Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

До 100-річчя від дня народження Василя Ткачука

Автор:

|

Січень 12, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Василя Ткачука

Василь Ткачук

Василь Ткачук народився 13 січня 1916 року в селі Іллінці Снятинського повіту (тепер — Снятинського району на Івано-Франківщині), в бідній селянській родині. Він був третьою дитиною в родині, мав старшого брата Олексія та сестру Марію. Коли Василь мав не повних чотири роки, помер його тато, мати залишилася з трьома дітьми. Змушена була важко працювати в заможніших господарів, аби прогодувати свою дітей.
Перша згадка про село Іллінці сягає 1453 року, в 1940-х рр. там жило близько 2,5 тис. осіб. В селі була школа, три церкви, бібліотека, читальня, в якій майже весь час відбувалися репетиції хору та театральні вистави і концерти. Також до села приїжджали Іван Франко, Лесь Мартович, М. Лавмек та інші культурно-освітні діячі, котрі мали вплив на настрої і свідомість селян. В селі Іллінці було кілька освічених осіб, котрі здобули наукові звання: П. Вакалюк — доктора медичних наук, а В. Вакалюк, М. Ризюк, О. Іванчук та М. Бойчук — кандидатів наук.
На превеликий жаль, доля не так щасливо склалася у Василя Ткачука. Він заледве закінчив 1930-го сім класів сільської школи і хоча й мав великий талант і бажання продовжувати навчання, та не мав для цього грошей. Але вже в школі Василь почав писати свої перші вірші. Став долучатися до громадської праці, з незрозумілих причин 1931 року молодого юнака заарештувала польська поліція, висунувши надумані звинувачення. Не знайшовши належних доказів, Василя звільнили з ув’язнення. Повернувся він додому, працював і займався улюбленою писарською справою. Але наприкінці 1932-го проти нього знову фабрикують звинувачення й арештовують, цього разу вже на три місяці.
Вийшовши на волю, Василь продовжує писати вірші та новелі, які друкувалися в різних часописах. В Народному музеї історії та побуту села Іллінці, який облаштував педагог Роман Ризюк, зберігається коломийський журнал «Жіноча доля» за квітень 1933 року, де було опубліковано першу новелу Василя Ткачука «Великдень іде». Далі були новели «Весна», «Близнюки», «Назустріч», «Набуток» та інші. Всі вони були написані підкарпатською говіркою, під помітний впливом Василя Стефаника. Крім цього, Ткачук займався ще й етнографією, адже його дуже цікавили місцеві традиції, обрядові пісні, легенди, які записував по сусідських селах. Журнал «Життя і знання» (ч. 97 за 1935 рік) опублікував його першу дослідницьку статтю «Весілля на Покутті». У нього було записано багато різних старовинних пісень, легенд і приповідок, які етнограф мав намір згодом видати. З 1934-го Ткачук зав’язав дружні стосунки з учасниками львівської літературної групи «Дванадцятка», яку організував і провадив Анатоль Курдидик. Ця група мала також позитивний вплив на творчість письменника-початківця.
1937 року Василь Ткачук познайомився з Марією Януш і з нею одружився. Шлюбна церемонія відбулася в церкві Святого Миколая у Львові. На весільній гостині серед гостей були кілька літераторів, котрі приятелювали з Ткачиком. Варто зазначити, що Василь був наділений великою силою духа. Навіть не маючи необхідної освіти, він спромігся у вересні 1939-го потрапити у Львівський університет імені Івана Франка, де невтомно вчився і займався творчою працею. 1940 року за підтримки та рекомендацій друзів Ткачук став членом Спілки письменників України. Брав участь у зборах Львівського відділення спілки з такими майстрами слова, як Ірина Вільде, Петро Козланюк, Михайло Яцків та інші.
Його престиж серед друзів і знайомих зростати. Але якось Ткачук висловив свої критичні зауваження щодо ідеології спілки і тим наразився на попалу радянського керівництва письменницької організації. Його стали називати бунтарем. Незабаром призвали до лав Червоної армії, хоча за традицією нікого з письменників — ні українців, ні поляків, ні євреїв — в армію тоді не брали. Так склалися обставини, що Василь був змушений поміняти 1941-го перо на автомат. Довелося захищати не свою Батьківщину, а совєтську імперію перед аґресією німецьких нацистів. Пройшов він не неймовірні випробування у цій кривавій Другій світовій війні. На жаль, ми не знаємо точного перебігу воєнного походу та пригод нашого ювілянта. Проте в архіві Народного музею села Іллінців зберігається копія листа Василя Ткачука до Леоніда Смілянського, датованого 24 серпням 1942 року, в якому письменник повідомляє, що вже 14 місяців перебуває в робочій колонії і просить вислати йому журнали та деякі твори. Своєю чергою, Петро Козланюк у своїх військових щоденниках згадує, що 24 грудня 1942-го він зустрічався в Москві з Ткачуком, котрий зі своєю частиною вирушав на фронт. Під час військової служби Ткачук, визволяв землі України, Польщі і дійшов до Німечини та, на жаль, 19 жовтня 1944 року загинув в бою у Східній Пруссії (яка зараз перебуває в межах Польщі), в селі Шлайвен, у віці 28 років. До села Шлайвен було депортовано кілька українських родин зі Закерзоння під час акції «Вісла» 1947-го.
Про Ткачукову творчість відгукувалася Ірина Вільде, яка писала: «Безперечно, ми б інакше дивилися на «Сині чічки», якби автор мав бодай 40 років, а з них бодай 20 літ літературної діяльності. Але Ткачукові всього 19 літ». Як зазначала газета «Нова зоря» від 17 березня 1936-го, «Сині чічки» стала найкращою книжкою 1935 року.
Та через матеріальну скруту В. Ткачук змушений був продати право на свою першу книжку Іванові Тиктору, яку видавець видав накладом 5 тис. примірників. Що ж, творча спадщина Василя Ткачука за обсягом не така велика, але все ж за його життя вийшли чотири окремі збірки творів — «Сині чічки» (Львів: Українська бібліотека, 1935; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013), «Золоті дзвінки» (Львів, 1936), «Зимова мелодія» (Львів, 1938) і «Весна» (Київ: Радянський письменник, 1940). 1973 року була видана збірочка творів Василя Ткачука під назвою «Новели», в якій були зібрані найпридатніші мотиви для соціалістичного ладу (та ще й суттєво процензуровані) і не допущено жодного його твору на патріотично-національну тематику. Нехай ця згадка покаже читачам долю і недолю того покоління, до якого належав Василь Ткачук.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...