Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Mar. 22, 2019

До 110-років від дня смерті Миколи Аркаса

Автор:

|

Березень 13, 2019

|

Рубрика:

До 110-років від дня смерті Миколи Аркаса

Микола Аркас — яскравий представник української інтелігенції кінця ХІХ — початку ХХ ст., людина демократичних поглядів, високої ерудиції, музично та поетично обдарована, автор першої української опери на текст Т. Шевченка, організатор перших в Україні Шевченківських свят, засновник Миколаївського українського ліберально-просвітницького товариства «Просвіти», дослідник історії та культури України, автор книги «Історія України-Русі», кавалер ордера Станіслава ІІІ ступеня та ряду інших військових нагород.
1990 року вийшла книга Аркаса-історика «Історія України-Русі», що стала справжньою сенсацією. Наклад швидко розкупили. Власне, сталося те, що було і з першим накладом, який побачив світ 1909-го. Тоді було надруковано чималий як для української книжки наклад у 3 тис. примірників і він весь розійшовся. Писали, що «ні одна книжка, крім «Кобзаря», не йде, як вона». Так книжка, задумана як «хатній підручник» родини Аркасів, стала належати всім. Згодом визначний меценат Євген Чикаленко називав книгу «найкориснішою» після того ж таки «Кобзаря». Історики з цим, ясна річ, не погоджувалися.
Микола Аркас народився 26 грудня 1852 (7 січня 1853-го) року у Миколаєві в Херсонщині в заможній сім’ї етнічного грека, адмірала Чорноморського флоту. Його батько, також Микола, був морським офіцером і 1871-го став головним командувачем чорноморського флоту та портів; мати походила зі старовинного козацького роду Богдановичів, мала значний вплив на формування стійкого інтересу сина щодо української мови, культури, звичаїв.
Дитячі й юнацькі роки Миколи-сина минули на території Миколаївщини серед української молоді. Будучи сином високого імперського посадовця, він одягався в український народний одяг так, щоб не відрізнятися від оточення. Улітку — вишита сорочка та солом’яний бриль. Взимку — смушкова шапка та свитка. Микола вперто одягався так, незважаючи на роздратування батька, або навіть окремих товаришів. Отримав солідну освіту в Училищі правознавства у Петербурзі та Одеській ґімназії. Згодом навчався на фізико-математичному факультеті Новгородського університету в Одесі, де також студіював на природничому факультеті.
Підчас перебування в Петербурзі родина Аркасів навесні виїжджала зазвичай до своїх маєтків у Херсонщині. Залізниць тоді не було і доводилося весь той довженний шлях переїздити кіньми. Їзда тривала мало не цілий місяць. Скільки всіляких пригод і вражень переживалося за цей час подорожі! Особливо, коли в’їздили в розкішну Україну, яким чаром тоді віяло на молодечу студентську душу Миколи Миколайовича. Чудовий краєвид, поетичність українського народу, українські пісні, що їх дорогому розказувала і наспівувала любляча мати і ті казки й оповідання, які розказував старий камердинер українець. Усе це налаштовувало Миколу на своєрідну українську ноту.
А опісля, коли на зиму треба було вертати на північ, який же сірий і холодний був для нього той Петербург чужий! Як тужив тоді малий хлопчина за своєю рідною, дорогою Україною! Цю тугу можна передати хіба словами Т. Шевченка, котрий писав тужливі «Думи мої, думи». А скільки болю, туги і емоцій Шевченко передавав у словах «Як так люблю її за неї душу погублю!»
В Миколи була своя палка любов до України, в якій бажав добра і щастя, ділити з нею біди та радощі і для неї серцем жити. Впродовж свого життя, цей шляхетний і зразковий український діяч довів це на ділі.
Батько нерадо дивився на демократичні проукраїнські погляди сина і хотів їх всіма способами спинити, але син був стійкий у переконаннях. Навіть як студент, підчас вакацій, перебирався у селянський одяг і працював разом із робітниками в полі і на будівлях, яких у величезних батькових маєтках було багато.
Поки М. Аркас віддався творчій праці, після закінчення університету він перебував на службі по морському відомству й у 1876-1881 рр. був ад’ютантом свого батька, головного командувача флоту і над портами Чорного моря, де здобув життєвий досвід. Як ад’ютант одружився Микола з донькою морського капітана, Ольгою Шишкиною, котра з перших років і до останніх днів життя Миколи поділяла його думки і зацікавлення та допомагала йому реалізувати задуми. У подружжя згодом народилася донька Оксана, сини Петро та Микола, яким Аркаси дали належне виховання.
1881-го по смерті батька Микола Аркас покинув службу і зайнявся своїми маєтками та творчо-громадською працею. Роботи було багато. Але він на всьому розумівся і до всього сам радо докладав руку. У вільні хвилини читав і доповнював свої знання. В його бібліотеці було згуртоване все, що можна було роздобути з історії письменства та з культурного побуту українського народу. При цьому його палата стояла отвором для всіх добрих людей і для кожного, хто шукав помочі, або поради в своїй праці.
Сам Аркас належав до всіляких добродійних товариств і жертвенно трудився в них. В Христофорівці заложив він школу й подарував її відтак земству. Освіта народу особливо лежала йому на серці. Значну частину життя та праці Микола Миколайович присвятив заснованій ним 25 лютого 1907 року миколаївській «Просвіті», яка разом із Київською й Одеською була за результатами діяльності одною з найкращих у підросійській Україні. Як меценат надіслав Михайлові Грушевському гроші на будівництво студентського гуртожитку у Львові. За його ініціативою і за власні кошти відкрив чотирирічну школу в с. Богданівка з викладанням предметів українською, своїм громадським обов’язком Микола вважав щорічно проводити Шевченківські свята, на яких виступав із патріотичними доповідями.
На його свідомість мали вплив знайомство з українським композитором П. Ніщинським, дружні зв’язки з видатними майстрами української сцени М. Кропивницьким, П. Саксаганським, Й. Стадником, М. Лисенком. Під їхнім впливом Аркас полюбив душею українське театральне мистецтво. Саме він є автором «Катерини» — першої опери, написаної за поемою Т. Шевченка, прем’єра якої з великим успіхом пройшла у Москві 1899 року, а в театрі «Акваріум» її поставила українська трупа Кропивницького. Театр був повнісінький, автора, котрий хотів зберегти інкоґніто, впізнали та влаштували йому гаряче привітання. Так було і в Миколаєві 14 березня 1900-го, де також грала виставу «Катерина» та ж трупа. Театр ридав. Авторові піднесли лавровий вінок у супроводі бурхливих оплесків цілої аудиторії. «Я не спав цілу ніч, — писав Микола Аркас. — Сльози душили мене. Такі хвилини рідкі і божественні».
«Катерину ставив опісля український театр у Галичині і тут вона також мала дуже гарний успіх. Крім цього, навчав народ, як треба господарювати, закладав школи, допомагав бідним, учився й інших навчав, а довгими вечорами слухав українських пісень, котрі від малої дитини були його дороговказом любові. Аркас опрацював близько 100 українських пісень.
Як щирий патріот він хотів, аби його діти пішли його слідами, щоб полюбили вітчизну і розгорілися бажанням щастя для неї, радий був навчити дітей минувшині українського народу, показати, що в ній було доброго, що злого, за що треба той народ любити й як його любити.
Своєю невтомною працею Аркаса згуртував навколо себе тих нечисленних свідомих українців, котрі проживали в Миколаєві, уклав статут, подав його до ствердження і 26 лютого, в день смерті великого поета України, відкрили Миколаєві товариство «Просвіта», першим головою якої вибрали Миколу Аркаса. На тій посаді залишався до смерті. Як людина розумна, добра, трудяща, і шляхетна залучив для миколаївської «Просвіти» багато прихильників і своїм власним життям, власною працею показував приклад, як треба трудитися для добра рідної справи.
Великий мислитель, людина високої честі несподівано інфаркт і ця недуга 13 березня 1909 року поклала кінець його гарному життю. На похорон незвичайної людини в Миколаєві зібралися близько 10 тис. людей. Домовину накрили слізьми і вінками, а тіло поклали в родинний гробівець Аркасів. Його поховано поряд із батьками.
1936-го після зруйнування більшовицькою владою могили-склепу засновника Миколаєва Михайла Фелєєва, його труну перевезли, імовірно, на старе міське кладовище, де його помістили в склеп родини Аркасів.
За радянсько-московської окупації не можна було згадувати про Миколу Аркаса, хіба лише як про «буржуазного націоналіста». А 2002 року на будинку, де жив Микола Аркас, з’явилася пропам’ятна інформаційна дошка.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...