Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

До 110-річчя від дня народження Тараса Боровця

Автор:

|

Жовтень 24, 2018

|

Рубрика:

До 110-річчя від дня народження Тараса Боровця

Коли ми замислюємося про визвольні змагання українського народу в ХХ ст., неодмінно згадуємо Тараса Бульбу-Боровця, організатора «Поліської Січі», від якої народилася бездержавна армія. Народився він того ж дня, що й Тарас Шевченко — 9 березня 1908 року, в малоземельній сім’ї, де було дев’ятеро дітей. У дитинстві за схожий на картоплину ніс старші діти прозвали Тараса «Бульбою». З початку він на дуже ображався. Коли ж у школі прочитав Гоголевого «Тараса Бульбу», то став своїм прізвиськом пишатися. Першою книжкою Тараса, за якою він вчився грамоти, став Шевченків «Кобзар», подарований колишнім вояком армії УНР.
З 14-х літ підліток працював у каменоломні, а вільний час віддавав самоосвіті. У 22 роки відбув військову службу у польській армії. Цікавився життям українців — як тих, хто потрапили під Польщу, так і тих, хто опинилися в комуністичній займанщині. Щоб наочно переконатися, як живуть люди у більшовицькому «раю». Боровець нелегально переходить кордон. Побував у Житомирі, Києві, Харкові, побачив те «щасливе» життя на власні очі — як вимирали селяни у колгоспах у невільничій роботі, містах під час штучно створеного голодомору.
1932-го разом із друзями юнак заснував підпільну організацію «Українське національне відродження», основним завданням якої було проведення культосвітньої роботи, насамперед серед молоді. Організація підтримувала С. Петлюру. За свою політичну діяльність Тарас потрапляє до польського концентраційного табору «Береза Картузька».
Вийшовши з польської катівні, Тарас одружився з Анною Опаченською, донькою багатого чеського колоніста з Луцька. Дружина активно включилася у визвольні змагання українців, вивчила українську мову, допомогла придбали у власність Карпилівський гранітний кар’єр. Та польська служба безпеки у 1933-1935 рр. встановила за Боровцями пильний нагляд, а Тараса кілька разів ув’язнювали.
1941-го у підпіллі Тарас Боровець намагався створити уенерівське підпілля на Волині. Після того як, радянський партапарат і підрозділи Червоної армії залишають територію Рівненської області під натиском німецьких військ Тарас Боровець починає діяти під псевдо «Гонта». 28 червня 1941 року в с. Немовичі Сарненського району Рівненської області він видає свій перший наказ «До всіх командирів бойових груп Полісся», де віддає вказівку своїм прибічникам створювати невеликі загони для диверсійних дій. Зорганізувавши своїх прихильників, розігнав залишки місцевої міліції та намагається організувати тимчасові органи управління. М. Балабушка-Малецьий писав: «У перших числах липня 1941 року, за день до окупації німецькими військами міста Сарни я зустрівся з Боровцем, котрий нібито приїхав із села Немовичі Сарненського району. Боровець упізнав мене першим. Тарас їхав на велосипеді і зустрів мене тоді, коли я йшов з аптеки додому. Після того, як ми упізнали один одного, я запросив його у свій будинок і під час дороги ми розмовляли на різного роду політичні теми. Він мене запитав: «Ти технік-електромонтер, напевно маєш радіо?» Я йому відповів, що так, у мене є радіоприймач. Він виявив бажання… послухати останні новини, цікавився політикою». У розмові Боровець хвалився, що знайомий із німецькими планами війни проти СРСР. Після слухання новин він поїхав у власних справах, повідомивши, що на ніч залишиться у свого приятеля. Пізніше М. Балабушка-Малецький кілька разів бачив Боровця у Сарнах озброєного й у військовому однострої.
11 липня 1941 року у Сарнах відбулося Свято проголошення української державності та розпочався процес формування місцевих органів влади. Боровець отримує офіційну посаду керівника Сарненської окружної міліції. 19 липня він оголошує наказ № 2 до «усіх комендантів бойових груп Полісся»: «Згідно з наказом німецького військового командування в Сарнах від 17 липня 1941 року я приймаю командування усіма українськими повстанськими загонами і організую самооборону від більшовицьких регулярних і партизанських частин та всяких анархістичних банд, які своєю диверсійною діяльністю чинять заколот на нашій землі… Наказую, всім нашим бойовим одиницям прийняти єдину організовану форму згідно з отриманою інструкцією і виступати в усіх операціях під назвою «Поліська Січ». Як і першого разу, Т. Боровець підписує цей наказ «Голова України Тарас Бульба», але у наказі № 12 від 20 серпня вже виступає як «Отаман Тарас Бульба». На посаді керівника окружного відділу безпеки отаман Тарас Бульба перебував до 20 серпня 1941-го.
8 серпня в Рівному Боровцю вдалося від штабу німецької 213-ї охоронної дивізії отримати дозвіл на організацію спеціального військового підрозділу чисельністю 1 тис. вояків. Перший озброєний відділ «Поліської січі» з’являється у районі Клесів-Вири-Немовичі.
15 серпня 1941 року 1-ий Клесівський курінь здобуває в бою районний центр Олевськ Житомирської області і починає видавати там газету «Гайдамака» — офіційний друкований орган «Поліської січі». На жаль, значна частина 1-го Клесвіського куреня розбіглася і від нього залишилося лише 90 вірних підпільників. Станом на середину вересня «Поліська січ» складалася з однієї сотні 1-го Клесівського куреня та двох сотень 2-го Людвипільського куреня. Загальна кількість особового складу нараховувала 400 осіб.
У серпні 1941 року військовий загін увійшов у містечко Олеськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби. На тодішньому великому стадіоні Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом склав присягу на вірність Україні. «Комуністи, комсомольці та будь-які інші окупанти» були оголошені ворогами української державності.
Бульба-Боровець зумів знищити радянські військові частини у так званій поліській котловині, на території, яку гітлерівські війська обминули, аби не гаяти час у нестримному просуванні на схід. Перед командиром виникало питання «А що далі?», адже насувалася зима. 16 листопада 1941-го отаман скликав командний склад «Січі» —14 осіб і розповів про нову політичну та воєнну ситуацію на українських землях. Також він повідомив, що «Поліська січ» у таких умовах не може існувати й її конче треба розпустити на певний час. Спрацювати з німецькою армією він категорично відмовився.
За наказом № 20 від 16 листопада 1941 року військове формування «Поліська січ» було майже розпущено. Працівник штабу «Сивий» свідчив 1954-го, що майже всю зброю здали німецькій жандармерії в м. Олевськ.
Частина людей, пов’язаних із Боровцем, стали працювати у німецьких окупаційних установах. Вони допомагали отаману інформацією, необхідними документами чи виконували його окремі доручення.
Тарас Боровець до травня працював директором Бистрицької школи і перебував на легальному становищі. Начальник поліції безпеки і СД генеральної округи Волинь-Поділля, оберштурмбанфюрер Пютц зустрівся з Бульбою-Боровцем в райцентрі Березне на Рівненщині і провів із ним перемовини про співпрацю в боротьбі з радянськими партизанами. Боровець дав згоду за умови визнання самостійності України та звільнення українських політичних в’язнів, в т. ч. Степана Бандеру й Ярослава Стецька. Ці вимоги німецька сторона відкинула.
Тоді отаман узявся організовувати свою підпільну мережу та вишкіл підпільників, яких називав УПА, хоча в наказі № 100 від 6 січня 1942 року ця назва ще не згадувалася. Вишкіл розпочинався 9 січня.
Імовірно, утвердження назви УПА відбулося дещо пізніше, навесні чи влітку 1942-го. А «Закон українського партизана» та «Гігієнічно-санітарний правильник» від 15 вересня 1942 року вже містять підпис «Командувач УПА отаман Тарас Бульба-Боровець». Був це період, коли Українська головна визвольна рада оголосила себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі».
Наприкінці 1942-го і на початку 1943 року військовий референт крайового проводу ОУН (м), поручник Іван Михалинюк («Малий») отримує завдання зустрітися з отаманом «Тарасом Бульбою» і налагодити з ним співпрацю. За даними «Малого», чисельність загону отамана становила на той час до 500 вояків.
Однак Бульба не був готовий до об’єднання, це до певної міри нагадувало політику Нестора Махна в 1917-1921 рр. Наприкінці березня 1943 року бандерівська сотня під командуванням «Шпака» та сотня бульбівців витримали важкий бій із німцями в районі Людвиполя. 13 червня 1943-го відбулася мабуть остання бойова співпраці між тоді вже двома повстанськими об’єднаннями. За наказом отамана одна сотня бульбівців під командуванням «Сокола» та сотня «бандерівців» намагалися знищити гарнізон німців і польських шуцманів у колишньому панському маєтку села Бистричі. Бій тривав майже шість годин. Згоріла значна частина села. Тоді на допомогу німцям і полякам прилетів літак, почав бомбардування та кулеметний обстріл позицій повстанців. Сотні відійшли у ліс.
У липні отаман вирішує змінити назву свого військового формування на нову, щоб відмежуватись від дій ОУН (б) та конкуруючої УПА. Свої частини Боровець назвав Українською народно-революційною армією. 18 серпня 1943 року постає остаточний розбрат. Частина вояків Тараса Бульби залишили визвольні змагання, а деякі приєдналися до головного штабу УПА на чолі якого стояв генерал Роман Шухевич (Чупринка).
Наприкінці листопада 1943-го Тарас виїхав до Варшави і там його заарештувало гестапо й ув’язнило у концтаборі Заксенгаузен. Вже в ув’язненні Боровець дізнався, що загинула його дружинна Анна.
У вересні 1944 року Тараса звільнили. Він зупинився у Німеччині в будинку українського письменника з Катеринославщини Юрія Семенка, співпрацював із Українським національним об’єднанням і політичним об’єднанням закарпатських українців.
1948-го отримав згоду на еміґрацію до Канади. Згодом переїхав до США, де одружився вдруге з Оленою Кушнір. В США займався виданням журналу «Меч і воля», створив Українську національну гвардію та опрацював книгу спогадів «Армія без держави», яка вийшла 1981 року у Нью-Йорку, а була перевидана 1993-го у Львові.
15 травня 1981 року Тарас Боровець помер у лікарні міста Нью-Йорк. 2005-го у м. Березне, Житомир, Луцьк, Овричі його ім’ям назвали вулиці міст. Рівненська обласна рада оголосила 2018 рік роком Тараса Бульби. Відкрили перший у світі пам’ятник генерал-хорунжому УПА.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...