Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 15, 2018

До 120-річчя Олександра Цинкаловського

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

До 120-річчя Олександра Цинкаловського

Олександр Цинкаловський народився 9 січня 1898 року у стародавньому Володимирі. Місто розташоване в південно-західній частині Волинської області, на правому березі річки Луги. Походив він зі славного роду: дід по материнській лінії — Павло Нітецький — був відомим краєзнавцем, збирачем старожитностей, патріотом, учасником польського повстання проти царату 1863-го. Саме він став таким наставником для молодого Сашка. А дар до красного письменства дістався йому від прабабці по батьківській ліні — баронеси фон Вольф, німецької дитячої письменниці.
Усе це стало підґрунтям для зростанні Цинкаловського як високоосвіченої людини з широтою мислення. З дитячих років Олександр був життєрадісним підлітком, завжди схильним допомагати іншим в потребі. Хрестоматійними стали слова вченого «Людина має три лиха — старість, хвороби і неохайність. Якщо з першим боротися неможливо, з другим — частково, то охайною людина повинна бути завжди».
Ще в юні роки Цинкаловський зазнав поневірянь, голоду, переслідувань, солдатчина, вимушена еміґрація, у якій і завершив своє життя. Гірка доля вигнанця (як офіцер петлюрівської армії, науковець не міг залишатися в СРСР) переслідувала його в еміґрації: «Часами, як приходить година відпочинку, дуже сумую за рідним краєм, бо тут (у Польщі) нікого ми не маємо, так що немає з ким і словом замінитися від душі». Еміґрація була вимушеним кроком, який врятував ученого від трагічної долі, яка спіткала багатьох представників свідомої української інтелігенції тих часів. Несумісність дослідника-патріота та тоталітарної бездуховної системи яскраво ілюструє випадок, який трапився з Цинкаловським, коли він був директором Кременецького краєзнавчого музею. До установи зайшов один із радянських функціонерів, і побачивши тушку тварини в спирті, сказав: «Это выбросить, а спирт — выпить! Мой отец умер од водкопития».
Родина Цинкаловських прожила у Володимирі недовго — батька як професійного залізничника скерували на роботу до Ковеля. Там Олександр вступив до підготовчого класу місцевої гімназії. З вибухом Першої світової війни російська влада організувала масову евакуацію на схід. Цинкаловських вивезли до Тамбова, а Олександр почав навчатися у Казанській класичній гімназії. Після початку Лютневої революції 1917 року евакуйовані родини стали повертатися на рідну землю. Цинкаловські зупинилися у Зв’ягелі (тепер — Новоград-Волинський, що на Житомирщині). Згодом Олександр потрапив на військову службу до Житомира. Його спрямували до школи підстаршин, потім служив як офіцер в Петлюрівській армії УНР. Побував на кількох фронтах. На межі світової війни та революції опинився на Західній Волині. Там разом із іншими волинянами та галичанами займався культурно-освітньою працею і вчителював у так званій Просвітянській школі. Іноді виконував обов’язки директора школи. Врешті після бур війни і революції Олександр замешкав в селі Осмиловичі Володимирського повіту. Згодом здобув довіру в місцевого населення й 1922 року був обраний послом до польського сейму.
У 1925-1929 рр. Цинкаловський студіював у Варшавському університеті на богословському факультеті, де вивчав церковну історії, християнську археологію та мистецтво. Студентом він стає співробітником Державного археологічного музею у Варшаві. За завданням музею часто виїжджає в експедиції на Волинь, Полісся, Холмщину, Підляшшя, проводить археологічні дослідження, обстежує пам’ятки історії й археології. Результати своїх досліджень популяризує у наукових виданнях. 1936-го був призначений директором Кременецького музею, де працював до 1939 року. Жив на Волині і 1943-го повернувся до Варшави, де очолив волинський відділ Археологічного музею, а з 1952 року став працювати у Краківському відділі Інституту археології, займаючи посаду секретаря Польського археологічного товариства.
Це були важкі часи для українців у Польщі, котрі пережили трагедію акції «Вісла» 1947-го. Щойно 1956 року настало певне політичне полегшення. В червні створили Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ). Олександр Цинкаловський співпрацював із УСКТ, друкував свої матеріали на сторінках «Нашого слова», «Нашої культури» й «Українського календаря». Автор статті мав змогу зустрітися з ним у редакції «Нашого слова» і Цинковський сказав такі слова: «Після акції «Вісла» українська ситуація у Польщі катастрофічна, УСКТ є тою дошкою для порятунку потопаючому, а україномовні видання становлять тарчу перед інтелектуальною загибілю тут нашого письменства, а щорічні фестивалі пісні і танцю УСКТ являються торжественним українським святом». Свої статті підписував псевдонімами О. Волинець, О. В., Антін Бужанський, А. Б. Свої наукові праці друкував у Канаді — у Православному календарі, «Літописі Волині» тощо.
Вже після смерті Олександра Цинкаловського зусиллями Інституту досліджень Волині в Канаді з’являється друком фундаментальний двотомний краєзнавчий словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», над яким учений працював понад 30 років. Словник вмістив статті про 1442 населених пункти Волині та Полісся. Залюблений у волинський край, вчений організовував у довоєнні роки археологічні розкопки, вивчав він музейні та архівні колекції. У 1933-1934 рр. відкрив печеру Висоцької культури, цікаві археологічні матеріали були виявлені в урочищі Чуб (Володимирщина) та у Вікниках (Кременеччина), де було відкрито оселю римської доби (ІІ-ІІІ ст.). Досліджував пам’ятки трипільської культури на Волині (Бірки, Городок, Шумськ), культури кулястих амфор (Крилів, Лапаївка, Литовеж), культури шнурової кераміки, розкопки могильників лужицької культури (поблизу с. Млинище Іваничівського району). Обстежив чимало давньоруських городищ (Білів, Боремель, Грабів, Ізів, Зимне, Пересопниця, Шепель). Крім археологічних досліджень, Олександр Цинкаловський писав про найдавніші події з історії України, про Червенські міста — Холм, княжі міста Дорогичин і Перемишль.
Не оминав у своїх студіях і теми мистецтва — він був одним із перших, хто пов’язував життя і творчість видатного українського іконописця початку XVIII ст. Йова Кондзелевича з Волині, віднайшов перед війною його роботи у Загорові, Вощатині й інших селах. Опублікував праці «Архітектура Лемківщини і Грубешівщини» та статті «Церкви домонгольського і монгольського періоду на Волині і в Галичині» (1969), «Хрести-енколпіони» (1972), «Церкви XV-XVIII ст. на Західній Україні». Комплексність вивчення минувшини Волинської землі дозволила вченому створити працю, яка є настільною для сучасних дослідників краю і має концептуальне значення для волинезнавства — «Стара Волинь і Волинське Полісся: Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 р.».
Науковий спадок вченого нараховував понад 300 праць. Чимало з яких було втрачено 1944 року, у часи Варшавського повстання, але науковець відновив їх. Фундаментальними працями вченого є історико-краєзнавчий нарис «Княжий город Володимир», двотомний словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», монографії «Річка Прип’ять та її допливи»,«Матеріали до праісторії Волині і Волинського Полісся» й інші. Як вище згадано вчений публікувався у журналах «Наша культура», «Український календар»,«Життя і знання», «Українське юнацтво» та друкувався в польськомовних виданнях.
Олександр Цинкаловський одним із перших довів перебування Тараса Шевченка на Волині, у селах Вербка та Секунь на Ковельщині, а також виявив ікони Йова Кондзелевича у селах Вощатин і Загорів і пов’язав походження іконописця з Волинню. Вчений критикував декотрих радянських академіків за їхню вузьку спеціалізацію. Цинкаловський добре розумів роль краєзнавства у музейній справі, і з цього приводу казав молодшим колегам: «Збирайте все, що можна зібрати сьогодні — археологію, нумізматику, речі побуту, навчальні посібники. Здається, воно не потрібне сьогодні, але обов’язково буде потрібне завтра».
Щойно після відновлення української державності ім’я Олександр Цинкаловський повертається в українську історію. За ініціативи працівників Володимир-Волинського історичного музею 1998 року було проведено міжнародну історико-краєзнавчу конференцію, присвячену 100-літньому ювілею вченого, а 2008-го — конференцію до 110-річчя Олександра Цинкаловського.
Найкращим вшануванням нашого земляка було б впровадження його доробку у навчальні програми вищих навчальних закладів України, створення Всеукраїнської краєзнавчої премії ім. Цинкаловського і видання повного зібрання його наукових праць. Наукова спадщина Олександра Миколайовича — надзвичайно багата. Чимало праць вченого досі перебувають у архівах і потребують вивчення.
Про діяльність Цинкаловського можна сказати словами китайського прислів’я: «Якщо народ єдиний, його не перемогти, якщо спільна мета в усіх, вони й глину на золото перетворять, якщо мета різна — золото перетворять на глину». Олександр Цинкаловський залишив по собі славне ім’я на вічні віки в чесноті, завдяки служінню історичній науці, якій присвятив своє життя та завдяки безмежній і безкорисливій любові до Батьківщини.
Він боляче спостерігав занепад рідної культури, нищення історичних пам’яток, власною працею намагався зарадити цьому. У листі до сестри Олени Грабарчук учений писав: «Ніхто тим не цікавиться, нікому серце не болить, яка доля все те спіткає, що з того залишиться, а що навіки загине, як не одна пам’ятка наша загинула, а наші люди будуть їсти, спати, мовчати, все це мене тривожить». Він був видатним українським археологом, істориком-архівістом, етнографом і музеєзнавцем. Важко знайти таку другу постать, Олександр навіть свої листи підписував: «Будьте здорові і сильні духом». Власне, сила духу і допомогла йому вистояти, і створити те, чим ми можемо пишатися зараз. Його багатогранність зацікавлень та творча наукова праця просто вражає, а патріотичний дух до України залишається дороговказом.
В останні роки життя вчений важко хворів. Помер у Кракові 19 квітня 1983 року. Похований на православному цвинтарі «Воля» у Варшаві. Надгробок прикрашений написом — Олександр і Реґіна Цинкаловських.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...