Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 12, 2018

До 100-річчя від дня народження Платона Майбороди

Автор:

|

Листопад 21, 2018

|

Рубрика:

Ім’я композитора Платона Іларіоновича Майбороди добре відоме. За своє життя він пройшов подвижницьку працю на ниві українського музично-театрального мистецтва. Народився 1 грудня 1918 року на хуторі Плехівщині (тепер — село Гловинського району Полтавської області) в селянській сім’ї. У цій родині виник своєрідний ансамбль, що складався зі скрипки, бандури, балалайки та мандоліни. Платон змалку навчився грати на слух на балалайці. А його старший брат, Георгій Майборода, першим у сім’ї торував шлях у музичне мистецтво, став навчати молодшого музичній грамоті.
Батько Іларіон, мати Дарина Єлисеївна й увесь рід Майбород із давніх-давен кохався в музиці і народних піснях. Навіть прадід Федір Платона був чумаком і за описами — одним із кращих співаків. Виростаючи в такій співочій родині любов до пісні та музики вросла у почуття хлопця від народження. Батько композитора Іларіон Іванович, хоч і закінчив лише три класи церковно-парафіяльної школи, був людиною великої душевної краси. Вирізнявся широтою інтересів, багато читав і також мав хист до музики — самотужки вивчив нотну грамоту та навчав її інших. Разом із братом Віктором майстрував музичні інструменти. А мати Дарина співала в церковному хорі, змалку своїм дітям наспівувала колискові.
Батьки маленького Платона підтримували музичні традиції родини, знав він безліч народних пісень, які залюбки виконував за кожної нагоди, долучався до родинного ансамблю і грав на різних музичних інструментах.
Ще в початковій школі підліток став одним із найактивніших учасників художньої самодіяльності, займався у музичному гуртку, самотужки вивчив нотну грамоту, оволодів грою на кількох народних інструментах — мандоліні, домрі, гітарі. Швидко зростав мистецький авторитет обдарованого хлопця серед учителів та учнів, незабаром йому доручили керувати шкільним музичним гуртком. Вже тоді Майборода робив перші спроби самостійно писати музику. В кожну подію він умів глибоко вникнути й переоформити її у своїй музичній інтерпретації.
В роки Голодомору 1932-1933 рр. сім’я була змушена переїхати до Запоріжжя. Влітку 1936-го юнак поїхав до Києва і вступив до консерваторії, а за тиждень його батька заарештували та стратили як «ворога народу». Цю трагедію Платон пережив болісно. Хлопця звільнили з консерваторії. За рекомендацією Л. Ревуцького Платона прийняли до Київського музичного училища, яке закінчив за два роки. 1938 року вступив до Київської консерваторії, паралельно відвідував лекції з українського фольклору Л. Ревуцького в Інституті фольклору Академії наук УРСР, їздив із фольклорними експедиціями різними місцями України: 1939-го займався збиранням народних пісень на поезії Т. Шевченка, 1940-го відвідав Галичину. Під час останньої експедиції записував взірці галицького та гуцульського фольклору, а також поспілкувався у Львові з видатним вченим-фольклористом Ф. Колессою.
З початком бойових дій у червні 1941 року Платона і Георгія Майбород рекрутували до війська, вони воювали в ополченні та потрапили у полон. 1942-го їм вдалося звідти втекти. 1943 року братів інтернували до польських Катовіц, там вони працювали на заводі. Після звільнення міста радянськими військами влилися до лав 1-го Українського фронту й закінчили війну в Німеччині.
1945-го П. Майборода керував військовим Ансамблем пісні й танцю у Відні (Австрія), звідки його за особистим проханням Л. Ревуцького повернули до Києва для завершення музичної освіти. Завдяки Ревуцькому чоловікові вдалося закінчити 1947 року Київську консерваторію. В 1947-1949 рр. Майборода викладав теоретичні дисципліни у Київському музичному училищі. 1949-го разом із поетом О. Ющенком узяв участь у проекті «Герої праці стануть героями наших творів», написав три пісні-портрети про сільських ланкових. Твори, виконані Українським народним хором під орудою Григорія Верьовки, мали надзвичайну популярність.
Від 1948 року Платон співпрацював із поетом Андрієм Малишком: майже всі 22 їхні спільні твори стали прикладом втілення української мелодичної традиції цього періоду — «Київський вальс», початкова фраза якого багато років була позивними радіостанції «Промінь», «Білі каштани», гімн української школи «Пісня про вчительку», «Ми підем, де трави похилі», «Ти моя вірна любов», «Колискова», «Пісня про козацькі могили», «Моя стежина». А всесвітній гіт «Рідна мати моя» («Рушничок») переклали 18 мовами народів світу.
Плідно співпрацював П. Майборода з поетами М. Рильським, В. Сосюрою, М. Стельмахом, В. Бичком, Д. Луценком, Т. Масенком, М. Нагнибідою, О. Новицьким, В. Симоненком, М. Ткачем, В. Юхимовичем, писав твори на поезії Т. Шевченка й Лесі Українки. Компонував більшість пісень для мішаного хору, але з виокремленням солістів-корифеїв: чоловічих і жіночих квартетів («Колгоспний вальс»), однорідних дуетів — чоловічих або жіночих, що, на думку композитора, як і ряду дослідників, більше відповідає національній природі.
З-поміж традиційних фольклорних жанрів композитору найпереконливіше вдалося втілити жанр думи — «Кров людська — не водиця!», «Партизанська дума для соліста чи соло з хором». Його пісні виконували відомі співаки України Н. Матвієнко, Є. Мірошниченко, Д. Петриненко, М. Кондратюк, Д. Гнатюк, В. Буймістер, О. Гришко, Р. Майборода, А. Мокренко, В. Бокоч, Т. Винниченко-Майборода, В. Вотріна, О. Таранець, Г. Туфтіна й українські співаки в діаспорі. Надзвичайно творчість композитора Майбороди популяризували тріо сестер Байко, чоловічий дует П. Кучмій і А.Бойко, а концертмейстером багатьох концертних програм була Е. Пірадова.
Майбороді належить також музика до вистав Київського, Вінницького та Запорізького драматичних театрів — «Не судилось» М. Старицького, «У кожного своя мета» Я. Баша, «Якщо ти любиш» і «Сині роси» М. Зарудного, «Де тирса шуміла» А. Шияна, «Правда й кривда» М. Стельмаха, музика до 17 фільмів кіностудії ім. О. Довженка — «Гроза над полями», «Літа молодії», «Дмитро Горицвіт», «Люди не все знають», «Долина синіх скель», «Абітурієнтка». Він увійшов в історію нашої музики як видатний композитор-пісенник. Хоча до певної міри пануюча система змушувала його прославляти життя епохи, в якій йому довелося жити. Однак пісенна лірика Майбороди — етапне явище у розвитку національної музичної культури, яке можна порівняти з аналогічним західноєвропейським феноменом — пісенною творчістю Ф. Шуберта: в обох випадках жанри субкультури піднялися на високий академічний подіум, не втративши широкої популярності.
Доробок композитора високо оцінили дослідники, котрі твердять, що великий музикотворець творив свої високоякісні мистецькі твори серцем і душею. Пісня «Рідна мати моя», створена разом із Андрієм Малишком, надзвичайно глибоко зворушила не лише українську, але й світову культуру. Багато пісень композитора перекладені чужими мовами, вони, немов амбасадори, розголошують добре ім’я про Україну. Завдяки талантові Платона Україна живе і розвивається пліч-о-пліч із світом.
Пам’ять про людину живе в її добрих ділах, у спогадах, які ця людина залишила по собі. Час летить невпинно і ми не завжди встигаємо передавати свою вдячність про знаменитих людей прийдешнім покоління. На жаль, наш музичний велет помер у 71 рік 8 липня 1989-го в Києві. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 2). Автор надгробного пам’ятника — Анатолій Черемиз, скульптор — Микола Білик.
Платон Майборода лауреат кількох премії за часів Радянського Союзу, заслужений діяч мистецтв УРСР, дворазово визнаний народним артистом. Удостоєний 1-ї премії за музику до фільму «Літа молодії» на Всесоюзному фестивалі радянських фільмів (Київ, 1959), а також (посмертно) відзначений дипломом «За кращу пісню ХХ ст.» («Рідна мати моя», 2007), отримав нагороди й приз «Ніка» за музику до кінофільмів (Росія, 2008) та ряд інших нагород і відзначень.
По смерті композитора його архівом опікується дружина Тетяна Василівна Майборода-Винниченко, співачка (лірико-драматичне сопрано), котра 1948-го закінчила Київську консерваторію, у 1947-1948 рр. працювала солісткою Київського оперного театру, у 1950-1955 рр. — Ленінградської філармонії, у 1959-1964 рр. — оперної студії Київської консерваторії, у 1964-1981 рр. — Української республіканської філармонії. Щороку до дня народження чоловіка вона організовує концерти з його творів, радіопередачі та програми на телебаченні; зібрала спогади сучасників, опублікувала статті, ініціювала створення меморіального кабінету-світлиці при Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України у Києві, підготувала випуск компакт-диску. На її замовлення було встановлено меморіальну дошку на будинку, в якому жив композитор (м. Київ, вул. Софіївська, 16), та за її стараннями виконано надгробок на могилі на Байковому цвинтарі в Києві. І тепер Платон Майборода живе у спогадах і в пам’яті народу своїми піснями.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...