Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 3, 2020

До 110-річчя від дня смерті пробудителя українського патріотизму

Автор:

|

Травень 10, 2020

|

Рубрика:

До 110-річчя від дня смерті пробудителя українського патріотизму
Борис Грінченко на марці Укрпошти

Історія України повна імен героїв, котрі з Любові до Батьківщини віддали за неї своє життя. Літературний критик Єфремов у своїй «Історії українського письменства» звернув увагу ще на інший рід жертвенного геройства, — часто не помітної, але надзвичайно потрібної праці на службу нації. Це герої, які з дня в день тягнуть ярмо буденної праці та бачать тільки сірі будні. Таким героїзмом відзначався і Борис Грінченко.
Серцем і душею він прагнув, щоб його Батьківщина стала сильною державою, національно-однорідною, щоб не правили нею чужинці, яким наша нація чужа культурою, мовою та національними ідеалами, всякі пройдисвіти і навіть дегенеративні особистості.
Борис Дмитрович Грінченко — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист і громадсько-культурний діяч. Його псевдоніми — Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.
Народився Борис Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (тепер Сумська область), в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. У 1874-1879 рр. навчався у Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештували на кілька місяців і заґратували. Після звільнення довелося юнакові покинути навчання і самому заробляти собі на прожиття. Здобута самоосвіта дозволила Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя. 1881-го починається його педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Він учителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Багато писав, регулярно друкувався в часописах та альманахах. У світ тоді виходять його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903).
З 1894-го Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. За час роботи у земстві пише дилогію — «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901). Грінченко був надзвичайно працелюбним. Будучи справжнім патріотом, видає «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895-1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777-1900)» (1901).
1902 року письменник перебирається до Києва. Тут разом із дружиною Марією Загірною трудиться над укладанням вершини своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909). Цю визначну працю відзначено академічною премією. Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть доньки Насті й її малолітнього сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії.
Він написав багато віршів, 30 оповідань, чотири великі повісті та п’ять драматичних творів. В період його головування Видавничою комісією Київського товариства «Просвіта», яку він очолював упродовж 1906-1910 рр. видали 36 назв популярних книжок накладом близько 164 тис. примірників. Вірним помічником і соратником Бориса Грінченка була його дружина письменниця Марія Загірна, котра крім письменницької та журналістської праці займалися політикою. «Ще в початку 1884 я оженився і жінка моя з того часу стала мені вірним товаришем у всіх моїх заходах і в багатьох важких і важних працях», — згадував Борис Дмитрович. В одному з листів до дружини він писав: «У мене тепер є тільки два кохання: Україна і ти». Вони разом уклали першу книгу для читання в школі українською, «Українська грамотка до науки читання й писання» (1907), а згодом і «Рідне слово. Українська читанка. Перша після граматки книга для читання» (1912).
Подружжя критично ставилося до політичної ситуації в Російській імперії. Як зазначалося на першій шпальті низки номерів газети «Рада», редактором якої був Грінченко, редакція виступала «за парламентарний лад у державі, за рівне право всім, за волю та права українського народу й усіх інших народів Росії, за землю хліборобам, за інтереси трудящого народу». Політичні погляди подружжя віддзеркалені в публікаціях діяча «Чого нам треба? (Програма Української радикальної партії з поясненням)» та «Чому у нас досі нема доброго ладу?» і його дружини «Хто народові ворог?», підготовлені і надруковані за рахунок Радикальної партії у Львові 1905 року. Своєю мурашиною працею Грінченки написали багато популярно-наукових творів, зокрема, з педагогіки та рівноправності людей.
Підсумовуючи творчий доробок Грінченка, варто згадати його популярні твори «,Яка тепер народна школа в Україні», «Народні вчителі й українська школа», «Українська граматика до науки читання та писання», чотиритомник «Словар української мови», «Перед широким світом» та інші. Особистість Бориса Грінченка була всебічною — поезія, проза, переклади, літературна критика. Також він автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих і педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови та літератури, громадський діяч товариства «Просвіта».
У відділі стародруків і рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (НБУВ) зберігають багато книжок із приватної бібліотеки Бориса Грінченка, на яких є штамп його особистої бібліотеки, а на деяких примірниках — і його власноручний автограф. Стосовно ж формування цієї бібліотеки Марія Грінченко згадувала: «Жив у Харкові дуже вбого, старався витрачати мало, бо з свого мізерного заробітку купував книжки і склав собі чималу бібліотеку». Рукописна спадщина Грінченка найповніше збереглася в відділі рукописів НБУВ — понад 16 тис. експонатів. У цих документах знайшли відображення творчість та особисте життя цієї непересічної особистості.
Крім цього, у фондах НБУВ містяться документи його родини, зокрема, Марії Миколаївни Грінченко. Про її життя та громадянську позицію в буремні 1920-ті рр. розповідають «Лист до голови Трибуналу УСРР із приводу арешту Гармаш Марії Петрівни», «Посвідчення про місце проживання та право на одержання продуктів», «Виборча картка по виборам до Ради» тощо.
Коли читаємо творі Грінченка в наш час, відчуваємо, що вони не втратили свого унікального значення. Час змінюється, а проблеми не втрачають своєї актуальності і в наші дні. Велике значення мають переклади Грінченка українською творів Шиллера, Гайне, Ґете, Ібсена. Ще за життя Грінченка, а згодом після його смерті глибоко патріотичні твори автора стали предметом колективного обговорення в різних гуртках, школах та університетах України. Це були так звані круглі столи, на яких викладачі пояснювали своїм студентам зміст патріотичних тем на актуальні виховні потреби. Саме такі «круглі столи» варто масово поширювати серед людей, котрі визначали б ідеологічну безхребетність правлячої верхівки в Україні.
Адже твори Грінченка можна вважати своєрідними ліками від національних недуг байдужості та космополітизму. 2 грудня 2016 року у стінах Київського університету ім. Бориса Грінченка в рамках щорічної Грінченківської декади Наталя Кушевська, викладачка кафедри англійської мови, провела власне такий «круглий стіл». Темою цієї зустрічі тоді став «Патріотизм очима Бориса Грінченка». Студенти другого курсу спеціальності «Міжнародна інформація» факультету Права та міжнародних відносин у рамках своєї майбутньої професійної компетенції проаналізували творчість Бориса Грінченка та на прикладі його патріотичних віршів, переклавши їх англійською, провели паралелі зі сьогоденням.
Вони намагалися проаналізувати уривки з патріотичних творів Бориса Грінченко та знайти відповідники у реаліях сьогоднішнього дня в Україні. Тож його твори можуть стати феноменальним матеріалом до оздоровлення суспільства, яке значною мірою захворіло на національну недугу байдужості. Дехто загубив розуміння, що для нього означає слово «Україна» і допомагає знищувати свою незалежність. Настільки збайдужіли деякі, для яких слово патріотизм, становить пустий звук. Виникає нагальна потреба пояснювати з дитячого садочку, що таке патріотизм.
Помер письменник 6 травня 1910 року у місті Оспедалетті (Італія). Його тіло перевезли до України та поховали на Байковому кладовищі в Києві. Борис Грінченко увійшов в історію, літературу, культуру та національний побут як справжній патріот України.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online