Відома українська письменниця Марія Струтинська народилася 9 вересня 1897 року в селі Долина Стрийського району Львівської області в родині священика Василя Навроцькго. Після закінчення учительської семінарії у Станіславові, Марія подалася на студії до Українського таємного університету у Львові. Під час навчання там вона вступила до «Пласту», приєдналася до жіночого руху та стала одною з передових активісток Союзу українок, який займався активізацією жіноцтва, піднесенням їхнього освітнього й економічного рівня, суспільної гігієни, рівноправності в праці та зміцненням національної свідомості. Починаючи з 1922-го Марія публікувала свої перші вірші, статті, оповідання та нариси в багатьох західноукраїнських часописах. У 1937-1939 рр. працювала редактором жіночого органу «Українка», а в 1941-1944 рр. — співредактором журналу «Наші дні». Під своєї час журналістичної праці Марія Навроцька познайомилася з Михайлом Струтинським, визначним українським громадсько-політичним діячем і відомим тоді журналістом. Незабаром вони одружилися.
Подружжя занурилося в українське громадське життя. Обоє добре розуміли, що живе і писане слово — це велика і безмежна потуга в цивілізації нескореного народу. Вони часто недосипали ночей, невтомно збирали інформацію, за посередництвом своїх статей оприлюднювали думки читачів і вважали це найкращою зброєю правди та підтримки народу, який страждав у неволі. Тоді ж однаково страждали як українці в центральній Україні, так і ті, хто перебували під окупацією Польщі. Почалася Друга світова війна і 17 вересня 1939 року до Львова прийшли більшовицькі «визволителі». Одного окупанта замінив інший, ще жорстокіший. Більшовики відразу ж стали запроваджувати свої злочинні порядки. 22 червня 1941-го разом із іншими українськими діячами був арештований і Михайло Струтинський. Його запроторили у львівський каземат і піддали тортурам тортури. Надзвичайно мужньо себе поводила дружина Михайла. Вона вчиняла все можливе і неможливе, щоб хоча б подати кусень хліба чоловікові. Бо крім фізичного насильства чекісти морили та катували в’язнів голодом. У в’язниці Михайло поводився гідно, він уперто тримався національної свідомості і рішуче виступав проти більшовицького глуму над нашим народом. Врешті-решт 22 червня 1941 року німці виступили проти СРСР, і на землю України вступили вже треті «визволителі». Втікаючи, чекісти впадали масово розстрілювали ув’язнених, серед них був і Михайло Струтинський. За словами Марії, люди зараз же після втечі чекістів прийшли до в’язниці, розбили львівські тюремні брами, де застали велику трагедію. Звалища розстріляних у камерах і на тюремному подвір’ї, цілі гори трупів були залиті кров’ю.
Роздумувала і писала Марія Струтинська про цю українську Катинь. Писала про народовбивство, яке заподіювали чекісти 1937-го на Соловках, численні процеси в Києві та Харкові над так вигаданою організацією «Спілка визволення України». Про масовий терор у Вінниці й інших місцевостях України.
Під час німецької окупації Марія якийсь час працювала вчителькою, займалася журналістикою, дописуючи до журналів «Жіноча доля», «Українка» та «Жінка». Друкувалася під псевдонімами Віра Марська, М. Терен, М. С-ка, М. С. Водночас працювала в Літературному музеї Івана Франка. Вражаючими є її спогади про перебування чоловіка у львівському казематі. Мартиролог невинних людей тримала в думках і в день, і вночі. Кати називали Марію Струтинську дружиною «ворога народу». Вона неустанно згадувала події, як її викидали за двері, коли випрошувала у катюг ласки передати харчі чоловікові. Також пригадувалися трагічний обряд, як люди хоронили останки закатованих ворогами людей, виконуючи свій християнський обов’язок перед мертвими та пам’яттю для живих і ненароджених.
З наближенням фронту люди стали масово втікати від наступу дикої більшовицької орди, українська інтелігенція залишала доробок свого життя і йшла в світ за очі. Разом із іншими на еміґрацію подалася й Марія Струтинська. Через табори для переміщених осіб у Німеччині 1949 року вона отримала згоду на еміґрацію до Америки та замешкала у Філадельфії. Тут була доволі велика й активна українська діаспора. Марія взялася до журналістичної праці, дописувала до місцевих часописів: щоденник «Америки», часопис «Місіонер», літературний журнал «Київ», квартальник «Українська книга», жіночий місячник «Наше життя», католицький тижневик «Шлях — The Way», «Нотатки з мистецтва», співпрацювала з книжковими видавництвами —«Провидіння» сестер-василіянок, Східноєвропейського дослідного інституту, «Київ». Публікувала в «Свободі», стала членом літературного об’єднання «Слово», активно діяла в жіночих організаціях — Допомогове товариство українських жінок, ОЖ-ОЧСУ (відділ ім. Алли Горської), Об’єднання жінок ОЧСУ ім. Оксани Мешко, ОЖ-ОЧСУ Союз українок Америки, Український золотий хрест у США. Крім численної журналістичної праці, до її творчої спадщини належать — повість «Буря над Львовом» (1944-1952), п’єса «Американка» (1973), збірка оповідань «Помилка д-ра Варецького» (1964); спогади «Година в парку» (1964), «Далеке зблизька» (1975).
На завершення короткої розповіді про ювілянтку з вдячністю схиляємо в пошані наші голови перед її шляхетним і творчим життям. Померла Марія Струтинська 6 травня 1984 року у Філадельфії, де й похована на українському католицькому цвинтарі Фокс-Чейз.

Ярослав Стех