Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Mar. 26, 2017

До 110-річчя від дня народження Григорія Китастого

Автор:

|

Лютий 02, 2017

|

Рубрика:

До 110-річчя від дня народження Григорія Китастого

Григорій Китастий був одним із талановитих майстрів розпрацювання музичних творів і дириґування музичним колективом в Україні і за її межами. Він народився 17 січня 1907 року в м. Кобеляки Полтавської області. Ще з молодих років зацікавився мистецтвом і був учасником музичних, драматичних і співочих гуртків. На 20-му році життя вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Нелегко було вчитися та заробляти собі на хліб в умовах большевицької окупації в Україні. У своїй «Автобіографії» п. Григорій із удячністю згадує Федора Попадича, директора технікуму та керівника Полтавської хорової капели, котрий, помітивши неабиякий хист свого учня, приділяв йому особливу увагу та допоміг йому здобути вищу музичну освіту.
1930 року юнак завершив музично-технічну школу і вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. Навчаючись на дириґентсько-капельмейстерському факультеті, оволодів технікою гри на скрипці і корнеті та найбільше часу присвячував бандурі. Студентом він дуже часто виступав як бандурист у складі агіткультбригад. Тоді ж він познайомився з бандуристами Київської капели, з якою спочатку час від часу виступав на концертах, а 1934-го став її постійним членом. 1935 року Полтавська та Київська капели об’єдналися в Державну зразкову капелу бандуристів України. В ній маестро спершу був концертмейстером, а потім і заступником мистецького керівника. Були це вкрай важкі часи в житті України і тільки музикою можна було плакати, а не веселитися.
Згодом казав Китастий вже у вільному світі, що «з душі бандури лилася музика, а з музики лився біль про гірку долю народу». Під час Другої світової війни Капелу не включили до списку художніх колективів, які підлягали негайній евакуації і вона була розформована. Молодших за віком призвали до війська, а старших відправили копати протитанкові рови навколо Києва. Григорій потрапив фронт, в незабаром опинився у полоні, з якого йому пощастило втекти і повернутися в українську столицю. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і з ними створив нову капелу, назвавши їй іменем Шевченка. Окупаційна німецька влада на початку 1942-го дала їм згоду виступати по селах Київщини. Концерти мали шалений успіх і це заохотило виконавців до туру по Волині та Галичині. Але незабаром колектив схопили німці, вивезли їх до Рейху, де на принизливих роботах працювало більше 2 млн українців.
Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів «Шупен 43» у Гамбурзі, де працювали фізично та виготовляючи деталі для підводних човнів. Стараннями Андрія Лицева, редактора газети для остарбайтерів «Українець», капелу вдалося вирвати з табору й їм дозволили виступати з концертами. В 1943-1944 рр. музиканти побували на гастролях в Галичині.
З наближенням фронту учасники капели подалися на Захід та опинилися в таборі переміщених осіб. Григорій Китастий невтомно працював над концертними програмами капели, виступи якої користувалися непересічним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. З великою професійною майстерністю виконував свої завдання маестро.
Подвижницька діяльність Григорія Китастого і досі належно не є популяризована. Він був сильною індивідуальністю, геніальним знавцем музики, феноменом і титаном у своїй справі. Великої уваги заслуговує організаторський хист маестро, котрий у складних умовах зумів мобілізувати найкращі сили до капели і перетворити учасників колективу на майстерних виконавців. 1949 року Китастий з Капелою бандуристів отримав згоду на дальшу еміґрацію й усі вони переїхали до США, але не всі оселилися в одній місцевості. Григорій Китастий потрапив до Детройта (штат Мічиґан), якийсь час жив у Каліфорнії, а 1964-го переїхав до Чикаґо (штат Іллінойс), де очолив перший відновлений ансамбль бандуристів Об’єднання демократичної української молоді. Наприкінці 1967 року він переїхав до Клівленду (штат Огайо) і звідти автомобілем їздив у Детройт на репетиції Капели бандуристів. З різних околиць з’їжджалися члени його ансамблю.
Маестро також був активним у суспільному та політичному житті української діаспори. Осередок Української революційної демократичної партії, членом якої він був, вшанував його «Збірником на пошану Григорія Китастого». Книжка вийшла 1980-го коштом Фундації ім. Івана Багряного й містить розвідки, статті, рецензії, спогади, а також вірші, присвячені ювілярові, та деякі його твори.
Кожна людина має дві визначні дати — день народження і день смерті. Але між тими датами існує життєвий шлях, по якому людина мандрує та залишає свої сліди. А сліди Китастого позначені музикою, піснею, в тому мистецтві маестро відчував не тільки радість і смуток свого народу, а все це намагався передати іншим.
Григорій Китастий своїм мистецтвом і виплеканим мистецтвом своїх підопічних співаків і бандуристів прославляв Україну по всьому світу. Це був український Геракл, котрий за межами України творив дива — більше 40 років він своєю мурашиною працею, серед чужого населення на Заході, став амбасадором українського народу та його культури зі своєю капелою. Його капела проходила неустанні ротації хористів і тяглість колективу з дивовижною силою тримається з повною активністю. Капела дії і зараз під керівництвом талановитого Олега Мазяра.
Автор цієї статті мав дружні зв’язки з Олександром Міньківським, директором Державної заслуженої капели бандуристів із Києва, котрий також викладав у Київській консерваторії і майже 50 років керував капелою. Він так сказав про Капелу бандуристів Григорія Китатого: «Китастий — це загальносвітова гордість, його колектив своїм виконанням хвилює та полонить щирістю, чарівністю усіх. Він майстерно виконує твори до душі і серця в народній обробці і разом із цим його виконавство відповідає високим вимогам академічного співу. Це дороговказ у бандурно-співочому мистецтві, який розвиває, захоплюється і плекає те, що вважає найшляхетнішим у нашій культурі. На щастя, він не був змушений коритися наказам тих, котрі на культурі не зналися. Він народився великим українцем і свою національною гідністю довів, що вірний син свого народу». Без сумніву, маестро вмів добре підбирати репертуар для своєї капели, належно його оформляв так, аби мистецтво будило і розвивало в народі почуття любові до рідного краю, захоплювало високими ідеями добра, правди та краси.
На жаль, 1984 року цей достойний, обдарований і талановитий мистець несподівано занедужав і 6 квітня помер, немов корабель розвалився на просторому морі. Смерть Григорія Китастого болісно вразила українське суспільство, а насамперед осиротіла кобзарська родина та любителі цього роду мистецтва. Відійшла людина великих задумів, рознеслися вістки по всьому світі. Заупокійну скорботну св. Літургію відправив у церкві св. Андрія Блаженіший у Баунд-Бруці митрополит Мстислав у співслужінні духовенства та в присутності великого натовпу людей, котрі так безмежно любили та насолоджувалися співом капели під керівництвом бл. п. Григорія Китастого. Під час похоронної Служби Божої співала в глибокому смуткові капела ім. Тараса Шевченка. Жалібні пісні та мелодії, а також прощальне слово митрополита Мстислава витискали сльози за довголітнім і талановитим керівником капели ім. Т. Шевченка. Похоронили Григорія Китастого на українському православному кладовищі, обабіч церкви-пам’ятника в Баунд-Бруці (штаті Нью-Джерзі).
Після відновлення Української державності ім’я та творча спадщина маестро, зокрема звукозаписи, стають усе відомішими в Україні. 25 листопада 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного та духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому дириґенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Китастому було посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордену Держави. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...