поступово у своїй творчості відкидає як безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду, який репрезентували деякі російські поети-футуристи.
1914 року Семенко переїхав до Києва. Однак, із початком Першої світової війни його мобілізували до царської армії і в 1916-1917-х рр. служив телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП(б). Повернувшись до Києва наприкінці 1917-го, в розпал української визвольної боротьби, долучається до неї, і водночас своїми творами поширює футуризм у літературі.
Його вважали одним із лідерів відродження української літератури. Свої поезії Семенко друкував в «Українській хаті», видав збірку Prelude. Але вважаючи її лише пробою пера, рішуче пориває з молодомузівцями та хатянами. Він повністю захопився футуристичною творчістю і публікувався у збірках «Дерзання» та «Кверо-футуризм». Семенко відходить від традиційної української поезії, вважаючи що оновлення національної лірики пов’язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду, деканонізації будь-якого авторитету в літературі.
Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти культу Тараса Шевченка в українській літературі, проти хуторянського мистецтва, проти всього, що базується на традиційному національному ґрунті. Це відштовхнуло від нього багатьох українських літераторів. Дехто вважав його твори далекими від реальності, або й взагалі відчуженими від національних традиції. Зрештою Семенко цікавився не лише футуризмом, 1915 року він пише цикл «Крапки і плями», започатковуючи «другий період» своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму.
Цей цикл написаний у формі солдатського щоденника. У своїй поезії автор втілює інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також робить тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. До кращих взірців інтимної та медитативної лірики цього періоду можна зарахувати «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш!». Творчий доробок цього періоду дуже плідний — збірки «П’єро здається» (1918), «П’єро кохає» (1918), «Дев’ять поем» (1918), «Дві поезофільми» (1919). Схильність до імпресіоністських і символістських мотивів, продиктованих темою кохання, Семенко маскує за П’єро — ліричним героєм, близьким до внутрішніх душевних чувань самого поета. Перший том повного зібрання Семенка має назву «Арії трьох П’єро». Третій — «П’єро мертво петлює» (1919) — повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної й ексцентричної. Михайло бере активну участь у суспільному житті літературної України, організовує футуристичний рух у мистецтві, видає «Універсальний журнал» (у Києві 1918-го виходить лише два номери), журнал «Фламінго», «Альманах трьох» (Київ, 1920), одне число «Катафалка искусства» та багато інших. Кожне з цих видань гуртувало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лісовський та багато інших літераторів.
Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики. В. Коряк із цього приводу зауважив, що Семенко всією творчістю «споруджує в українській поезії культ урбанізму». Він організує «Ударну групу поетів-футуристів» (1921), «Асоціацію панфутуристів» (1921), редагує низку футуристичних одноденок. 1922 року він проголошує панфутуристичну теорію, за якою класичне «академічне» мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає на його думку занепадати.
1924-го виходить ще одна збірка — «Кобзар», у якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. для протиставлення Шевченковому. Це було намагання показати суть різниці між літературами ХІХ і XX ст. Нові книги Семенка — «Степ» (1927), «Маруся Богуславка» (1927), «Малий Кобзар і нові вірші» (1928). Поет вперто продовжує дратувати колег-опонентів по творчій ниві, знову і знову презентуючи свій стиль і форми («Оксанія», «Туга», «Атлантида» тощо). Цей стиль також не припав до вподоби комуністичній системі, яка вимагала нічого більше, лише закріплювати здобутки революції, в так званому соціалістичному реалізмі треба було хвалити життя на руїнах і згарищах, серед голоду та масового терору, всім цим захоплюватися і радіти заради вождя пролетаріату Сталіна. Семенко навіть видав збірник «З радянського щоденника», в якому переспівує газетні тексти, але цього було замало. Він написав вірш «Починаю рядовим» і звернувся до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання «Європа і ми». Видає збірку віршів «Міжнародні діла», прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ.
Єдиним твором, що заслуговує на увагу компартії, є поема «Німеччина», в якій автор у гостро сатиричній формі підіймає проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часу відзначив Ю. Смолич: «Таку річ, на такій висоті поетичного слова й образу, міг дати письменник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого життєвого досвіду». Та й це не допомогло врятуватися від жорстокого режиму. 23 квітня 1937 року у Києві відбувся останній творчий вечір Семенка, а в кабінетах НКВС вирок на нього вже був написаний. Через три дні поета заарештували. У зв’язку з тим, що він мешкав у Харкові, а до Києва часто навідувався, підготували навіть два ордери на його арешт. Семенка звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», і, надломлений морально й фізично письменник, як свідчать протоколи допитів від 4, 7, 8 травня 1937-го, «зізнається» в усіх пред’явлених обвинуваченнях: спроба скинути Радянську владу в Україні за допомогою німецьких фашистів тощо. Зізнання написав під диктовку уповноваженого Акімова на ім’я начальника НКВС УРСР Леплевського 4 вересня 1937 року. 23 жовтня 1937-го винесли вирок — розстріл. Того ж дня вирок виконали.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...