Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 19, 2019

До 100-річчя від дня народження Петра Федуна-Полтави

Автор:

|

Лютий 27, 2019

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження Петра Федуна-Полтави

Героїчна національно-визвольна боротьба українського народу середини ХХ ст. породила багато визначних постатей, серед яких особливе місце займає постать полковника УПА Петра Федуна (псевдо Полтава) — одного з провідних ідеологів і публіцистів збройного підпілля, керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН, заступника голови Генерального секретаріату Української головної визвольної ради, начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА, редактора й автора багатьох підпільних видань. До операції на його знищення залучили 4 574 червоних офіцерів і солдатів, 60 інструкторів зі 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів МГБ і 230 автомашин. Бункер, у якому перебували Петро Полтава і троє його товаришів, виявили 23 грудня 1951-го в лісі неподалік села Новошин Журавнівського району Дрогобицької області (тепер — Львівщина). Щоб не здатися живими, повстанці підпалили бункер і пострілялися. За п’ять днів тіла Полтави та ще шістьох воїнів були знищені в триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкта № 39» у місті Львові — в’язниці на Лонцького.
Петро Федун народився 23 лютого 1919 року в с. Шнирів Бродівського повіту (тепер — Бродівський район Львівської області) в сім’ї селян Миколи Федуна та Парасковії Ящун. Після закінчення народної школи в с. Шнирів навчався у Бродівській гімназії ім. Коженьовського (1931-1939), Львівському університеті ім. Я. Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (1942-1944). Восени 1940-го був примусово мобілізований до Червоної армії. Влітку 1941 року потрапив у полон, після звільнення з якого працював референтом Українського допомогового комітету в Бродах (1941-1942).
Будучи членом ОУН зі середини 1930-х, Петро Федун восени 1941-го відновив свої зв’язки з націоналістичним підпіллям. Дізнавшись про розкол ОУН і ознайомившись із політичними платформами обох крил, він приєднується до революційної ОУН, очолюваної Степаном Бандерою, яка ставила собі за мету збройним шляхом, спираючись на сили українського народу, боротися за створення Української Самостійної Соборної Держави.
З 1942 року і до переходу на нелегальне становище навесні 1944-го був членом Крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, безпосередньо працював з її керівником Ярославом Скасківим (Моряком), а також редагував друкований орган проводу — журнал «Юнак» (1943-1944). Саме на час праці в крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості Петра Федуна, котрий друкувався під псевдонімами та криптонімами. Зокрема 1943 року вийшло дві його статті — «Про ще один героїзм» та «Чи традиція зобов’язує?», в яких автор наголошував на моральному аспекті виховання української молоді як наступного покоління борців за волю України та продовження традицій визвольних змагань початку ХХ ст. Навесні 1944-го при Крайовому проводі ОУН ЗУЗ Петро Дужий організував крайовий осередок пропаганди «Зелений гай». Туди вирушив і керівний актив Юнацтва ОУН: П. Федун (Волянський), Осип Дяків (Горновий) і Михайло Федоришин (Стефаник).
Петро востаннє побував у рідній домівці 10 березня 1944 року, коли приїхав до Шнирева, щоб попрощатися з родиною перед переходом у підпілля в Карпатах. У червні 1944-го в районі с. Велика Тур’я Долинського району Івано-Франківської області діяли чоловіча та жіноча юнацькі школи кадрів, які мали готувати кадри для діяльності під більшовицькою окупацією. Комендантом першої був Петро Федун, а другої — Ірина Савицька (Бистра).
Працюючи в референтурі пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ, Федун паралельно долучився до роботи по лінії УПА, його призначили начальником 6-го (політвиховного) відділу КВШ «УПА-Захід». Останній із відомих документів, підписаних Петром Федуном, датований 20 серпня 1946 року. 1944-го йому присвоїли військове звання старшого булавного. 1945-го — хорунжого-виховника, поручника-політвиховника, 1946-го — сотника-виховника, 1950-го — майора, а 1951 року — полковника.
З літа 1950 року Петро Федун — член Проводу ОУН. Він — автор багатьох статей і брошур, головний ідеолог збройного підпілля. Нагороджений медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Найвідомішою є його працею є «Хто такі бандерівці та за що вони борються», яка вийшла друком 1950-го. «Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу і які вже давно визнано природними правами кожного народу, — писав патріот. У час, коли українські підпільники масово гинули у дуже нерівних умовах боротьби, Полтава знайшов мужність звернутися до батьків своїх воєнних опонентів: «Ми щиро співчуваємо всім тим совєтським матерям і батькам, ні в чому не винні сини яких, опинившись на фронті боротьби проти нас, проти власної волі, впали у боротьбі з нами», а далі писав: «Ми не визнаємо ні полону, ні капітуляції перед ворогом. Українські революціонери і повстанці у своїй основній масі не здаються живими в руки ворога: у безвихідному становищі стріляються останніми кулями або розриваються останніми своїми гранатами».
Петро Федун гуртував авторів і дописувачів, котрі творили підпільну мережу пропагандистів. Дослідники полічили, що за роки боротьби викрили близько ста підпільних друкарень, а наклад видань лише одного Дрогобицького обласного проводу взимку 1949-1950 рр. становив 300 тис. брошур і книжок. Націоналіст був надзвичайно вимогливим і прискіпливо опрацьовував ідеологічно-політичні тексти. У серпні 1951 року у листі до командира УПА Василя Кука він писав про потребу пошуку авторів і про осередки на Сході. Невибагливий і дружній у побуті, командир дуже суворо ставився до різних проявів несправедливості у загострених умовах підпільної війни. Коли помітив, що кухар кладе собі більше, ніж іншим, масла до каші, Полтава віддав його під суд. Вироком стала страта злодія.
Марія Савчин (Марічка), дружина провідника ОУН Василя Галаси, згадувала про головний осередок пропаганди неподалік від с. Корчин: «Зібрані в тому бункері керівники, що репрезентували УГВР, УПА і ОУН, знали свій народ, його силу і слабкість. Всі вони добре знали і розуміли позитивні і негативні риси нашого суспільства і там обдумували головну стратегію боротьби».
Про загибель полковника Полтави знають небагато. За версією Дмитра Зробка, він загинув разом із двома побратимами 22 грудня 1951-го на хуторі Зруб с. Вишнів Рогатинського району на Івано-Франківщині у криївці, облаштованій у господарстві місцевих жителів Михайла та Катерини Попадюків. Та ця версія не підтверджена архівними документами.
Існує й версія, що Федун загинув у лісі біля с. Новошини Жидачівського району Львівської області, й є велика кількість архівних документів, створених за гарячими слідами цієї події — як матеріали МГБ, так і повстанські.
Відомо, що 1952 року чекісти розробили детальний план військової операції. Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок. Район пошуку був розділений на дев’ять секторів. За першою версією 21 грудня 1951-го війська МГБ заблокували весь район на межі тодішнього Букачівського району Станіславської області по Дрогобиччину аж до Львівської області. В цьому районі сталася бойова сутичка, але у ній полковник Федун участі не брав.
За іншою версією, 23 грудня у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер із підпільниками всередині. Їм запропонували здатися, але патріоти відмовились і відкрили вогонь із автоматів. За якийсь час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися. Криївку розкопали солдати і витягнули з неї тіла чотирьох повстанців: Петра Федуна, Богдана Зобніва, Михайла Сенюка та Григорія Ярему. Того ж дня тіла семи загиблих повстанців вантажівкою відвезли до Львова.
У приміщенні Управління МГБ у Львівській області провели процедуру їхнього впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно встановили факт загибелі Полтави. Коли ж за кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, їх вирішили таємно поховати. В ніч на 28 грудня 1951 року співробітники МГБ закопали тіла Кравчука, Федуна, Зобніва, Сенюка, Яреми, Якиміва та Панькова у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту № 39».
За вагомий внесок у справу українського визвольного руху рішенням Української головної визвольної ради та Головної команди УПА Петра Федуна нагородили «Срібним хрестом заслуги» (22.11.1947), «Золотим хрестом заслуги» (1.11.1950), «Золотим хрестом бойової заслуги І класу» (15.06.1952, посмертно), а також медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».
У своїй діяльності Полтава відзначався обачністю та доброю конспірацією, що дуже часто рятувало його від загибелі. Уся діяльність підлеглого йому осередку пропаганди була чітко налагоджена та регламентована. Адміністратор ГОСП заздалегідь готував місця укриття для співробітників референтури пропаганди. Зазичай, у розпорядженні Федуна були основна та запасна бази. На першій завжди дислокувався сам Полтава зі своїм апаратом та частиною боївки охорони, а на другій — адміністратор ГОСП із рештою охоронців.
Ніколи не підуть із нашої пам’яті жертвенний патріотизм воїнів УПА та з глибокою вдячністю схиляємо наші голови перед неперевершеною стійкістю і мужністю, перед колосальною працею та героїзмом в ім’я України, які проявив полковник Федун.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...