Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 17, 2019

До 1050-річчя від дня смерті св. княгині Ольги

Автор:

|

Липень 10, 2019

|

Рубрика:

До 1050-річчя від дня смерті св. княгині Ольги
Княгиня Ольга

Леґендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря Ольги, мудрої державної діячки, дипломата, керівника та воїна. Її діяльність залишила помітний слід у східнослов’янській історії X ст. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині — дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім із гострим розумом правительку. Після смерті чоловіка Ольга стала першою жінкою, котра правила Давньоруською державою. Вона проводила жорстку політику щодо племен, підкорених Києвом. З літописів відома історія розправи Ольги зі знаттю древлян — в землях цього племені при зборі данини й убили Ігоря. Після цього за наказом княгині була вдосконалена тодішня фіскальна система: по всій державі були збудовані опорні пункти для збирання данини — погости.
За історичними даними подається, що Ольга народилася у 889-891 рр. Існує кілька версій її походження: болгарська, київська, галицька, псковська, тмутараканська й інші, проте жодна з них не підтверджена науково на 100 %. У літописі «Повісті временних літ» під 903 роком зазначено, що привели Ігореві дружину із Пскова на ім’я Ольга. На той момент їй було не більше 14 років, багато науковців цю дату вважають правильною. У шлюбі з київським князем Ольга прожила 33 літ, а коли народився син Святослав, їй було 36. В останні роки князювання Ігоря велася війна з древлянами, котрі не хотіли платити князю данину. За літописними даними біля Іскоростеня 945-го древляни здійснили розправу над князем Ігорем. Лев Диякон, візантійський хроніст другої половини X ст., писав, що князя Ігоря прив’язали до стовбурів двох нагнутих дерев, а коли відпустили, то дерева роздерли його тіло на дві частини. Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його Ольги.
Вона жорстоко відімстила древлянам роках за загибель чоловіка. Після цього вже не провадила жодних воєн. Сама об’їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. Де бувала — намагалася навести лад щодо данини: встановила норми податків — «устави», «уроки», «броки», «дані» (терміни, які вживає літописець). Данину з деревлян та інших племен відтоді ділили на три частини: дві йшли на Київ, а третя — на Вишгород, де розташувалася її резиденція.
957-го княгиня здійснила дипломатичну місію до Константинополя. Там зустрілася з імператором Костянтином та уклала угоду, вочевидь, торгову. В ніч на 18 жовтня прийняла християнство. Після повернення до Києва взялася зносити язичницькі капища. Всіляко намагалась зробити християнство державною релігією Київської Русі, але не змогла.
Ольга налагодила промисловий відлов хутрових звірів і визначила території, які мали постачати державі хутро. Підлеглі племена також сплачували данину хутром, адже цей товар Київської Русі користувався неабияким попитом. Велика київська княгиня відзначилася своєю будівельною діяльністю. В Йоакимівському літописі згадується про будівництво в Київському акрополі дерев’яного храму св. Софії. У «Повісті временних літ» йдеться про великий київський палац Ольги, літописець називає її жінкою з «чоловічим розумом». Її поважали і про неї писали, що кн. Ольга блистить особливим світлом святости, пам’ять якої відзначаємо 11 липня. «Повість временних літ» величає Ольгу такими словами: «Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком… Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь».
«Нікому з володарів, — пише історик Наталія Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару. Свята Ольга належить до найсвітліших жіночих постатей нашої княжої держави. Вона вирізнялася світлим характером, сильною волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою державою. Це жінка з великим державницьким умом. «Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чубатий, — стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України». А наша Церква у богослужінні празника величає Ольгу такими похвалами: «Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице… Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману… Сильна наче левиця, одягнена силою Святого Духа… Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять».
Заворожений вродою та мудрістю княгині базилевс, перебуваючи в той час, удівстві хотів узяти її собі за дружину. Але княгиня хрестилася і прийняла ім’я — Єлена, її хресним батьком був саме цей візантійський володар. Тож Ольга заявила, що не годиться виходити заміж за хресного.
Проф. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: «Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства». Хоча й не вдалося Ользі навернути сина, але її вплив на нього був великим. «Одне Ольга осягнула, — завважує історик Чубатий, — її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї як до своєї матері. Крім розходжень у вірі, в инших справах і до самої смерти, був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю».
Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, із огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це за її велінням зробив її онук святий Володимир Великий. В своїй останній волі Ольга попросила, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 11 липня 969 року, маючи близько 75 літ. Князь Святослав поховав матір за християнським звичаєм у київському храмі святого Миколая, на Аскольдовій могилі. Тіло княгині залишалося нетлінним, й її онук Володимир переніс мощі в Десятинний храм Успіння Богородиці. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви.
Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635-го невелику церкву на місці Десятинної, знайшов мощі княгині Ольги, де вони зберігалися до XVIII ст. За наказом московського синоду тіло перепоховали, але куди — ніхто не знає. Після смерти культ княгині Ольги її зростав, але її тривалий час не канонізували.
Ні літописець, ні монах Яків не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоча обоє кажуть, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого тіло було нетлінне. У списках є життєписи руських святих Київської держави, чиї празники були встановлені до нападу монголів. Серед них є й життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння». Постать святої Ольги кількома словами влучно окреслює історик Наталія Полонська-Василенко. «Підсумовуючи відомості про Ольгу, — пише вона, — треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу». Влучно охарактеризував її й М. Грушевський: «Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися».

Ярослав Стех

До слова
У столиці Індонезії, нещодавно відкрили пам’ятник Анні Ярославні — доньці київського князя Ярослава Мудрого. Київ та Джакарта мають дружні стосунки вже майже 20 літ. 2007-го вдалося підписати Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю між провінційним урядом Джакарти та Київською міською державною адміністрацією з нагоди Дня народження міста Джакарти. А 2019 року відкрили там пам’ятник доньці Ярослава Мудрого та дружині французького короля Генріха І, легендарній Анні Київській.

Анна Ярославна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...