Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

До 120 років від народження та 50 від смерті Софії Парфанович

Автор:

|

Червень 21, 2018

|

Рубрика:

До 120 років від народження та 50 від смерті Софії Парфанович

В історії української державності вписано чимало прізвищ жінок, котрі здійснювали жертовні подвиги задля незалежності нації. Є там і Софія Парфанович, за фахом лікар, науковець, педагог, вихователька, письменниця й одна з провідних діячок за жіночі права в Галичині.
Вона народилася 7 червня 1898 року у Львові. Батько працював залізничником і мав неабиякий письменницький талант. П’ятьом дітям дав університетську освіту, троє з них стали лікарями. Коли Софії було 16 літ, померла мати, яка часто хворіла.
1916-го Софія закінчила народну школу у Львові. Виявляла великі зацікавлення до літератури, з батьківської бібліотеки перечитувала художні твори. Особливо цікавилася природничою тематикою і німецькою філософією. Здобувши середню освіту, 1917 року вона вступає на медичний факультет Львівського університету, але вже 1918-го через воєнні дії була змушена виїхати до Праги (Чехія). Упродовж 1923-1925 рр. юнка склала частину іспитів. 1926 року Софія Парфанович отримує у Львові диплом доктора медицини. У Празі належала до Української академічної громади та Жіночого студентського товариства. У Львові ж вступила в члени «Союзу українок», й активно працювала в цій організації до кінця свого життя.
Упродовж наступних п’ятьох років Софія Парфанович працює в Загальному шпиталі у Львові, спеціалізуючись на акушерстві та гінекології. Боротьба з конкуренцією та легковажним ставленням чоловіків гартують її характер та чітко визначають шлях, яким має йти все життя. Її мета — служба народові, а передусім — жінці.
Приватну практику Софія починає 1928-го, спершу за фахом внутрішніх і дитячих хвороб. Але подальша праця показала, куди треба скеровувати свої кроки: більшість її хворих складали жінки з властивими їм недугами й ускладненнями. Лікарка стала однією з найбільш досвідчених і відомих на той час фахівців з гінекології. З вересня 1932 року до вересня 1939-го медик працює як безоплатний ординатор у відомому шпиталі «Народна лічниця» у Львові. До речі, там безоплатно працювали всі лікарі, бо з символічного внеску хворих 1 польський злотий будувався й облаштовувався шпиталь.
Педагогічну працю Парфанович розпочинає 1939 року в гінекологічній і акушерській клініці Університету ім. Івана Франка у Львові. 1941-го пише дисертацію на тему «Метастази злоякісних новотворів яєчників до центральної нервової системи», їй пропонують посаду доцента цього навчального закладу. На курсах медсестер, що їх влаштовували «Сільський господар», Союз українок, гурток Ганни Барвінок, «Пласт» та інші товариства, куди запрошували Софію, вона зазвичай викладала гігієну жінки.
За рекомендацією Мар’яна Панчишина, відомого на той час львівського лікаря, обласний відділ здоров’я призначає її на посаду директора медичному технікуму. Щоб перебрати досвід керівництва середніх медичних шкіл Парфанович виїздить до Києва. Там зустрічається з радянською тоталітарною дійсністю, що подекуди затьмарює її ентузіазм. Однак школа, де молодь могла б отримати середню медичну освіту, була необхідною, адже до 1939 року поляки не допускали українських дівчат до таких медичних закладів. Школа складалася з трьох відділів: медсестер, акушерок і фельдшерів. Упродовж двох років вдалося вишколити кадри, що надалі стали наріжним каменем української охорони здоров’я.
Після закінчення Другої світової війни Софія Парфанович еміґрувала до Австрії. Спершу працювала в Окружній загальній лікарні в Куфштайні, опісля перебралася до містечка Тельс, щоб на посаді лікаря керувати дитячими яслами та пологовим будинком для робітниць. Після цього переїздить до Ауґсбургу (Німеччина), де працює ординатором, а згодом — завідувачем пологово-гінекологічного відділу шпиталю.
1946-го вмирає Пилип Волчук, її чоловік і вірний приятель. 1948 року в Німеччині з’являється її друга книжка «Інші дні», присвячена хворим, їхнім стражданням, боротьбі з недугами, праці лікарів, їхнім перемогам і поразкам.
Написала кілька популярно-наукових праць, виданих окремими книгами: «Чоловік та жінка — статтєва гігієна» (1923, 1932, 1945), «Овочі, ярини та безалкогольні напитки» (1932), «Правильна віджива» (1936), «Перша поміч та догляд хворого» (1936), «Велика гігієна жінки» (1939), «Мала гігієна жінки» (1949). Коли до цього додати велику кількість статей, з яких багато йшло циклами упродовж кількох номерів журналів, то загалом її спадщина складатиме понад тисячу друкованих сторінок
Добре знаючи англійську, наприкінці 1949-го медик виїжджає до США. У 1950-1953 рр. працює спершу в одній із лікарень в штаті Огайо, потім — у гінекологічному відділі шпиталю Святого Хреста в Детройті (штат Мічиґан). Важка хвороба легень та операція переривають цю працю. Влітку 1956 року складає нострифікаційні лікарські іспити і вже в листопаді отримує лікарську ліцензію на відкриття власної практики. У 1959-1962 рр. працює в державному шпиталі для розумово відсталих в штаті Мічиґан. У зв’язку з незадовільним станом здоров’я 1962-го була змушена покинути медичну практику. Відтак систематично займалася громадською працею в українській діаспорі в США. Щонеділі відвідувала читальні та проводила диспути, що стосувалися різноманітної медичної тематики, передусім — гігієни жінки і дитини, та гігієни домашнього господарства.
У Чикаґо вийшла з друку її праця «На схрещених дорогах». Її книжки «Загоріла полонина», «У лісничівці», «Люблю діброву», «Вірний приятель», «Фік», які також вийшли в еміґрації, присвячені темам, які зовні виглядають звичайними й буденними, але з-під пера автора виходять, неначе мистецькі перлини. Вони проявляють її глибоке знання анатомії людської душі, велику любов до життя та його краси, до рідного краю та фольклору, до природи і тварин.
Проблематика, яку порушила Парфанович, — загальнолюдська, але герої її творів — українські. У творчості авторки проявилося відчуття місії українця на чужині та світі, душевна проблематика народу, що бореться за своє визволення. Це робить її визначною постаттю нашого політичного життя, хоча формально до політичних партій вона не належала, як і не брала участі в акціях і заходах цих партій, та своєю творчістю і щоденним життям виявила, що зміна підсоння не змінює глибоких почуттів патріотичних людини.
Дослідники творчості Софії найвище оцінюють її такі твори — «Правильне харчування» (Львів, 1936), збірка новел «Інші дні» (Ауґсбург, 1948), бойківські оповідання «Загоріла полонина» (Ауґсбург, 1948), оповідання та нариси «Люди і тварини» (Нью-Йорк, 1969), повість «Попід Кичерами та над потоком (З родинної хроніки)» (Нью-Йорк, 1974). Померла Софія Парфанович після тривалої важкої хвороби 26 грудня 1968 року в Детройті. У Львові на честь сім’ї Парфанович назвали одну з вулиць.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...