До 120-річчя від дня народження Марії Струтинської
Відома українська письменниця Марія Струтинська народилася 9 вересня 1897 року в селі Долина Стрийського району Львівської області в родині священика Василя Навроцькго. Після закінчення учительської семінарії у Станіславові, Марія подалася на студії до Українського таємного університету у Львові. Під час навчання там вона вступила до «Пласту», приєдналася до жіночого руху та стала одною з передових активісток Союзу українок, який займався активізацією жіноцтва, піднесенням їхнього освітнього й економічного рівня, суспільної гігієни, рівноправності в праці та зміцненням національної свідомості. Починаючи з 1922-го Марія публікувала свої перші вірші, статті, оповідання та нариси в багатьох західноукраїнських часописах. У 1937-1939 рр. працювала редактором жіночого органу «Українка», а в 1941-1944 рр. — співредактором журналу «Наші дні». Під своєї час журналістичної праці Марія Навроцька познайомилася з Михайлом Струтинським, визначним українським громадсько-політичним діячем і відомим тоді журналістом. Незабаром вони одружилися.
Подружжя занурилося в українське громадське життя. Обоє добре розуміли, що живе і писане слово — це велика і безмежна потуга в цивілізації нескореного народу. Вони часто недосипали ночей, невтомно збирали інформацію, за посередництвом своїх статей оприлюднювали думки читачів і вважали це найкращою зброєю правди та підтримки народу, який страждав у неволі. Тоді ж однаково страждали як українці в центральній Україні, так і ті, хто перебували під окупацією Польщі. Почалася Друга світова війна і 17 вересня 1939 року до Львова прийшли більшовицькі «визволителі». Одного окупанта замінив інший, ще жорстокіший. Більшовики відразу ж стали запроваджувати свої злочинні порядки. 22 червня 1941-го разом із іншими українськими діячами був арештований і Михайло Струтинський. Його запроторили у львівський каземат і піддали тортурам тортури. Надзвичайно мужньо себе поводила дружина Михайла. Вона вчиняла все можливе і неможливе, щоб хоча б подати кусень хліба чоловікові. Бо крім фізичного насильства чекісти морили та катували в’язнів голодом. У в’язниці Михайло поводився гідно, він уперто тримався національної свідомості і рішуче виступав проти більшовицького глуму над нашим народом. Врешті-решт 22 червня 1941 року німці виступили проти СРСР, і на землю України вступили вже треті «визволителі». Втікаючи, чекісти впадали масово розстрілювали ув’язнених, серед них був і Михайло Струтинський. За словами Марії, люди зараз же після втечі чекістів прийшли до в’язниці, розбили львівські тюремні брами, де застали велику трагедію. Звалища розстріляних у камерах і на тюремному подвір’ї, цілі гори трупів були залиті кров’ю.
Роздумувала і писала Марія Струтинська про цю українську Катинь. Писала про народовбивство, яке заподіювали чекісти 1937-го на Соловках, численні процеси в Києві та Харкові над так вигаданою організацією «Спілка визволення України». Про масовий терор у Вінниці й інших місцевостях України.
Під час німецької окупації Марія якийсь час працювала вчителькою, займалася журналістикою, дописуючи до журналів «Жіноча доля», «Українка» та «Жінка». Друкувалася під псевдонімами Віра Марська, М. Терен, М. С-ка, М. С. Водночас працювала в Літературному музеї Івана Франка. Вражаючими є її спогади про перебування чоловіка у львівському казематі. Мартиролог невинних людей тримала в думках і в день, і вночі. Кати називали Марію Струтинську дружиною «ворога народу». Вона неустанно згадувала події, як її викидали за двері, коли випрошувала у катюг ласки передати харчі чоловікові. Також пригадувалися трагічний обряд, як люди хоронили останки закатованих ворогами людей, виконуючи свій християнський обов’язок перед мертвими та пам’яттю для живих і ненароджених.
З наближенням фронту люди стали масово втікати від наступу дикої більшовицької орди, українська інтелігенція залишала доробок свого життя і йшла в світ за очі. Разом із іншими на еміґрацію подалася й Марія Струтинська. Через табори для переміщених осіб у Німеччині 1949 року вона отримала згоду на еміґрацію до Америки та замешкала у Філадельфії. Тут була доволі велика й активна українська діаспора. Марія взялася до журналістичної праці, дописувала до місцевих часописів: щоденник «Америки», часопис «Місіонер», літературний журнал «Київ», квартальник «Українська книга», жіночий місячник «Наше життя», католицький тижневик «Шлях — The Way», «Нотатки з мистецтва», співпрацювала з книжковими видавництвами —«Провидіння» сестер-василіянок, Східноєвропейського дослідного інституту, «Київ». Публікувала в «Свободі», стала членом літературного об’єднання «Слово», активно діяла в жіночих організаціях — Допомогове товариство українських жінок, ОЖ-ОЧСУ (відділ ім. Алли Горської), Об’єднання жінок ОЧСУ ім. Оксани Мешко, ОЖ-ОЧСУ Союз українок Америки, Український золотий хрест у США. Крім численної журналістичної праці, до її творчої спадщини належать — повість «Буря над Львовом» (1944-1952), п’єса «Американка» (1973), збірка оповідань «Помилка д-ра Варецького» (1964); спогади «Година в парку» (1964), «Далеке зблизька» (1975).
На завершення короткої розповіді про ювілянтку з вдячністю схиляємо в пошані наші голови перед її шляхетним і творчим життям. Померла Марія Струтинська 6 травня 1984 року у Філадельфії, де й похована на українському католицькому цвинтарі Фокс-Чейз.
Ярослав Стех
Кобзар Валерій Харченко просить допомоги
Звернення кобзаря, волонтера, патріота України Валерія Харченка до всКобзар Валерій Харченко просить допомоги
APPELL von Kobsaspieler, Freiwilliger, Patriot der Ukraine Valeriy KhaЧому ніхто не знає про князя, котрий розбив перший наступ на Київ московитів?
Минуле якого не знаємо. Чому українська історія є витвором сусідськихПутін продовжує бавитися в «морський бій»
*** В небі чистім високім сяє золотом Сонце, Над Дніпром синьооким від