Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

До 100-річчя від дня народження Василя Андрусяка

Автор:

|

Січень 22, 2015

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Василя Андрусяка

Василь Андрусяк

Василь Андрусяк — один із визначниx діячів визвольного руху ОУН-УПА, знаний під псевдонімами «Чорний», «Грегіт», «Коваль», «Різун», «Різьбар», полковник УПА, командир відтинку «Чорний ліс» (1945-1946), а також відомий стратег численних переможних боїв. Він був талановитим тактиком, сміливим і мужнім вояком. Ставився з великою любов’ю до своїх друзів по зброї, і для нього Україна була — понад усе.

Народився Василь 15 січня 1915 року у м. Снятині (тепер — Івано-Франківщина). Він був четвертою дитиною в родині Андрусяків. Батько, теж Василь, був ремісникoм і громадсько-культурним діячем. Перше навчання Василь пройшов у о. Йосифа Проця, котрий дав йому фундаментальне релігійно-національне виховання.
Хлопець із ранніх літ вирізнявся серед однолітків своїми здібностями. Був настільки талановитий, що в 11-річному віці став учнем державної гуманітарної гімназії. За усвідомлення свого українства Василя не любили польські вчителі, тому він мав постійні клопоти з оцінками. Однак юнак відзначався великим організаторським умінням, а при тому мав свої тверді переконання й не хотів миритися з утисками шовіністично налаштованих польських педагогів. Тому вже у восьмому класі гімназії створив молодіжно-патріотичний осередок та діяльну групу ОУН.
1933-го польська поліція вистежила націоналістів і заарештувала Андрусяка. Два роки він відсидів у коломийській тюрмі. Його друга Івана Баб’яка тримали в цюпі на рік довше. По поверненні з в’язниці Василь заснував спортивне товариство «Сокіл» і активно працював у місцевій «Просвіті». Водночас очолював повітовий провід ОУН під псевдом «Чорний». Крім того часто організував різні молодіжні зустрічі, а згодом готував короткі бесіди на історично-літературні теми в читальнях «Просвіти».
5 жовтня 1939 року цього разу вже енкаведисти забрали Василя Андрусяка просто з домівки «Сокола» в Снятині й запроторили на півроку до тієї ж коломийської в’язниці. За браком прямих доказів через три місяці більшовики звільнили хлопця.
У 1939-1940 рр. Василь навчався в Коломийському педагогічному училищі, після його закінчення вчителював у сільських школах. 1940 рік розпочався трагічно в Західній Україні. Енкаведисти заарештували Василевого брата Олександра, підпільників Івана Баб’юка, Дарія Фронзея, Адама Опарука, Семена Іваніцького, Михайла Гуцуляка, Григорія Ганкевича, Миколу Фронзея, Стефанію Чермушку, Михайла Садового, Нанія Левицького, Дмитра Садового, Івана Якимця, Миколу Ящука, Миколу Гуцуляка, Миколу Петрівського, Ганну Петрівську та десятки інших. Майже всіх їх московські нелюди розстріляли в Станіславові, коли втікали 1941-го від гітлерівської армії.
Василеві пощастило, він перебрався в Угорщину. Долаючи неймовірні труднощі, бредучи глибокими снігами понад 20 км чорногірських крутосхилів, він потрапив, знеможений, до рук мадярських прикордонників. Замість очікуваної волі на втікача чекав надійно задротований мадярський табір із пильною й добре озброєною охороною.
Проте твердий і незламний Андрусяк зважується на втечу. Його спіймали, але Василеві вдається удруге вирватися з ворожого полону. Діставшись Австрії, Андрусяк пройшов військовий вишкіл і вступив до українського леґіону «Нахтігаль» (1940-1941), звідки втік уже від німців. У другій половині 1941-го юнак повернувся до Снятина в складі леґіону «Роланд», очолив окружний провід ОУН під псевдо «Різьбяр». Тут почув страшну вістку, що злочинні комуністи наприкінці 1940 року вивезли всю його родину в Сибір.
Повернувшись на рідну землю, Василь продовжував працювати для добра України. Виконував обов’язки повітового окружного керівника ОУН (1941-1942), був членом обласного військового штабу, командиром сотні Української народної самооборони «Змії» (листопад 1943-го), курінним куреня «Скажені» (початок 1944-го), одержав звання хорунжого. Під його керівництвом у червні 1944 року три сотні вибралися в рейд на Бойківщину.
6-7 липня 1944-го в селі Кам’янка і на горі Лопата, біля Сколього, підпорядковані йому відділи вели бої з німецькими та мадярськими частинами. В тих боях ворог втратив 150 вояків убитими, а ще більше — пораненими. Відділи УПА здобули велику кількість зброї й амуніції. Українська старшинська школа УПА, що мала свої стежі в цих околицях, забезпечила відділам командира Різуна належне прохарчування.
Вночі 10 липня 1944 року відділи УПА підірвали на залізничному мості Зелемянка-Брошнів ворожий військовий транспорт. А 14 липня відділи командира Грегота дісталися майданських лісів, щоб їх очистити від радянських партизанів. У перші дні серпня 1944-го курінь Андрусяка повернувся з походу в Грабівські ліси. А у вересні перейшов на терен Чорного лісу. 28 жовтня повстанці провели бої з більшовицькими частинами в районах сіл Гута, Пороги та Манява. У бою захопили велику кількість озброєння.
Знаменним і багатим на різні події був для Василя 1945 рік. 11 травня він одружився з Євгенією Гуцуляк, членом ОУН, розвідницею та зв’язковою повітового проводу, пізніше — медсестрою УПА. Навесні 1945-го Василь був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги другого класу. Невдовзі одержав звання поручика, а 1946 року — звання майора.
6 січня 1945 року, на Святвечір, курінь Андрусяка ліквідував більшовицький загін у Рип’янці, де загинуло 126 енкаведистів. У січні 1945-го у с. Рибному Тисменицького району у бою з енкаведистами Андрусяк був поранений. Лікувався в селі Завої. Під час лікування Василь написав брошуру «Як перемагати». Після успішної операції його перевезли для остаточного одужання до «повстанської столиці», як називали село Грабівки.
Через 12 днів після поранення сильний фізично і духовно командир уже керував боєм біля с. Глибокого Богородчанського району. А вже у квітні 1945 року був призначений командиром Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс», який об’єднував п’ять відділів УПА.
Василь 35 разів водив своїх вояків УПА у бій із німцями, мадярами, більшовиками та поляками. На зустрічах і нарадах із вояками він часто казав, що «ніхто і ніколи не є в змозі поневолити народ, в якого є така жертовна армія, як УПА». Командир любив своїх повстанців, піклувався про них, переживав разом із ними успіхи і невдачі, і вони йому тим самим віддячувалися.
У звіті за липень 1945 року командир Андрусяк повідомляв Головний штаб УПА про успішні бої з більшовиками куренів «Дзвони» (командир — «Хмара»), «Сивуля» (командир — «Іскра»), «Бескид» (командир — «Довбуш»), «Смертоносні» (командир — «Черник»). У цьому документі наголошувалося, що для захисту й оборони більшовики вживали важку техніку, десятитисячну армію та бомбардували 12 літаками, та в не в змозі були переламати блокування УПА «Чорного лісу». Відділи УПА під проводом командира Грегота понад два роки вели таку нерівну боротьбу з більшовицькими окупантами.
Постановою Української головної визвольної ради командир Грегіт був кілька разів нагороджений за бойову мужність і героїзм, за видатні заслуги у керуванні боротьбою проти поневолювачів нашого народу. Партизанські загони УПА, які входили до складу куреня Грегота, мали велику та жертовну підтримку з боку українського населення, яке вважало їх оборонцями Української держави. Довго злочинні орди НКВД застосовували різні підступні методи та намагалися знищити відважного командира. Енкаведисти кинули великі сили в цей терен, аби ліквідувати повстанців та їхнє командування. Завдяки умілим маневрам «Різуна» сили УПА виходили з оточення без значних втрат.
Аж врешті наблизився страшний день 24 лютого 1946 року, коли Василь Андрусяк разом із двома зв’язковими «Воробцем» і «Білим», а також із бунчужним «Бояном» потрапив у засідку. Надзвичайно складний бій тягнувся довго, в ньому командир загинув геройською смертю. Тіла наших вояків кати два тижні возили навколишніми селами. В такий спосіб намагалися прилюдно очорнити та принизити український повстанський рух.
10 березня дружина командира Василя народила сина, котрого назвала іменем батька. Тож у родині Андрусяків було вже три славних Василі. Посмертно Василь Андрусяк був нагороджений «Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу» й удостоєний звання полковника.
На місці загибелі Василя Андрусяка тепер споруджено символічну могилу з хрестом, де щороку 24 лютого при багатолюдному зборі людей священик із с. Грабівки відправляє панахиду.
24 лютого 1993 року вулицю його рідного Снятина, яка межує з вул. Шухевича, було перейменовано на Андрусяка, а також названо його іменем крайові управи ОУН-УПА Снятинщини та Калущини. Також у Снятині 1999-го легендарному командирові встановили пам’ятник, де щороку проводиться поминальне патріотичне віче, іменем Андрусяка названо музей визвольних змагань та у м. Снятині.
З ініціативи Львівської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» й товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» фольклорний театр Остапа Стахіва зняв кліп на повстанську пісню «В Чорнім лісі», присвячену Василю Андрусяку.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...