Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

До 100-річчя від дня смерті Cофії Галечко

Автор:

|

Серпень 30, 2018

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня смерті Cофії Галечко

«Нарід такий‚ як наш, що бореться на всіх полях о право життя, мусить все бути на чатах, бо не знає ні дня, ні години, коли столітній ворог зміриться завдати йому послідній удар», — було сказано в першій відозві «Жіночого організаційного комітету» у Львові, оприлюдненій у в грудні 1912 року. В повітрі вже чигало передчуття світової війни, що змусило українців мобілізуватися. Щоправда, перші львівські відозви не передбачали мобілізації жінок, котрі хотіли долучитися до захисту своєї Батьківщини. Тоді ще недооцінювали того, що жінка в однострої може відіграти значну роль у визвольній війні.
Навіть Товариство січових стрільців, що виникло 1913-го‚ відмовилося приймати до себе дівчат, охочих боротися за волю свого народу, зосередившись на підготовці майбутніх старшин чоловічої статі, а уявити серед них жінок ставало не прийнятним.
Та вже коли творилася нова структура — «Січові стрільці-ІІ», яка мала статус революційної й куди масово вступала робітнича молодь, місце в них знайшлося й для дівчат, котрі створили свою чоту — 33 січовичок серед 300 бійців. Коли розпочалася війна, то лише троє дівчат з цілої чоти пішли на фронт зі зброєю в руках. Як зауважила леґендарна чотова Олена Степанів‚ «ні тоді, ні пізніше ніхто так і не застановлявся над питанням, чи має бути жінка воїном в часі війни, чи ні». Студентка Львівського університету О. Степанів добровольцем вступила до УСС в віці 22 роки. Її подруга з «Пласту» та «Січових стрільців-ІІ» Гандзя Дмитерко була єдиною дитиною в сім’ї, на прощання своїй мамі сказала: «Мамо мені дуже прикро, що залишаю тебе, але почуття обов’язку кличе перед Батьківщиною стати в її обороні». Так чинили і чинять багато українських дівчат, котрі бачать свою батьківщину в загрозі, а люблять її більше за власне життя. Так вчинила і Софія Галечко, залишивши наукову кар’єру, спокійне місто Ґрац, відклала книжки і почуття обов’язку повело її боронити Батьківщину. Це почуття обов’язку було настільки сильним, що Софія не зважала навіть на те, що вона єдина у батьків.
У своєму щоденнику Галечко з цього приводу писала; «Усе важне, але в даному моменті найважливіше є те, що Батьківщина знаходиться в небезпеці і вимагає захисту». Не одна така Софія в наш час прийняла таке ж рішення, залишила сім’ю, часто науку, зносить негоду, морози, дощі, приєднавшись до Збройних сил України бореться з лютим російським ворогом, щоб відстояти право жити у вільній і незалежній державі. Такі є дівчата та патріотичні жінки героїчно боролися в рядах УПА. Без достатнього озброєння, часто бракувало їм харчів, належного одягу, медичного забезпечення, навіть пораненими кидалися в бій із ворогами України, а захоплені в полон навіть у тюрмах залишалися гідними доньками свого народу.
Софія Галечко народилася 3 травня 1891-го в місті Новий Сонч (тепер — Польща). Вона була єдиною дитиною у сім’ї. Батько працював поштовим службовцем, мати давала приватні уроки дітям. У Новому Сончі дівчина закінчила народну школу. Навчалася у Самбірській народній гімназії; закінчувала філософський факультет Університету в м. Ґрац (Австрія). З молодих років вона брала активну участь в українському молодіжному русі, була членом «Пласту». В часи навчання була заступником голови товариства «Січ». Очолювала міську громадську організацію «Взаємна поміч», доброчинними послугами якої користувалася українська громада, що проживала в Ґраці.
Дізнавшись, що організують дівочий загін УСС, вона без вагання все покинула і добровільно вступила в ряди УСС. З 1914 року Софія виконувала обов’язки санітарки, якийсь час працювала розвідницею. Надзвичайно старалася і незабаром її зарахували шеренговою, а відтак четарем УСС. Юнка відзначалася надзвичайною енергетикою та створювала навколо себе позитивну атмосферу. Як командир чоти у 4-й сотні УСС Зенона Новаківського служила взірцево. В бойових акціях відзначалася розсудливим хистом і неабияким героїзмом.
Особливо під час боїв на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915-го, коли вмілими жертвенними і мужніми бойовими діями на чолі чоти врятувала від поразки цілий курінь. За неймовірний героїзм 10 листопада 1914 року її нагородили медаллю «За хоробрість. Того ж року підвищили в званні до підхорунжої. Згодом за бойові заслуги у боях в Карпатах (зима 1914-1915 рр.), а зокрема за героїчну боротьбу на горі Маківці, її нагородили другою срібною медаллю «За хоробрість» і підвищили звання до хорунжої.
Свої нагороди Галечко пережила в особливий спосіб. Війна, в якій вона брала участь, мала свій характер. Майже 3 млн українців воювали в складі російської армії, а 250 тис. — у рядах австрійської. Іноді близькі родичі були змушені стріляти один до одного. Коли в шанцях усусуси починали співати «Червону калину», її підхоплювали українці з російських окопів і допомагали їм співати. І навпаки, коли з російських окопів українські східняки затягали «Розпрягайте хлопці, колі», то ця українська пісня лунала вже по обох ворожих фронтах. Ця мелодія неслася Карпатами і сповіщала про велику національну трагедію народу, представники якого в мундирах ворожих армій вбивали один одного.
В чоті Софії Галечко було багато дівчат, котрі мали прекрасні мелодійні голоси, якими на високому рівні заспівували такі пісні, як «Ой чого ж ти зажурився, стрільче молодий», «Чи є в світі краща зірка», «Ми йдемо в бій», «Готуй, мамо, зброю», «За рідний край», «Зажурились галичанки». Ці чарівні мелодії об’єднували і були ліками для роз’єднаного народу.
З нагоди перемоги на Маківці композитор, полковник УСС Роман Купчинський крім пісень підготував віршовану драму «Великий день», героєм якої був інший полковник УСС — Дмитро Вітовський. Такі культурні заходи були драмою, але вони полегшували терпіння і бойові переживання таким освіченим дівчатам, як Софія Галечко.
Після перемоги в Карпатах вона зі своїм підрозділом активно долучилася до визвольних змагань 1917-1918 рр. Долаючи всілякі військові негоди, визволяючи наші землі від різних аґресорів. Про неї з гордістю відгукувалося головне командування визвольних змагань. Та стала непередбачена страшна трагедія.
31 серпня 1918 року, на відпочинку Софія купалась у річці Бистриці і цілком несподівано потрапила у вир, в якому досвідчена плавчиня втопилася біля с. Пасічна. Сумна вістка про загибель Софії Галечко розлетілася серед військових частин. Її похорон відбувся з військовими почестями в урочищі Розтока. Це була колосальна втрата для цілої України, яка перебувала в часах незавершених визвольних змагань.
Після її загибелі пам’ять про цю леґендарну постать жила в народі. І лише 4 листопада 1990-го на могилі Софії Галечко спорудили заслужений пам’ятник: у кам’яній брилі вмістили бронзовий барельєф зі зображенням її у військовій формі, нагорі хрест, а внизу напис: «Хорунжа УСС Софія Галечко, 1891-1918. За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ».
З того часу в її честь щороку проходить обласний фестиваль повстанської та стрілецької пісні ім. Софії Галечко. Згідно з розпорядженням представника Президента України від грудня 1993 року її могила зазначена в реєстрі місць пам’яті Української революції. При її могилі відбуваються патріотичні молодіжні гутірки та віча.
А 17 грудня 2013 року драматичний гурток «Міфія» показав виставу «Софія Галечко», створену за мотивами однойменного твору Миколи Угрин-Безгрішного. За рішенням місцевої влади її ім’ям назвали одну з вулиць Івано-Франківська.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...